Сексуальне насильство мовою театру: говоримо про нову виставу «Сама хотіла»

Вистава «Сама хотіла» (за сценарієм Едни Мазіі «Ігри на задньому дворі») заснована на реальних історіях, розказаних жінками в мережі в рамках флешмобу #яНеБоюсьСказати, а також судових матеріалах.

У студії режисерка Юлія Мороз та виконавиця головної ролі Богдана Шуманська.

Як п’єса з проблематикою сексуального насильства працює в театрі, як виникла ідея її поставити і навіщо взагалі піднімати такі теми, розповідає режисерка вистави:

«Я феміністка і в мене є жорстка позиція щодо цього питання. Я повністю зрозуміла, що крок вліво-вправ –  і п’єсу можуть неправильно зрозуміти. Мені від початку не вистачало пояснення. Текст Мазії дуже хороший, але в ньому для мене нема певної рефлексії. Я розуміла, що  мені треба якось все це пояснити.

Мені було важливо дати зрозуміти, що не все так просто і насильство не залишається на майданчику, воно продовжується і в суді, і над жертвами під час того, як ЗМІ висвітлює всі образливі коментарі, навіть створюються групи ненависті щодо жертв зґвалтування.

Я доповнила одну сцену, яку я зібрала із справи про групове зґвалтування. І це просто набір коментарів, переважно від звичайних хлопців, які звинувачували дівчинку в тому, що вона повія, неправильно себе поводила і взагалі – дівчаткам треба сидіти вдома і не ходити пізно ввечері.

Для мене ця вистава дуже складна. Я дуже переживаю щодо тлумачення. Мені важливо, щоб було зрозуміло: ні означає ні, так означає так, а моя спідниця, мій зовнішній вигляд не провокують насильство. Але я розумію, що глядачі і глядачки бачать все крізь свою призму і дуже важко відрефлексувати. Я знаю, що деякі актори досі намагаються зрозуміти цю систему і прийняти її.

Одного разу після вистави в театрі відбулася дуже довга дискусія щодо цього між працівниками та працівницями. Дівчина розповідала про свій власний досвід, я так розумію, вона сама себе і досі звинувачує, хоча на той час вона була меншою, а чоловік був дуже дорослий.

Але мені здається, дуже важливо говорити на такі теми. Бо ми знаходимось в патріархальному суспільстві, що будується на стереотипах,  які озвучуються на початку моєї вистави. Щоб світ змінювався в бік рівності, солідарності, треба створювати такий медійний простір,в якому буде комфортно абсолютно всім,  а особливо тим, хто не має певних привілеїв. Тому я б хотіла, щоб гостросоціальних вистав, фільмів та передач було дуже багато».