Які правопорушення та у яких населених пунктах були виявлені, розповідає Марія Ципящук, правозахисниця Української Гельсінської спілки.
Олена Бадюк: У яких містах чи селищах ви встигли побувати? Протягом якого періоду?
Марія Ципящук: Ми побували фактично у п’яти населених пунктах — селища Новотроїцьке, Чермалик, Павлопіль, Гранітне, фактично постійно були у Маріуполі. Моніторингова місія тривала три повних дні — від ранку до вечора ми їздили по цих населених пунктах, спілкувались з людьми. Місія відбулась тиждень тому.
Валентина Троян: Коли буде готовий повний звіт? Куди буде спрямована ця інформація? Яка мета вашого моніторингу?
Марія Ципящук: Інформація вже частково оброблена, ми виклали ті свідчення, які отримали від людей. Зараз триває робота над зведенням, можливо, за кілька тижнів повний звіт буде готовий для публікації і розповсюдження. Це робиться для висвітлення ситуації зсередини, для передачі до міжнародних органів, деякі люди хочуть звертатися до Європейського суду щодо порушення їхніх прав. Для інших міжнародних організацій, щоб краще відобразити ситуацію з дотриманням прав людини на цих територіях.
Валентина Троян: На що ви звернули увагу? Скільки людей до вас звернулись? Як права порушуються?
Марія Ципящук: Ми вже мали певні домовленості, зокрема були контакти від Харківської правозахисної групи — люди, які були у полоні, або їхні родичі. А коли ми приїжджали і спілкувались з цими людьми, від них дізнавались й інші історії. У кожному населеному пункті ми заїжджали до міських або селищних рад, до шкіл. Всього ми задокументували 17 свідчень, окрім того, робили також фотознімки зруйнованих будівель.
Олена Бадюк: Які основні тенденції щодо порушення прав людини зараз на сході? Про що вам стало відомо?
Марія Ципящук: Насправді, великий спектр питань. На щастя, ми не зафіксували багато летальних випадків, хоча були і такі історії. Наприклад, коли дитину вбили прямо у хаті через необережне поводження зі зброєю одного із військовослужбовців — за попередньою версією, зараз не розслідується. Потрапляння снаряду у будинок, де вбило чоловіка — ми спілкувалися з родичами, інші теж фізично сильно постраждали.
Ми звернули увагу на забезпечення прав дітей. Селище Гранітне фактично розділене річкою — по ній проходить кордон між тимчасово окупованими територіями і підконтрольними Україні. Фактично одна вулиця села вийшла розділеною на дві території, зараз там є блокпост, як ми зрозуміли, там наші українські військові. І щодня семеро дітей і вчителька української мови переходять з непідконтрольної території на підконтрольну. Тобто ці діти кожного дня спостерігають зброю і військових.
Семеро дітей і вчителька української мови щодня переходять з непідконтрольної території на підконтрольну
В інших селищах позакривали молодші школи, аргументуючи тим, що недостатня кількість дітей, а значить не треба школи. Одна з наших респонденток розказувала, що вона кожного дня змушена возити своїх дітей у сусіднє селище — дорога на день обходиться у 46 гривень. Але люди там дуже стараються здобувати освіту.
З поміж іншого — це незаконні затримання, нам розповідали про досить багато випадків. На жаль, як і представниками незаконних збройних формувань, так і української влади, СБУ. Звісно, у нас немає можливості перевірити всі ці випадки.
Валентина Троян: Незаконні затримання нашими військовими можна перевірити, ви будете пробувати?
Марія Ципящук: Будемо, якщо на те буде згода самих людей. Ми помітили, що люди дуже бояться. Вони пережили кілька змін влади, не знають, з ким можна спілкуватись, що розказувати, кому довіряти. Одну жінку затримали за підозрою у допомозі розвитку тероризму, вона провела три місяці у слідчому ізоляторі у Волновасі. Але що мене особливо вразило, з юридичної точки зору, єдиним документом у кримінальному проваджені, який був взятий за основу обвинувач, була довідка, видана «ДНР», що жінка продовжувала працювати у виправній колонії. Яку, до речі, Україна і не закрила, і не перевела своїх співробітників, а просто їх звільнили, їм не було куди іти.