Реформа «прописки»: як зробити послугу зручною для людей?

Говоримо й про те, що надає людині право зареєструватися за певним місцем проживання, які в цьому контексті можуть бути перевищення повноважень в місцях реєстрації. 

 

Анастасія Багаліка: Що таке «прописка» й чому її вважають елементом радянської доби?

Людмила Рабчинська: Слово «прописка» в нас з’явилося ще за часів СРСР, тому її і прив’язують до цього періоду. Навіть наприкінці існування СРСР цей інститут критикувався, внаслідок цього в 1991 році Конституційний суд СРСР визнав існування інституту «прописки» неконституційним. Але з урахуванням того, що СРСР припинив своє існування, інших змін в цій системі не відбулося.

Потім, за 11 років після цього, Конституційний суд України також визнав інститут «прописки» та дозвільну систему неконституційними, внаслідок цього в 2003 році був прийнятий новий закон – «Закон України про свободу пересування та вільний вибір місця проживання». Саме з 2003 року в Україні такого слова як «прописка» юридично не існує.

Колізія полягає в тому, що люди досі в своєму житті продовжують використовувати це слово. Тому що насправді вони не відчули різниці, і це зрозуміло, хоча закон був дуже передовим. На мій погляд, більш схожий на закони, які приймаються в сучасних демократичних країнах, коли людину не зобов’язують, а говорять їй: ти повідом державу, де ти проживаєш, а ми тебе зареєструємо там – не доводь нам, ми тебе ні в чому не підозрюємо, ми тобі довіряємо і ставимось до тебе з повагою. Відповідно – держава ставилась до людей із повагою і хотіла, щоб люди ставились до неї з повагою.

Але так трапилось, що на місцях у паспортних столах, люди, які безпосередньо надавали цю послугу реєстрації місця проживання, можливо, не зрозуміли чи не оцінили такого кроку держави і продовжували вимагати від людей підтвердження, доказів того, що вони дійсно мають право зареєструватися в тому чи іншому місці. Тому ситуація не змінилася, люди не відчули змін, хоча нам можновладці часто говорять, що в нас не «прописка», а система реєстрації, але зрозуміло, що їм не вірять.

Анастасія Багаліка: Що за законом надає людині право зареєструватися за певним місцем проживання?

Людмила Рабчинська: Це документи, які підтверджують її право. Наприклад, договір оренди, договір права власності або згода власника.

Анастасія Багаліка: А фактично, що можуть вимагати, коли ви звертаєтесь до паспортного столу?

Людмила Рабчинська: Треба зазначити, що з 2016 року ти вже звертаєшся не до паспортного столу, а до ЦНАПу або до органу реєстрації. Це виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад або сільський голова, якщо відповідний виконавчий комітет не був утворений. І в тих населених пунктах, де ці функції покладені на ЦНАП, ти звертаєшся в ЦНАП.

Ти звертаєшся до них, подаєш заяву, сплачуєш адміністративний збір у розмірі 13 гривень 60 копійок, приносиш документи, які підтверджують твою особу (паспорт у формі книжечки або у формі ID). Якщо ти приносиш паспорт у формі книжечки, там мають поставити відповідну відмітку. І найголовніше – ти маєш принести документ, який підтверджує твоє право на проживання (договір права власності, договір оренди, згода власника).  

Анастасія Багаліка: Велика кількість людей у великих містах не має власного житла та знімає квартири. Часто це відбувається без договору оренди, оскільки той, хто здає квартиру, не хоче сплачувати податки або не знає, що їх потрібно сплачувати. Якщо договір і є, то за ним часто теж не хочуть ставити місце реєстрації, вимагають підтвердження від власника квартири.

Людмила Рабчинська: Проблема в тому, що люди, які здійснюють реєстрацію, вважають, що вони мають встановити дійсний підтверджений факт, що ти маєш право там проживати. Дуже часто прописку ототожнюють із правом на проживання. Це різні речі.

Реєстрація підтверджує, що ти тут зареєстрований і дійсно тут проживаєш. А право на реєстрацію дає тобі право тут проживати: в тебе є якісь документи або права як родича тут проживати. Ти можеш мати право проживати в декількох місцях, а зареєстрований маєш бути в одному. Але це не значить, що ти втрачаєш право на реєстрацію в будь-якому іншому з цих місць.

Якщо органи реєстрації намагаються встановити істину, хоча на них це не покладено, тоді вони змушені перевищувати свої повноваження. В законодавстві чітко передбачено, що ти маєш принести договір оренди. Договір оренди або найму передбачений в простій письмовій формі, якщо він укладається до трьох років. Дуже часто є короткострокові договори на рік, відповідно – ти приносиш до органу договір у простій письмовій формі. Ти міг піти та роздрукувати будь-який договір і поставити замість власника будь-яку відмітку. Тому орган реєстрації каже: я не вірю, що дійсно тут власник поставив відмітку – ви принесли мені будь-що. І починається: принесіть мені ще щось, приведіть власника, я вам не вірю. Хоча насправді, якщо формально слідувати нормам законодавства, вони цього не мають робити. Їм принесли пакет документів, він повністю відповідає вимогам законодавства – вони мають здійснити реєстрацію.

Анастасія Багаліка: У свідомості деяких людей досі процедура реєстрації пов’язана з тим, що той, хто зареєстрований, має певні майнові права на квартиру, дім. Але людина, яка зареєстрована за певною адресою, без певних документів не може стати власником цього майна. Тим не менше, орендодавці часто відмовляють тим, хто орендує житло, в праві на реєстрацію, бо бояться, що в них заберуть квартиру. Страх перед системою присутній теж, бо часто було так, що нотаріуси за липовими документами реєстрували власність на іншу людину, яка давала їм гроші за це.

Людмила Рабчинська: Такі випадки бувають, але якісь незаконні дії з боку реєстраторів прав власності на нерухомість або нотаріусів зовсім не пов’язані з реєстрацією місця проживання. Якщо ти хочеш принести фальшивий документ, ти робиш договір права власності, договір іпотеки – це більш майнові документи.

Щодо острахів власників – так, вони певною мірою виникають на підставі того, що вони не дуже обізнані. Це велика проблема в українській державі, що держава не роз’яснює і не пояснює, не доводить і не дає багато інформації населенню. Саме через це виникає багато різних домислів і чуток.

Але дійсно є речі, які заслуговують на увагу. Наприклад, може виникнути проблема, що потім, коли договір оренди закінчиться або це просто був дозвіл на проживання, особа просто не зможе зняти з реєстрації ту людину, яка була там зареєстрована і жила, але зараз не проживає. Є різні способи зняття з реєстрації такої особи. Дуже часто людей намагаються залякати, що вони це можуть зробити тільки на підставі судового рішення.

Є проблема, коли, наприклад, подружжя жило у батьків чоловіка, потім вони розлучилися, а невістка була прописана. Вона поїхала, вийшла заміж за іншого чоловіка, але не знялась з реєстрації. Такі випадки доволі складні, навіть у судовому порядку дуже важко з’ясувати істину, бо часто люди говорять не те, що було насправді, і навіть суду встановити, що відбувається, дуже важко.

Систему потрібно змінювати, давати прості механізми для зняття з реєстрації, для реєстрації. Це якраз те, що ми пропонуємо в розробленому законопроекті

Анастасія Багаліка: Що треба регулювати? Якщо закон, прийнятий у 2003 році, був добрий, то чому зараз щось треба змінити і як це зробити?

Людмила Рабчинська: Він був добрий, але підзаконні нормативні акти залишились ще з 1974 року і не були змінені. Народні обранці, зрозумівши, що нічого не змінилось, доповнили в 2012 році та вставили цю норму навіть в законодавство, що треба доводити, треба показувати докази, що ти маєш право на проживання.

Інші країни пішли іншим шляхом. Є декларативний принцип, який ми пропонуємо ввести в Україні, коли особа не подає цих документів, але в заяві зазначає підстави, чому вона вважає, що має право тут проживати: зазначає договір оренди, договір про право власності, дозвіл власника. І якщо особа зловживає декларативним принципом, наприклад, говорить недійсну інформацію, тоді до неї може бути застосована штрафна санкція.

Треба переглянути функцію самого органу реєстрації. Він має не контролювати кожен випадок реєстрації, а тільки звертати увагу на ті випадки, які є сумнівними, та перевіряти. А тоді вже встановлювати правильний факт.

Анастасія Багаліка: Як змінити існуючу систему?

Людмила Рабчинська: Рецепт простий: треба внести зміни до законодавства, створити таку систему, яка б дійсно дозволила реалізовувати права людям. Не так, як відбулося в 2003 році, коли проголосили, а вони не запрацювали. Треба зробити так, щоб прийняли законодавство і запустити механізм, щоб він дійсно запрацював.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.