Про відстоювання прав розлучених тат на дитину говоримо з засновником організації «Батько має право».
Ілона Довгань: Як виникла ідея створення такої організації?
Олександр Швець: У мене самого існувала така проблема. Я такий же батько, як інші десятки тисяч батьків, що часом роками не бачать своїх дітей після розлучення. Здобувши величезний досвід у цій сфері і подавши скаргу до Європейського суду, я вирішив створити таку організацію.
Ілона Довгань: Як давно ви її створили?
Олександр Швець: Рік тому. Основне завдання організації — змінити систему.
Дмитро Тузов: Що стосується вашого досвіду, дитині заборонили з вами спілкуватися?
Олександр Швець: В Україні це завжди відбувається по одному і тому ж сценарію. Коли батьки розлучаються, необхідно визначити, з ким житиме дитина. Інший з батьків має право на 50% участі у процесі виховання. На жаль, це тільки в теорії. На практиці ж один з батьків, зазвичай це матері, викрадає дитину, ховає її і утримує її від спілкування з батьком доки контакт не буде втрачено. Потім дитину ведуть до психолога, отримують довідку про те, що зв’язок було втрачено і йдуть з нею до суду. Українські суди у винесенні таких рішень керуються декларацією прав дитини Генеральної асамблеї ООН, де є одне речення про те, що малолітню дитину у виняткових випадках можна розлучати з матір’ю. Цей документ не є частиною законодавства, але в 99% випадків всі суди застосовують саме його. За останні 10 років в реєстрі судових рішень накопичилось 35 000 таких неправосудних рішень.
Дмитро Тузов: Навіть якщо прийняти те, що дитина живе з матір’ю, чому блокують участь батька?
Олександр Швець: Деякі батьки, зазвичай матері, вважають, що якщо вони забрали дітей, вони матимуть шанс на більшу частину майна. Це міф. Діти не беруть участь у поділі майна. Часто батьки не можуть дійти згоди через бажання помсти. Єдиний фактор маніпуляції в такому разі — це дитина.
Ілона Довгань: А як бути в тому випадку, якщо батько бачиться з дитиною і налаштовує її проти матері?
Олександр Швець: Дуже важко визначити, був такий факт чи ні. Єдине мірило — це закон. Права начебто рівні, але це страшна дискримінація батьків.
Дмитро Тузов: Ви сказали, що права рівні, але видається, що лише на папері.
Олександр Швець: Абсолютно.
Дмитро Тузов: Що потрібно для того, аби «вирівняти» права?
Олександр Швець: Держава в цій сфері абсолютно бездіяльна. Більш того, це надзвичайно корупційна сфера. Я неодноразово чув про те, що в країні існує величезна піраміда заробітку на дітях, коли високопосадовці вирішують такі справи в судах за допомогою коштів. Є органи опіки і піклування, які складаються з служби у справах дітей і комісії. Якщо батько прийде і скаже: «Я хочу, щоб дитина жила зі мною, на нього дивитимуться як на шмат зрозуміло чого. Це суспільний стереотип. Європейський суд з прав людини неодноразово засуджували такі стереотипи. Наприклад, Костянтин Маркін подав позов проти Російської Федерації. Європейський суд сказав, що це відверта дискримінація і засудив гендерні стереотипи. Якщо суспільство покладає на жінку роль матері, яка має варити борщі і доглядати за дитиною, це заважає розвиватися соціально і професійно самим жінкам. В нашій країні, куди б батько не пішов, йому скажуть: «Так она же мать».
Ілона Довгань: Як часто ви бачитесь зі своїми дітьми?
Олександр Швець: Я свою доньку не бачив 2 роки.
Ілона Довгань: Скільком ви допомогли? Хто до вас звертався і з яких питань?
Олександр Швець: Наприклад, батько приходить і йому дають 3 години на тиждень. Ми допомогли йому відстояти право на те, щоб проводити час з дитиною по середам, через вихідні, а також на половині зимових, осінніх, весняних і літніх канікул.
В законі все добре, але виконавча вертикаль шалено негативна. Дозвіл на участь у вихованні — це ніщо. Є випадки, коли батько приходить до дитини з рішенням комісії, а поліція його везе в райвідділ.