Що займе місце Леніна?

Говоримо з координаторкою проекту «Суспільна угода» Тетяною Філевською про те, що повинно займати місця, де раніше стояли пам’ятники Леніну, публічний простір загалом та радянську мозаїку.

Анастасія Багаліка: Вы закончили прием заявок, а в июне будет оглашен список участников?

Тетяна Філевська: Ні. Ми оголосимо переможця вже шостого травня. В кінці червня у нас запускається цей проект. Він складається з трьох частин. Перша частина — виставка в просторі ІЗОЛЯЦІЇ. Вона відкриється 30 червня і триватиме весь липень. Ми зробимо інтервенцію в міському просторі під час тривалості виставки на місці колишнього пам’ятника Леніну на Бесарабці. Буде тимчасова інсталяція когось із художників.

Дмитро Тузов: Можете розкрити, що це може бути?

Тетяна Філевська: Я не можу оголосити проекти-фаворити. Якщо не помиляюсь, надійшла 21 заявка. Серед них ми виокремили три проекти, які найбільш цікаві для нас. Але наше міжнародне жюрі не висловило остаточну думку. Це може бути що завгодно, скажу чесно. Проекти надійшли з усіх куточків світу.

Анастасія Багаліка: Вы будете предлагать проект победителя как возможный, или это конкурс, который поддерживает горсовет и мер?

Тетяна Філевська: Ця ініціатива виходить від кураторки Катерини Філюк. Інтервенція, яку ми пропонуємо, буде тимчасовою. Триватиме близько тижня.

Дмитро Тузов: Якщо вона сподобається киянам?

Тетяна Філевська: Якщо вона сподобається, ми будемо тільки «за», щоб її встановили перманентно. Зараз ми виступаємо як громадська ініціатива: хочемо розголосу, обговорення проекту, дискусій. Ми хочемо висловити художню думку щодо цього пам‘ятника.

Дмитро Тузов: На вашу думку, що там має бути?

Тетяна Філевська: Я вважаю, що це має бути точка демократичного висловлювання. Я би віддала це місце в користування художнім інституціям, які б періодично змінювали інсталяцію. Такий приклад є у Лондоні. Раз на кілька місяців змінюється проект, який обирає жюрі. Мені здається, що це найбільш демократичний варіант. Перетворити цей постамент на місце демократичного висловлювання, вільних позицій.

Анастасія Багаліка: Вы планируете говорить и о других городах и пустых местах, на которых были постаменты?

Тетяна Філевська: Це питання стосується не лише порожнього місця з-під Леніна. В Україні юридично нема такого поняття як публічний простір. Є приватний простір, є державні чи приватні інституції. Є місця, які ніяк не позначені. Наші з вами вулиці — зараз це, практично, нікому не належить. Юридично нема жодного механізму, щоб це регулювати.

Зараз є низка ініціатив (наша ініціатива одна з них). Вони хочуть зануритись у це питання, юридично зафіксувати поняття «публічний простір» і мати на нього вплив.

Дмитро Тузов: Ви бачите, що це не буде класичний пам’ятник у традиційному розумінні?

Тетяна Філевська: Ми хочемо, щоб це і було щось contemporary art. Щось абсолютно не схоже на стандартну концепцію монумента, якою вона була протягом багатьох століть. Змінюємо оптику, парадигму, підхід. До поліфонічного і, можливо, інтерактивного підходу. Щоб глядач був співтворцем.

Анастасія Багаліка: Как акцию воспринимает киевская городская власть?

Тетяна Філевська: У нас є журі, до якого входить Анна Бондар, яка є заступником в.о. головного архітектора. Ми також проходимо всю систему погодження, дозволів, узгоджень. Ми відправили листа до мера, до відділу департаменту культури. Вони повинні надати нам відповідь.

Дмитро Тузов: Ви сподіваєтесь отримати позитивну відповідь?

Тетяна Філевська: Ми будемо готові обговорювати будь-який варіант. Навіть відмови. Але ми сподіваємось, що є шанс до демократичної розмови з нинішньою владою.

Безумовно, ми усвідомлюємо реакцію громадськості, яка буде у будь-якому разі. Наше головне завдання — спровокувати конструктивну дискусію з цього приводу. Будуть лекції, відкриті дискусії, обговорення які присвячені тому, як виробляється принцип, коли ставиться пам’ятник. Ми сподіваємось вийти на діалог з тими, хто хотів би або Леніна назад, або Шевченка замість Леніна.

Дмитро Тузов: У цих розмовах ви сподіваєтесь знайти компроміс?

Тетяна Філевська: Наше завдання — знайти момент, на якому можливе порозуміння між різними групами людей, поглядами. Щоб знайти точки дотику, які будуть спільними.

Дмитро Тузов: А як ви оцінюєте те, як зараз країною іде хвиля декомунізації?

Тетяна Філевська: Мені здається, цей процес пішов ще раніше. Але є деякі запитання. Є проект, який стосується радянських мозаїк. Через цю декомунізацію багато мозаїк ледь не знищили, а деякі не вдалось врятувати. Хоча насправді вони не мають комуністичної історії. Мозаїки найменш цензурувались. Тому завдяки їм митці могли виживати, заробляти гроші та творити більш вільно, не малюючи Леніна чи Сталіна. Але якщо ви подивитесь на ці зупинки, де збереглися мозаїки, — ви здивуєтесь, наскільки вони красиві.