Самарський міг стати випадковою жертвою вбивці людини, труп якої знайшли поблизу, — Снєгирьов

У Сєвєродонецьку вбито депутата міської ради Сергія Самарського. Кому міг заважати та за що боровся загиблий?

Ведучi

Наталя Соколенко

Гостi

Дмитро Снєгирьов

Самарський міг стати випадковою жертвою вбивці людини, труп якої знайшли поблизу, — Снєгирьов
https://static.hromadske.radio/2017/11/hr_kyivdonbass-2017-11-03_snegirov_denishenko.mp3
https://static.hromadske.radio/2017/11/hr_kyivdonbass-2017-11-03_snegirov_denishenko.mp3
Самарський міг стати випадковою жертвою вбивці людини, труп якої знайшли поблизу, — Снєгирьов
0:00
/
0:00

Про це говоримо з Дмитром Снєгирьовим, співголовою громадської ініціативи «Права Справа» та депутатом Рубіжанської міської ради Денисом Денищенко, які особисто знали Сергія Самарського.

 

Наталя Соколенко: Ви знали особисто Сергія Самарського, що ви можете про нього згадати?

Дмитро Снєгирьов: Знаєте, на Луганщині взагалі люди з проукраїнськими поглядами знають один одного, нас було не настільки багато, щоб ми не чули або не перетиналися. Людина займала активну позицію, відповідно — відстоювала свої погляди. Був депутатом Сєверодонецької міської ради, де, скажімо, в нього були певні політичні конфлікти з Опозиційним блоком. Стосувалося це зокрема і розподілу державних коштів, виділення землі і питань відновлення інфраструктури — багато питань, навколо яких точилися суперечки.

Наталя Соколенко: Люди, які мешкають в інших регіонах України, напевно, поставлять питання: як же так, голова фракції провладної партії БПП у міській раді. Мало того, що його вбили, а й опинився в такій певній опозиції до всього, що відбувається навколо. Партія влади не підтримувала його чи що?

Дмитро Снєгирьов: За великим рахунком тут треба казати про те, що взагалі не варто було проводити вибори навіть на звільнених територіях. Тобто йдеться про те, що президент мав прийняти рішення про введення військово-цивільних адміністрацій не тільки на рівні областей, а й у всіх населених пунктах. Гра в демократію на звільнених територіях привела до фактичної реінкарнації Партії регіонів і створення того політичного вакууму в усіх без винятку міських радах на звільненій території.

Йдеться не тільки про Сєверодонецьк. Та сама ситуація в Лисичанську, Рубіжному — тобто фактично у всіх звільнених містах, де присутність Опозиційного блоку дискредитує українську владу. Ті люди, які були до Майдану, наразі повернулися, але вже з посвідченнями українських депутатів і створюють ситуацію, коли міста Лисичанськ, Сєверодонецьк знаходяться на межі. Нема водопостачання, постійно стоїть питання відключення світла. І отут питання: чому за три роки центральна влада кинула напризволяще навіть свій партактив, якщо на звільнених територіях представник партії влади знаходиться в опозиції. Це нонсенс.

Тим не менше, наприклад, такий кричущий факт, коли місто Лисичанськ три дні знаходиться без води, а мер полетів на зустріч з однокласниками в Москву — в столицю країни-окупанта, і це було не так давно. І жодної реакції з боку влади, силових структур нема. І, можливо, знову актуальною стане тема про введення виборів, чи то введення військово-цивільної адміністрації в Сєверодонецьку, чого всі вимагають. Не може обласне місто перебувати в політичному вакуумі. Там постійно йдуть суди: то мера знімають, то поновлюють, блокують, відновлюють, а місто фактично є заручниками і не може динамічно розвиватися.

Наталя Соколенко: Яка механіка: неможливо ухвалити рішення, не вистачає голосів, сесії не збираються, що?

Дмитро Снєгирьов: Неможливо ухвалити. Якщо ви подивитесь на сторінку того ж Самарського, останнє його повідомлення, що Опоблок блокує проведення сесій, на яких неможливо прийняти питання щодо життєдіяльності міста. І стояло питання виділення грошей на ремонт стадіону в Сєверодонецьку і будівництва футбольних майданчиків, інші питання — нагальні питання для міста, в тому числі і наявність тепла. Самарський до речі конфліктував з ЛЕО (Луганське енергетичне об’єднання) — компанія-монополіст, яка до речі зареєстрована на окупованій території і категорично відмовляється перереєструватися на українській території, тим не менше, тримає фактично за горло всю область, періодично шантажуючи відключенням від тепла і військових частин, і цивільної інфраструктури.

Наталя Соколенко: Хотілося би поговорити про роль очільника Луганської військово-цивільної адміністрації Юрія Гарбуза. В нього є повноваження впливати на суспільно-політичні процеси, на економічні процеси Луганщини, наскільки він використовує це?

Дмитро Снєгирьов: Звичайно. Наскільки він використовує — це інше питання. Але мали би бути важелі впливу і більш жорстка позиція в плані того політичного вакууму, що відбувається в Сєверодонецьку, Лисичанську, відповідно — донесення свого бачення до політичного керівництва щодо введення військово-цивільних адміністрацій у містах. А відбувається те, що відбувається. Знаєте, напередодні загибелі Самарського з’являється повідомлення (випадково чи невипадково), що Гарбуз є фактично «туристом» — людина, яка приїздить, більшу частину свого робочого часу він перебуває в Києві, лише якийсь проміжок часу безпосередньо займається своїми обов’язками. От і виникають такі питання. Знов-таки, а чому Гарбуза призначили, чому, наприклад, є інформація (наскільки вона відповідає дійсності має сказати пан Гарбуз), що його брат знаходиться на окупованій території в місті Первомайськ. Тому запитань більше, ніж відповідей. Хто стоїть за тим кадровим підбором, сама кадрова політика незрозуміла, чому не відбулася ротація на містах, чому міста очолюють колишні лідери Опозиційного блоку, відповідно — Партії регіонів?!

Наталя Соколенко: На связи Денис Денищенко, который живет на Луганщине. Среди версий убийства Сергея Самарского называют, что могли быть некие бизнес-интересы. Что кому-то он перешел дорогу или что-то подобное. Что вы знаете о бизнес-интересах Сергея Самарского?

Денис Денищенко: Мы с Сергеем достаточно часто общались, последнее время, может, немножко меньше ввиду определенной занятости, но два дня назад с ним виделись. Никаких бизнес-интересов у Сергея Самарского не было. Последние несколько лет он не занимается бизнесом, в первую очередь, занимался гражданской, политической деятельностью, как журналист — антикоррупционными расследованиями. Эта версия, мне кажется, — попытка некоторых местных сил (я знаю, кто запускает эту версию), увести следствие в чуть-чуть другую сторону.

Сергей Самарский — человек с обостренным чувством справедливости, который на протяжении многих лет пытался в нашей области, а конкретно в Северодонецке, отстаивать демократические инициативы, а последние несколько лет занимал активную проукраинскую позицию. Сейчас, так как место секретаря городского совета свободно, Сергей собирал депутатов для того, чтобы они поддержали его на секретаря горсовета. В той или иной мере у него это почти получилось, у него было почти то количество голосов, которое ему было нужно. По моей информации, он также раскопал некоторые материалы, которые регулярно публиковал на своем сайте и в своей газете. Это не нравилось многим людям.

Я считаю, что его убийство несет чисто политический контекст. В Северодонецком горсовете на протяжении последних двух лет наблюдается очень жесткое противостояние разных групп влияния. Одна группа поддерживает Оппозиционный блок, состоит в основном из депутатов Оппозиционного блока и перебежчиков, и есть вторая группа, которая в основном состоит из депутатов продемократических сил, которые занимают больше проукраинскую позицию. Там у них идет счет на голоса: один-два голоса у них очень часто решают вопрос. Я считаю, никакой бизнес-версии здесь нет — чисто политическая составляющая. 

Наталя Соколенко: Дмитре, а що тепер робити відомим та помітним проукраїнським діячам, зокрема депутатам місцевих органів влади з проукраїнською позицією? Є сенс звертатися по охорону до поліції чи інших силових структур?

Дмитро Снєгирьов: Я проілюструю на прикладі загибелі того ж Самарського. Дружина звертається із повідомленням у Нацполіцію про те, що її чоловік пропав. Це зареєстровано в 21.30. От тепер уявіть, що тільки в 00.30 знаходять тіло Самарського. За повідомленням Нацполіції на пошуки Самарського було піднято не тільки особовий склад, але й додатково залучені бійці батальйону Луганськ-1. Я не знаю, де вони шукали, але показово те, що тіло знайшли поблизу будинку самого Самарського. Але поруч знайшли ще одне тіло. Що це за стан правоохоронної системи, якщо два тіла лежать як мінімум три години? Це центральна частина міста, а поліція тільки вночі знаходить тіла загиблих. Тут політична версія має місце бути, хай вони розглядають — не будемо тиснути на слідство.

Було повідомлення щодо другого тіла, яке ідентифікували і вже фактично розслідуване. Була побутова бійка: людину забили, щоб приховати сліди злочину — вивезли. І тут питання, спершу з’явилася інформація, що це був, можливо, свідок вбивства Самарського. А чи не навпаки? Тут виникає питання: чи Самарський не став свідком того, що тіло загиблого транспортують до певного місця? Ще показовий момент, що били декілька разів тупим предметом, перша інформація — був вбитий цеглою. Погодьтесь, що це не знаряддя кілера, а якщо це замовне вбивство — знайшли би інші знаряддя вбивства. Тому казати про виключно політичну складову цього вбивства не варто, давайте не будемо тиснути на слідство. Мені не подобається реакція самої БПП, яка підхопила момент смерті свого депутата як факт політичних переслідувань.

Наталя Соколенко: Для піару.

Дмитро Снєгирьов: Давайте називати навіть так: для піару. Який може бути піар, які політичні переслідування, якщо ви — партія влади? Це антипіар, але залиште в спокої, дайте можливість слідству працювати — хай воно дасть відповідь на питання, які мотиви вбивства. Чи політичні, чи побутові, чи пов’язані з бізнесом. Бізнес був, навіть подивитися по декларації — Самарський заможна людина, давайте казати відверто, в нього був бізнес, інше питання — бізнес був переписаний на дружину. Але, тим не менше, були статки, певні фінансові зобов’язання і стосунки. І відкидати ці версії ми не можемо. Слідство має працювати.

Інше питання до спроможності правоохоронних органів вести адекватне розслідування. Давайте подивимось: пан Комісаров, який є очільником луганської поліції, — скільки було нарікань щодо його попередньої корупційної діяльності в правоохоронних органах. Тим не менше, людину призначають. Заступник очільника СБУ Луганської області Ігор Вербицький — на початку «руской вєсни» фактично перейшов на бік бойовиків, потім його дивним чином звільняють. Наразі фактично четвертий рік він заступник керівника СБУ у Луганській області. До того очільником був Науменко — всі вважали, що він «народний міліціонер», якого ще призначив Болотов.

Якщо ми вимагаємо якісної роботи правоохоронної системи, маємо поміняти керівний склад хоча б у прифронтових областях, а не вводити договірні посади чи договірних людей на керівні посади в правоохоронній системі. Те саме стосується прокуратури: заступник Мичка — той самий Болотов говорив, що ця кандидатура розглядається як можливий «народний прокурор». Це люди, які наразі фактично очолюють правоохоронну систему Луганської області. До кого мають звертатися проукраїнські активісти?

Наталя Соколенко: Кожне резонансне вбивство піднімає ці питання, але нема рішень. Чиї це мають бути рішення?

Дмитро Снєгирьов: Це кадрові рішення. По-перше, президент призначає голову Служби безпеки. Відповідно, він має розуміти, що призначаючи певну людину, він несе персональну відповідальність за кадровий склад цієї Служби безпеки. Всі кадрові призначення Служби безпеки — це царина діяльності президента. Якщо говоримо, що в нас неефективна Служба безпеки, то тут питання безпосередньо до гаранта Конституції і гаранта територіальної цілісності та суверенітету України: то забезпечте нам необхідний рівень захисту.

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.