Політолог, один з засновників Української Народної Ради Донеччини і Луганщини, учасник донецького Євромайдану Станіслав Федорчук розповідає про святкування Дня незалежності України в Донецьку до окупації міста.
Ольга Веснянка: Як раніше відзначали День незалежності України у Донецьку?
Станіслав Федорчук: По-різному. Зазвичай влада окремо провадила свої заходи. І окремо провадила громадськість. Зазвичай майже всі покладали вінки до пам’ятника Тарасу Шевченку, тому що Донецьк не був розбалуваний великою кількістю українських пам’ятників. Ми мали маленьке погруддя Івана Франка, яке змусили відремонтувати. Ще є трохи страшний золотий Богдан Хмельницький в одному зі спальних районів міста. А стосовно Стуса, то була маленька стела на вході до донецького університету.
Хотілося би пригадати День незалежності 2009 року, коли ми відмовилися від формату проведення його біля Тараса Шевченка, тому що це місце біля дороги, де не можна зібрати багато людей. Ми вирішили провести це біля пам’ятника Олександру Пушкіну. Це було трошки негативно сприйнято російськими радикалами, бо вони вважали, що це їхнє місце. Тоді зібралося дуже багато молоді, старших людей. На моїй пам’яті це було найбільше святкування. Було близько 300 людей.
Був навіть конкурс малюнків на тілі на патріотичну тематику. Перемогла робота на голомозій голові нашого товариша, де був виконаний тризуб на жовто-блакитному прапорі. З ним фотографувалися перехожі, навіть іноземці.
Сам концерт був повністю зорганізований місцевими активістами. Виступали місцеві поети, гурти, професійні і напівпрофесійні хори.
Було дуже по-домашньому, була атмосфера свята.
Ольга Веснянка: Чи охоче українські артисти всеукраїнського масштабу приїжджали до Донецька не на концерти на новому стадіоні?
Станіслав Федорчук: Було дуже по-різному. З одного боку, були певні упередження, що немає їх аудиторії. Трохи важко було з промоцією. Переконати місцевих власників рекламних площ зробити людську знижку було важко.
Серед ночі перед виступом «Пікардійської Терції» ми їздили на машині з товаришами і розклеюємо великі афіші. Виходить жіночка з роздовбаного Жигулі і каже: «Да. Каждому свое». Ми подивилися на неї і сказали «так».
Андрій Куликов: Що таке Української Народної Ради Донеччини і Луганщини?
Станіслав Федорчук: Ініціатива виникла десь в лютому 2016 року зі створення маніфесту, який зазначав, що є чимало людей, які були вимушені покинути власні домівки внаслідок війни, російської окупації. Цей маніфест спробував звернутися до цих людей з пропозицією об’єднати свої зусилля не тільки для того, щоб захищати власні права як переселенців, але щоб пропонувати певні шляхи вирішення цих проблем, щоб пропонувати себе владі у якості експертів.
Наразі у нас трохи затягнувся період реєстрації. Ми вирішили, що не можемо об’єднувати тільки тих людей, які виїхали. Ми мусимо в певний спосіб представляти інтереси тих мовчазних громадян, які знаходяться за лінією розмежування. Вони регулярно пишуть, звертаються, вітають з Днем незалежності. Вони висловлюють сподівання, що наступний День незалежності буде і в Донецьку.
Андрій Куликов: Чому Донеччина і Луганщина, а не Донбас?
Станіслав Федорчук: Донбас — це штучний термін, яким позначалася промислова агломерація. Говорити про Донбас — підігрувати російським пропагандистам.
Ольга Веснянка: Які імена треба назвати сьогодні, в День незалежності України, згадуючи донецький Євромайдан?
Станіслав Федорчук: Передусім треба згадати тих, хто поклав душу й голову за Україну, з числа наших майданівців. Це Юрій Матущак, боєць «Дніпра-1»; Василя Коваленка, одного з правозахисників; Володимира Рибака.
Поки ми живі, наш Майдан триває, тому що більшість його вимог досі не є втіленими в життя, хоча йшлося про конкретні вимоги: зміна членів ЦВК, вирішення корупційних скандалів. Ще додалися вимоги через війну.
Ольга Веснянка: Чиновники, які підтримували окупаційний режим, але «перефарбувалися» мають нести відповідальність?
Станіслав Федорчук: Державний апарат має карати або робити вигляд, що ці порушення кримінального чи адміністративного характеру в Україні не мають. Якщо ми, маючи війну за вікном, не вважаємо це злочином, створюємо небезпеки для решти України.
Андрій Куликов: Ви б хотіли, щоб у Донецьку на святкуванні Дня незалежності був військовий парад?
Станіслав Федорчук: Я би хотів бачити військовий парад. Я дуже сподіваюся, що він відбудеться саме для того, що українська армія прийшла туди раз і назавжди, і ніхто не потерпатиме від тих негараздів, від яких потерпає зараз.