Публічні люди мають бути відповідальними, — Соломія Вітвіцька

Ведуча телеканалу «1+1» Соломія Вітвіцька розповідає про волонтерство та проект «Ті, що вражають».

Лариса Денисенко: Розкажи про свої останні волонтерські ініціативи.

Соломія Вітвіцька: Я практично живу соціальним мультимедійним проектом «Переможці». Від його початку минув майже рік. Ми збираємося робити «Переможці — 2». Цього разу сфокусуємося на спортивній реабілітації, на спортивному протезуванні.

«Переможці» — це проект про волонтерку та бійців, які втратили кінцівки на сході України, але не втратили сили духу. Ми показуємо їх життєрадісними, оптимістичними, усміхненими, незважаючи на всі перепетії, які трапилися в їхньому житті.

Лариса Денисенко: Чи змінило фотографування ставлення до героїв і героїні проекту?

Соломія Вітвіцька: Вони самі змінилися ще під час процесу знімань. Один з учасників нашого проекту Андрій Забігайло прийшов якраз з протезного заводу. Йому зробили «косметику» — паралонову ногу для того, щоби під штанами не було видно, що це протез. Під час знімання він розрізав паралон, щоб ми могли використати цей процес на знімальному майданчику. Після цього він його не одягав.

Беручи участь в проекті, вони позбавляються своїх внутрішніх протирічь. Громадська думка щодо людей з інвалідністю також змінюється.

Своїм проектом ми хочемо розвивати протезування в Україні. В рамках проекту «Переможці» ми відправили на навчання до Канади п’ятьох фахівців. Троє з них отримали сертифікати для виготовлення біонічних рук. Проблема наших фахівців у тому, що їм бракує знать з технологій.

Анастасія Багаліка: Як ветерани з протезами реагують на захват?

Соломія Вітвіцька: Їм дуже приємна увага. Вони соромляться, але мені здається, що в моменти, коли є черга за автографами, селфі, ветерани почуваються потрібними.

Лариса Денисенко: Ти пояснюєш учасникам проекту, як поводитися на презентаціях?

Соломія Вітвіцька: Ні. Я можу тільки сказати кілька речень. Ми були з презентацією в Ризі. Я розумію, що там важливіше говорити не про доступність українских міст, а про російську агресію. Хлопець з Житомира Олександр Швецов, який воював в АТО, чув і бачив російських офіцерів, котрі приходили до їхньої частини з певними посвідченнями. Звісно, його свідчення важливіші за переказ та чутки. Я намагаюсь допомогти йому сформулювати думки. Він дуже хвилюється під час публічних виступів.

Лариса Денисенко: Є серед учасників проекту спікери, які тебе вразили?

Соломія Вітвіцька: Назар Барилко. Він уміє дуже красиво говорити. Ми хотіли, щоб він став ведучим «1+1», але хлопець бореться з бюрократичною машиною, намагається отримати квартиру.

Лариса Денисенко: Можеш представити проект «Ті, що вражають»?

Соломія Вітвіцька: До 20-річчя ТСН ми вирішили зробити проект «Ті, що вражають». Це просвітницький соціально-освітній проект. Ми намагаємось надихнути людей не виїжджати з України і бачити перспективи.

Я сама повернулася з Німеччини, хоча прожила там три роки. Свого часу я повірила, що є майбутнє в цій країні. У мене немає багатих батьків, особливих зв’язків. Було просто моє бажання.

Анастасія Багаліка: Чия історія успіху вас захоплює і вражає?

Соломія Вітвіцька: Я захоплююсь Опрою Вінфрі. Вона змогла конвертувати свою публічність в дуже хороші, цікаві благодійні проекти. Вона зуміла не просто заробити капітал, вона відкриває школи, допомагає різним притулкам. Мені здається, що це правильна конвертація своєї публічності в щось більше, ніж гроші. Публічність — це відповідальність. Я намагаюся відповідально використовувати цей ресурс.