«Громадське радіо»
У гостях Девід Перрі, який вже три роки працює з впроваджезнням явища «пробації» і був заступником генерального директора Національної служби пробації Англії і Уельса, та експертка Ірина Жаронкіна. Допомагає перекладач Сімона Тевольде.
Тетяна Трощинська: Почнемо з терміну, бо він не зовсім зрозумілий для українців?
Девід Перрі: Поняття пробації — нове для України, але зовсім не нове для західноєвропейських країн. У Великобританії пробація з’явилася на початку ХХ ст., коли прийняли рішення боротися із алкогольною залежністю злочинців. Суспільство зрозуміло, що потрібно боротися саме із причинами скоєння злочинів.
Лариса Денисенко: Чи легко адаптувати це нашу систему, беручи за зразок британську?
Девід Перрі: Пробація — стандарт для європейських країн. Її основою є певні стандарти, встановлені Радою Європи. Я думаю, що впровадити пробацію в Україні буде легше, аніж у багатьох інших країнах. В Україні є зобов’язання провести відповідні реформи, а також інтерес у змінах.
Лариса Денисенко: Як виглядатиме утвердження пробації в Україні?
Ірина Жаронкіна: У лютому минулого року прийняли закон про пробацію, який визначає термінологічні та виконавчі моменти. Йдеться про виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, а застосування заходів соціально-виховного характеру. Цей інститут спрямований на зменшення рецидиву і повторних засуджень. Він характеризується набором інструментів, які дозволяють визначити рівень ризику, а також ті, які дозволяють впливати з метою ресоціалізації.
Тетяна Трощинська: Тобто, важливо розуміти механізми, щоб знати, про яку ресоціалізацію говорити.
Ірина Жаронкіна: Пробація не застосовується до всіх категорій засуджених. Окрім цього, застосовується лише за відповідним рішенням суду. Також визначається потенційний рівень ризику вчинення повторного правопорушення цією особою.
Девід Перрі: В Україні ми зосередимось на тих правопорушниках, які представляють середній ризик для суспільства. Умовно я поділив би їх на три групи. Перша — люди, у яких є проблеми з вживанням алкоголю, наркотиків. Їхня мотивація є зрозумілою. Друга — особи, у яких є проблеми із поведінкою у повсякденному житті (через характер чи темперамент). Третя — неадекватні асоціальні особи, які не можуть жити за правилами соціуму.
Лариса Денисенко: Як треба навчити кадри, які будуть працювати з цими людьми?
Ірина Жаронкіна: Передбачається залучення до роботи кримінально-виконавчої інспекції психологів, соціальних представників, викладачів. Адже перед ними стоятимуть інші завдання. Ці люди повинні пройти спеціальне навчання, і зараз ми працюємо над цим.
Девід Перрі: Необхідно буде укладати угоди про співпрацю з державними та недержавними установами для надання допомоги таким людям. У Полтаві є успішний «пілотний» проект такого зразка. Координація повинна відбуватися як на державному, так і на місцевому рівні. Робота із залежними відбуватиметься за двома напрямами: надання медичної допомоги та замісної терапії для залежних, а також психологічна допомога. Будуть застосовуватись програми за досвідом європейських країн. Для роботи із людьми з антисоціальною поведінкою теж будуть застосовуватись спеціальні програми.
Лариса Денисенко: Чи розраховували, наскільки гуманітарні програми позначаться на держбюджеті та платниках податків, які можуть нарікати на потребу захисту та підтримки правопорушників?
Ірина Жаронкіна: Дехто може вважати пробацію підтримкою злочинців. Пробація полягає не у підтримці злочинців, вона полягає у захисті суспільства. Це першочергове завдання, спрямоване за зменшення кількості повторних правопорушень.
Девід Перрі: Ми прагнемо захистити наших громадян і хочемо мати більш безпечне суспільство. Мені часто доводилось обґрунтовувати, чому потрібно виділяти кошти для служби пробації, а не на інші сфери.