Пукач не вийде на волю, — представниця Гонгадзе Теличенко

Адвокатка вдови загиблого журналіста Мирослави Гонгадзе Валентина Теличенко розповідає нові подробиці справи.

Ірина Ромалійська: Справа повернулася до суду, бо були подані кілька касаційних скарг.

Валентина Теличенко: Вона перейшла на вищий рівень. Цю справу розглядає третя інстанція, оскільки надійшли касаційні скарги від захисників Пукача.

Ірина Ромалійська: Вони вимагають 15 років.

Валентина Теличенко: Пукач був засуджений до довічного позбавлення волі. Вони просять пом’якшити покарання. В цьому випадку це може бути тільки 15 років.

Ірина Ромалійська: Але через те, що у нас діє так званий закон Савченко, якщо суддя задовільнить цю касаційну скаргу, Пукач може вийти на волю.

Валентина Теличенко: Згідно із так званим законом Савченко термін перебування в період досудового слідства в ізоляторі рахується один день за два. Пукача було затримало у липні 2009 року. Якщо суд раптом задовольнив би цю скаргу, то за пару місяців Пукача треба було б звільнити з-під варти. Але я вважаю, що цього не станеться.

Коли суд першої інстанції призначав покарання, він врахував одне вбивство, але вбивцею є працівник правоохоронних органів, генерал, який свідомо йшов на вбивство, планував його, готував, організовував і здійснив фактично власноруч. Судді, юристи знають, що покарання призначається для того, щоб людина мала час і можливість виправитися, та з урахуванням того, чи усвідомлювала людина, що вона робить. Якщо вбивство однієї особи вчиняє людина, залежна від алкоголю чи від наркотиків, ми враховуємо, що вона не дуже добре усвідомлювала свої дії, може виправитися за період відбування покарання. Інша річ, коли працівник правоохоронних органів, який повинен захищати людей від небезпек, фактично сам свідомо і заплановано іде на вбивство.

Пукач, пробувши за ґратами з липня 2009 року, жодного разу не демонстрував, що він усвідомив зроблене. Жодного разу мені не стало зрозуміло, що він шкодує. Навпаки, він неодноразово повторював у суді першої інстанції, що Гонгадзе був негативним персонажем.

Ірина Ромалійська: На останньому засіданні мені вдалося поспілкуватися з Пукачем протягом кількох хвилин. Він казав, що Георгій був злочинцем, щось планував. Розкаяння я не побачила.

Валентина Теличенко: Немає і близько жодного розкаяння. Пукач розповідає нісенітниці про Георгія Гонгадзе. Там є дурниці про те, що Гонгадзе реалізовував награбоване. В той же час його підлеглі чітко казали, що, проводячи зовнішнє спостереження в перший період, вони виявили, що ця особа не має причетності до кримінального світу, що це журналіст, жодних наркотиків в офісі не було. Ці люди довели інформацію до відома свого керівництва, проте була вказівка продовжити зовнішнє спостереження. Все це задокументовано.

Ірина Ромалійська: Олексій Пукач очолював департамент зовнішнього спостереження при МВС. Він зізнався, що здійснив вбивство Георгія Гонгадзе.

Тетяна Курманова: Які в Єльяшкевича до вас претензії?

Ірина Ромалійська: Єльяшкевич представляє інтереси Подольського. Вони вимагають відсторонити вас, пані Валентино, від справи. Вони кажуть, що мають сумніви щодо того, що Мирослава Гонгадзе довіряє вам представляти її інтереси.

Валентина Теличенко: Мирослава уже підтвердила на адресу суду електронною поштою, що вона довіряє мені представлення її інтересів у суді. Що сталося у стосунках з потерпілим Подольським? У нас були нормальні робочі стосунки до закінчення процесу щодо Пукача в суді першої інстанції. Потім виник інтерес до справи Пукача в одного з українських олігархів. Він, я так здогадуюся, вирішив використати справу для того, щоб зіпсувати репутацію іншого українського олігарха.

Ірина Ромалійська: Мова йде про Коломойського та Пінчука.

Валентина Теличенко: Ми з Мирославою всім, хто цікавився, заявили, що не працюємо з жодними олігархами. У Подольського раптом в апеляційному провадженні з’явилося багато представників. Доти, доки у Лондоні тривав спір між Коломойським і Пінчуком, справу використовували тільки для того, щоб повторювати, що Кучма є замовником вбивства Гонгадзе, а Пінчук пробує його вибілити, впливаючи на процес.

Як тільки спір між двома олігархами в Лондоні був вирішений, наскільки я знаю зі ЗМІ, шляхом мирової угоди, риторика змінилася. Почалася риторика проти президента Порошенка.

Політичну боротьбу фактично опозиціонера Коломойського із президентом Порошенком було перенесено в це засідання. Оскільки я такої позиції не розділяла, також стала об’єктом критики і нападок. Те, що Луценко свого часу пропонував мені посаду заступника Генерального прокурора, для них послужило ознакою того, що я маю якісь стосунки із правлячою партією. Пояснювати, що я безпартійна, що у мене є своя оцінка ситуації, немає сенсу.

Ірина Ромалійська: На вашу думку, касаційна скарга з боку захисників Пукача не буде задоволена?

Валентина Теличенко: Я думаю, що не буде. Покарання справді призначено належне. Генерал міліції, який власноруч вбив людину, заслуговує довічного позбавлення волі. Друга причина пов’язана із так званим законом Савченко. Ми розуміємо, що його суд застосовує всліпу. Таким чином автоматично Пукач вийшов би з-під варти, але всі бачать, що він ще не готовий жити поза межами камери. Він не усвідомлює свою винуватість.

Пукач залишається небезпечним для суспільства.

Ірина Ромалійська: Від Пукача та його представників звучали заяви про тиск.

Валентина Теличенко: Він ніколи не казав, що його били, він казав, що на нього тисли словами.

Ірина Ромалійська: Генпрокуратура відмовила у розслідуванні цього факту. Чому?

Валентина Теличенко: Недостатньо сказати, що відбувся злочин. Треба сказати, в чому він полягав. Немає у Кримінальному кодексі злочину «тиск». Тисне будь-який допит, тисне усвідомлення перспективи кримінальної відповідальності. Звичайно, Пукач хвилювався. Але він не каже, що його хтось бив, катував, що з ним хтось некоректно поводився.

Ірина Ромалійська: Але він казав, що в нього вимагали дати неправдиві покази.

Валентина Теличенко: Заява є. Але він каже, що розказував правду. Що значить вимагали? Змушували підписати протокол? Якщо він не написав, то злочину не було.

В тому, що він розказує про тиск, немає ознак складу злочину. Цим і керувалася прокуратура.

Я тисла на Пукача під аудіофіксацію в судовому засіданні. Я йому казала: «Олексію Петровичу, підсудний, або ви говоритимете чесно і послідовно (ви ж генерал!), або я це сприйматиму як уникання дати свідчення. Тоді я проситиму для вас максимального покарання.»

Ірина Ромалійська: Він казав, що на нього тисли слідчі, до нього заводили сторонніх людей.

Валентина Теличенко: Я нічого подібного не бачила. Лікарів до нього водили. Ніхто не хоче на свою голову проблем. Він завжди був вбраний у випране, ніколи не казав, що він голодний. Він завжди був у нормальних умовах.

Тетяна Курманова: Мені здається, що ми ніколи не дізнаємось, хто був замовником справи. Чи є зараз якісь політичні перешкоди для розслідування справи?

Валентина Теличенко: Політичних перешкод я вже не бачу. Справа щодо замовників знаходиться в Генеральній прокуратурі. Це частина справи, порушеної у 2000 році.

Пукач справді в судовому засіданні стверджував, що ніби дістав вказівку вбити від тодішнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. Нібито Пукач був свідком розмови по телефону. Як вважає Пукач, Кравченко розмовляв з президентом. Пукач, який не чув президента, вважає, що в розмові президент сказав вбити Георгія Гонгадзе. Будь-які свідчення Пукача слідство мусить перевірити. Жодному слову не можна вірити. Особа, яка є підсудною, має право говорити будь-що, якщо вважає, що це виправдовує її дії. Пукач неодноразово повторював, що він не винен, що він виконував «приказ главнокомандующего».

В деяких свідченнях, які стосуються обставин вбивства, Пукач все розповідає точно так, як розказували інші свідки та учасники тих подій, а в іншому я помічала, що він розповідає видозмінено, дещо неточно, менше, щось додумує. Пукач говорив про вищевказаних осіб, але доказів щодо цих осіб слідство ще не має.

Ірина Ромалійська: Слідство шукає ці докази?

Валентина Теличенко: Я думаю, що шукає. Я розумію, що 16 років після злочину — це не найкращий час розслідувати і встановлювати, хто, кому, що казав. Свідки багато позабували і мають право сказати, що не пам’ятають. Уже закінчився термін зберігання багатьох документів.

Ірина Ромалійська: Чи можна зараз оскаржувати рішення Конституційного суду?

Валентина Теличенко: Рішення каже, що всі докази треба збирати законним шляхом. Докази, зібрані незаконним шляхом, суд не приймає до розгляду. Докази збирає слідчий. Мельниченко не був слідчим. Він доказів не збирав. Якщо Мельниченко зробив незаконні записи, це не означає, що записи не є доказом.

Ірина Ромалійська: Тобто в цій справі, яка зараз розслідується в Генеральній прокуратурі, також можна використовувати плівки Мельниченка?

Валентина Теличенко: Можна було б, якби він дав первісні носії. Ті копії, які ми чуємо в інтернеті, слідство не може дослідити, не може з’ясувати, чи були вони редаговані. У мене таке враження, що не Мельниченко робив ті записи.

Ірина Ромалійська: Що з виконавцями, підлеглими Пукача?

Валентина Теличенко: Це три особи. Один отримав 13 років позбавлення волі, два інших — по 12 років. Найстарший чоловік 53 року народження, кум Пукача, був хворий, коли його взяли під варту, він уже покійний. Він помер, відбуваючи покарання. Дві інші особи 73, 74 року народження, які опинилися там випадково, отримали менше покарання. Їх було взято під варту в 2005 році. Один з них звільнений умовно достроково. Другий, я думаю, буде невдовзі звільнений умовно достроково. Для суспільства вони не є небезпечними, вони розкаялися одразу.