Російські курсанти отримували п’ятірки за те, що обстрілювали наших прикордонників влітку 2014-го — Слободян

Влітку 2014-го року оточені на кордоні з Росією частини Збройних Сил України змогли вирватися з “котла” сил сепаратистів і возз’єднається з основними силами АТО.

З оточення вийшли частини ЗСУ та прикордонники, які перебували в оточенні в районі Должанського, Дьякова і Червонопартизанська – угруповання військ у складі окремих підрозділів 72-й, 24-й, 51-й механізованих бригад, а також 79-ї аеромобільної бригади, також котел покинули 3 полк спецназу і прикордонники.

Третю річницю боїв за прикордонний пункт пропуску «Довжанський» на Луганщині згадуємо з прес-секретарем Держприкордонслужби Олегом Слободяном і учасником тих подій, підполковником Держприкордонслужби Леонідом Гулаковим.

Валентина Троян: Нам всем известны Иловайский и Дебальцевский «котлы», но многие не знают, что был и Должанскй «котел». Расскажите о нем.

Леонід Гулаков: Должанский «котел» — это местное название. Полное название — «Южный котел», в который попали в 2014-м году с июля по август Вооруженные силы Украины и пограничные войска.

Він закінчився 24-25 серпня, коли російські найманці вдерлись на нашу територію, і історія знайшла своє завершення. Дехто каже, що там було лише декілька сотень військовослужбовців, та з 6-го по 7-ме серпня виходило з боями з цього котла 495 прикордонників і 87 одиниць різноманітної техніки. Тобто лише прикордонників було півтисячі. Я вже не кажу про чисельність ВСУ.

 

 

Валентина Троян: Что больше всего вам запомнилось, как участнику этих событий? Я так понимаю то, что стали стрелять со стороны России, ведь этого никто не ожидал?

Леонід Гулаков: Для кожного військового, як і для всіх прикордонників, питання — стріляти чи не стріляти було надзвичайно гострим. Воно виникло ще під Кримом. Там ми вже визначились, хто є ворог, і коли ми вже прийшли на схід, це питання було вирішено однозначно.

Звісно, обстріли вразили, і перші були 15 червня. Почали свистіти кулі, а це не так, як в кіно. Перший поранений був 20 червня, а потім на «Довжанському» були перші загиблі.

Але більше за все мене як прикордонника вразило відношення прикордонників Російської Федерації, їхній цинізм. Коли здійснювалися обстріли, а ми були в метрах 500, на пункті пропуску від лінії державного кордону. Пункт пропуску «Новошахтинськ» стоїть на лінії державного кордону. Вони відчиняли ворота, і думали, що хтось з нас побіжить. Вражало, коли ми їм передавали двохсотих, трьохсотих — в тих молодих капітанів, старших лейтенантів була усмішка. Я виріс в зеленому кашкеті, але російському прикордоннику руку ніколи не подам.

Я виріс в зеленому кашкеті, але російському прикордоннику руку ніколи не подам

Валентина Троян: Вы же до начала конфликта на Донбассе сотрудничали с пограничниками России? Был какой-то обмен опытом?

Леонид Гулаков: І збори проводилися, ніяких проблем не було. Вразило, що всі були друзі, браття, а так сталося.

Олег Слободян: Якщо говорити про «котел», як про той стан, коли підрозділи опиняються в повному оточенні, то так, це дійсно був «котел». Якщо я не помиляюсь, 22 дні хлопці були в повному оточенні, і їх обстрілювали як з боку Російської Федерації, так і російсько-терористичні війська на Донбасі.

Цинізм полягає ще навіть у тому, що росіяни випробовували на наших хлопцях свою зброю. Тому що спочатку обстріли були тільки з гранатометів і стрілкової зброї, потім пішли 80-ти міліметрові міномети, потім — 120-ти міліметрові міномети, і калібр збільшувався з кожним днем, дійшовши до 245-го.

За інформацією, яку ми отримали вже потім, вони фактично відпрацьовували учбові стрільби. Тобто приганяли курсантів з військових училищ, які стріляли по наших позиціях з різних видів артилерійської зброї, і отримували за це п’ятірки, четвірки та додаткові бонуси для відпустки. Це ще один вражаючий момент по відношенню росіян до українців.

22 дні хлопці були в повному оточенні, і їх обстрілювали як з боку Російської Федерації, так і російсько-терористичні війська на Донбасі

Валентина Троян: Сколько человек погибло в боях за «Должанский» и сколько было ранено?

Олег Слободян: Під час цього котла загинуло 8 прикордонників, більше 60 отримало поранення. А безпосередньо під час виходу 6-7 серпня 10 прикордонників загинуло, і біля 40 отримали поранення. Ще п’ятеро пропало безвісті, і їхнє місцезнаходження поки що не встановлено.

Валентина Троян: Один из погибших в этом «котле» — Александр Дзюбелюк. 14 февраля 2017-го года районный суд Хмельницкой области установил юридический факт его гибели при исполнении обязанностей на военной службе 27 июля 2014-го года на территории Луганской области вблизи пограничного пункта пропуска «Должанский» в результате вооруженной агрессии Российской Федерации против Украины. Были и такие суды по другим погибшим?

Олег Слободян: Я знаю, що цю роботу розпочала юридична компанія під керівництвом Олександра Сенченка. Я пам’ятаю, як вони нам зателефонували і сказали, що є перший прецедент, коли встановлено, що військовослужбовець отримав поранення внаслідок російської агресії. Звичайно, зараз цей юридичний факт не має такої сили, але в майбутньому він може слугувати підставою для позову в міжнародні суди для відшкодування матеріальних та моральних збитків.

Мені відомо про трьох прикордонників, якім саме ця компанія допомогла встановити факт того, що людина загинула чи отримала поранення внаслідок російської агресії. І вони працюють не тільки по прикордонниках, але й по іншим військовослужбовцям ВСУ.

Росіяни випробовували на наших хлопцях свою зброю. Тому що спочатку обстріли були тільки з гранатометів і стрілкової зброї, потім пішли 80-ти міліметрові міномети, потім – 120-ти міліметрові міномети, і калібр збільшувався з кожним днем, дійшовши до 245-го

Валентина Троян: Леонід, ви можете згадати той момент, коли ви виходили з оточення та рятували себе?

Леонид Гулаков: Цей момент, напевно, запам’ятається на все життя. «Довжанський» ми залишили по команді 4 серпня в районі трьох ночі, підірвавши і спаливши все, що не могли з собою вивезти, тому що мало було техніки. Людей-прикордонників багато, збройні сили окремо виконували свої задачі та вийшли трохи раніше. Ми виходили останні. Тобто рахуйте, 189 чоловік могла вивезти техніка, а повинна була вивезти 229. Та ніхто не залишився, всі розмістились, а особисті речі та те, що непотрібно було в бою, було знешкоджене. Там ще, напевно, добу зривалося те, що ми лишили.

Вийшли в Зеленопілля — 2 дні, в Дьяково. І 6 серпня десь о 18 настала наша черга виходу. Російські ЗМІ казали, що виходила якась тисяча військовослужбовців, так от рахуйте, що з самого ранку і до 18 годин йшли колони, а наша колонна була в кінці. Тобто можете порахувати, яка кількість виходила з кордону зброї та військових. І те, що росіяни кажуть, що виходила тільки тисяча, це фейк.

Коли хлопці виходили, ми сиділи в Дьяково на горі, і бачили, що там обстріли, вибухи, та не думали, що нам доведеться проходити через ту дорогу. Близько 19 години ми зупинилися на пагорбі, там була невеличка лісосмуга. Переправу через Міус розбомбили, поки розвідка шукала друге місце переходу, висотку накрили «Градами» та мінометами. І все це по стоячій колонії. Ми розповзлись по полю, це і рятувало, адже били вони хаотично. «Гради» були з боку Росії. Почалося це з 19-ї години, періодично затихало, ми пересувались далі. Начебто тихо, та пролетів безпілотник, і хвилин через 15 знову вогняний вал. І так всю ніч, періодично стріляли, затихало, але колони рухалися, ні на хвилину не зупинялися. Це і врятувало — тільки рух.

Вихід був тяжкий: і машини рвались, і люди палали на очах.

Так відбувалося до ранку, вийшли десь через Міус до району Саур-Могили, а там вже наше.

Маємо віддати належне підтримці Збройних сил, що хлопці не губилися, прикривали бронею та рятували наш вихід.