Щоразу ми говоримо і прощаємося наче завтра знову побачимося, — В. Савченко

Віра Савченко: У Наді вже другий тиждень другого голодування. Те, що ми побачили на суді: людина втрачає вагу вдвічі швидше. У Наді потужний організм. Якраз той випадок, коли в здоровому тілі – здоровий дух. І вперше їй було важко відпускати вагу.

Надважкої в неї не було ніколи, у неї просто збита фізична форма. А зараз організм виснажений, через те складається враження, що вона вже місяць голодує. Нагадаю, що перша голодовка була 83 дні без перерви. Потім була перерва на 10 днів, і ще 10 днів без  їжі. Надя як завжди бадьора. Уповноважена з прав людини Елла Памфілова на зв’язку, і вона вже відрядила своїх людей до Наді, вони її провідали. І єдиний, поки що помітний плюс у цих голодовках — мені одразу дають дозвіл на побачення. Без обмежень у кількості.

Я можу навіть вже 2 січня їхати в СІЗО. Я боялася, що будуть канікули до 13 січня, і ніхто її не зможе побачити, але тепер є такий «зелений коридор», як-то кажуть, і я поїду до неї на Різдво.

Ірина Ромалійська: Она пьет только воду?

Віра Савченко: Коли 17-го вона оголосила голодування, казали, що ще п’є солодкий чай. Але перед кінцем судових засідань, коли в’язень оголошує «голодовку», у нього забирають усі продукти. Тож тепер вона п’є лише воду.

Ірина Ромалійська: Упомянутая вами Элла Панфилова заявляла о том, что возможен обмен Надежды Савченко на двух российских солдат Ерофеева и Александрова, по которым сейчас идет судебный процесс в Киеве. Как вы относитесь к такому предложению?

Віра Савченко: Треба намагатися не перекручувати всі слова. Я до кожної інформації ставлюся дуже конкретно та обережно. Наскільки я знаю, її попросили прокоментувати можливість обміну, тобто це не її ініціатива, а питання журналістів.

Родини Єрофєєва та Олександрова також тихенько хвилюються за своїх синів. Але треба розуміти, що Панфілова – це людина, яка покликана заспокоювати. Усе буде добре! Якби це сказав Пєсков – відвертий рупор Путіна, це одна справа. А Панфілова – це «присипання пильності».

Андрій Куликов: А если что-то подобное скажут украинские официальные лица? Как вы это оцените?

Віра Савченко: Дуже добре оціню. Тому що сьогодні, може, я щось пропустила, але я не почула жодної офіційної відповіді на риторику Путіна на його прес-конференції. Було б непогано започаткувати таку прес-конференцію і для наших президентів, щоб вони також могли спілкуватися з народом. Тож, прикро, що немає реакції. Єдине, що я чула, після виступу Путіна, де він сказав протилежне від своїх слів 2014 року. Відбувся Мінськ, і на наскільки я знаю, ні до чого не домовилися.

Андрій Куликов: Помогает ли вам фракция «Батьківщина»?

Віра Савченко: «Батьківщина» оплачує надіних адвокатів – це величезна допомога, тому що в інших політв’язнів із цим проблема. Вони також допомогають їй, як політику. Допомогли написати закон та проголосувати за нього – день в СІЗО за два, щоб зарахували. Чесно кажучи, я думала, що буде взаємодії більше, але треба розуміти, це – політики. Це прагматичні люди, тому ій за це дякуємо.

Ірина Ромалійська:  В каком сейчас состоянии находится Надежда? Последний раз мы слышали, что она хочет отметить Новый год уже дома, и в ее словах слышалось разочарование, когда она поняла, что этого не произойдет.

Віра Савченко: Сказати, що ми тримаємося, це банально. Не можу підібрати щось інше, це якийсь невиправний оптимізм. Постійно переконувати себе в тому, що в цієї історії буде щасливий кінець. Якось подумати чи навіть припустити, що щось буде інакше, ми не можемо. Проте Надя в будь-якому випадку буде бадьорою. Вона тримається.

Дуже часто, коли я потрапляю на побачення до Наді, ми говоримо так, наче завтра знову побачимося і так само прощаємося. Тому ніколи не помічала, що вона сумує. Лише останнього разу вона затужила. Звичайно важко. Набридла ця самотність та невизначеність. Повірте, їй було б легше, якби стало зрозуміло, а що далі. Навіть, якби їй сказали: «Ти сидиш 23 роки». Були б інші якісь розуміння, як далі діяти їй.

Андрій Куликов: Возвращаясь к вопросу о голодовке. Насколько проинформирована Надежда Савченко как нужно голодать, каковы бывают последствия, истории других заключенных, зачем они это делали и чем это закончилось?

Вера Савченко: Дуже багато зв’язувалося людей з Надією поштою. І я переконана, що там були рекомендації самі різні, якісь слушні поради. І політичні в’язні, які пройшли репресії Радянського Союзу, також писали листи.

Надя вже знає, як себе поводити у такій ситуації. І другий раз все ж таки легше голодувати. Я по Наді бачу. Вона бадьора. Вона знає, чим себе зайняти, бо там скучно сумно. А якщо ти ще й не їси, то доба взагалі тягнеться за три.

Андрій Куликов: В истории есть примеры, когда политические заключенные очень долго голодают, организм истощается и наступает момент, когда нужно насильное кормление. Есть план на такое развитие событий?

Віра Савченко: З практики першого разу в неї були передкомові стани, і її кололи глюкозою з її дозволу. Це був час, коли організм просто не міг обходитися без їжі. Мені такий план Б невідомий, тому що я сподіваюсь, поговорити з нею в Різдво. Я все розумію, але я знаю, як ще можна прискорити політиків працювати.

Андрій Куликов: Пока мы разговариваем, я увидел на вашем лице одну единственную улыбку. С одной стороны – это понятно. Мы говорим о трагической теме, с другой – понятна и улыбка: мы все же говорим о вашей сестре. Сложно ли быть сестрой Надежды Савченко и насколько хочется побыть просто Верой Савченко?

Віра Савченко: Так уж сталося, що я тепер у відблисках слави Наді, і мені прикро, що мій голос звучить по світу, а не Надіїн. Усе це дуже легко. Це основна людина в моєму житті. І якщо все буде добре з нею, то й у мене все в житті буде добре.

Андрій Куликов: А кто такая Вера Савченко? Мы знаем Надежду. Она – летчица. А чем занимаетесь вы?

Віра Савченко: Архітектор. Закінчила Київський національний університет будівництва та архітектури. Усе було успішно, мені подобалося. І я люблю цю професію. Проекти були реалізовані. Це будинки. Але похизуватися нічим. Але в нас катастрофа з благоустроєм, і з будь-якими взагалі громадськими просторами, у нас тільки приватні за високими парканами. Що до речі пішло зі сходу, бо в Чечні ці паркани дуже високі, але це там традиція, щоб жінку не побачили.

У мене величезні надії. Є готовий проект меморіалу «Небесної  сотні» – це міст, який з’єднає Володимирську гірку та Маріїнівський парк. Цей міст необхідний як повітря. Бо щоб дістатися з одного місця до іншого, потрібно спускатися на Софіївську площу, і це незручно. Там є майданчики. По рельєфу там все сяде. Міст прольотом буде 70-75 метрів. І він буде настільки легким, вітражним, на якому можна залишати малюнки або фотокартки тих людей, які назавжди залишилися на Майдані, але позитивними. Тобто ці люди не залишилися без пам’яті.

Андрій Куликов: Владимирскую горку и так в свое время обрезали. Когда построили Украинский дом, уже обрезали. Вы гарантируете, что ваш мост не навредит еще больше?

Віра Савченко: Гарантуємо.

Андрій Куликов: А что это у вас за значок на свитере? Самолетик?

Віра Савченко: Це Наді на щастя подарував чеський пілот. Наскільки я знаю, це «літаюча фанера» – найпростіший літак. Як депутати носять значок депутата, я ношу цей значок, і всі розуміють, хто я.

Ірина Ромалійська: В каком состоянии сейчас мама?

Віра Савченко: Мати в нас потужна людина. Взагалі батьки наші зі здоров’ям. Але останнім часом здала, постаріла, і ій стало все ж таки важче. Останній раз мені було дуже боляче дивитися на неї й тягати на ці суди.

Тим паче, що дорога була важкою. Туди вона летіла з журналістами, а назад ми їхали машиною. На сході й раніше доріг не було, зараз так взагалі. Але вони з’являться після войни. Недаремно ж  я архітектор. Мама тримається. Надя сміється: «Мамо, ти не розумієш, що я в тюрмі». Мама задає їй якісь побутові питання.

Ірина Ромалійська: Я когда была у вас дома и писала интервью с вашей мамой, она показывала мне письма, которые Надя присылает домой. Это очень интересные вырезки из газет, коллажи. И там была ниже подпись: «Мамо, тримайся. Якщо витримаєш ти, то витримаю і я». И мама говорила, что только эти письма помогают ей выдержать все, что происходит с дочкой.

Віра Савченко: Надя більше знаходить спільну мову з мамою. Вона підбирає саме ті слова, які надають сил. Я цього соромлюся, не уявляю себе з цими «телячими ніжностями», а вона вміє і сказати, і підтримати, і висловитися. Недарма кажуть: «За ваші думки вас не згадають. Говоріть».