Справа «Хізб ут-Тахрір»: на суді в РФ обвинувачені весь час дивилися в бік українців

В студії виконавча директорка Amnesty International Ukraine Оксана Покальчук, говоримо про справу так званої “Ялтинської шістки” і засідання суду, яке відбулося в Ростові-на-Дону напередодні.

Російська влада звинувачує Еміра-Усеїна Куку, Мусліма Алієва, Вадима Сірука, Енвера Бекірова, Арсена Джеппарова та Рефата Алімова в «участі у терористичній організації та плануванні захоплення влади у насильницький спосіб». Йдеться про не заборонену в Україні організацію «Хізб ут-Тахрір» (міжнародна ісламська політична партія).

Оксана Покальчук: Я була два дні в Ростові, де слухала судовий процес щодо Ялтинської шістки. «Ялтинська шістка» – це 6 кримських татар, яких звинувачують по 2 статтям: участь у терористичній організації («Хізб ут-Тахрір») і спроба знесення Конституційного ладу і держперевороту в РФ. Якщо ми говоримо про справу «Хізб ут-Тахрір» – то це рух, ідеологія, яка не була заборонена до 2014 року на території Криму. В Україні вони і зараз не заборонені.

Наскільки мені відомо, вони заборонені в 3 країнах: Росія, Німеччина, Ізраїль. Бо в ідеології «Хізб ут-Тахрір» є певні антисемітські ідеї. Ідея «Хізб ут-Тахрір» в тому, що треба встановити всесвітній халіфат – тобто поєднання держави і релігії.

2014 року в порушення міжнародного гуманітарного права в Криму насаджується російське законодавство. Я нагадаю, що відповідно до міжнародного гуманітарного права, на окупованій території має залишатись законодавство країни, яка була до анексії, до окупації. В один момент люди, які діяли законно, стають послідовниками начебто терористичної організації.

Повертаючись до Ялтинської справи. Більшість учасників ялтинської шістки не знали один одного до зустрічі в СІЗО, взагалі. Вони про це заявляли неодноразово. Лідируючий кейс, за яким ми слідкуємо, це справа Еміра-Усейна Куку: він кримськотатарський активіст, правозахисник, учасник Кримської правозахисної групи, відома досить людина. Його кілька разів били, було кілька спроб його викрасти працівниками ФСБ. Він звертався до поліції, вона не відкрила кримінальної справи. До нього приходив працівник ФСБ, якого я вчора бачила на суді. Цей працівник вимагав «стукачити» на кримськотатарське ком’юніті, Емір-Усейн відмовився, і ФСБшник сказав «Я тебе посаджу». Так само і відбулося. Те ж саме вимагали і від інших звинувачених.

Анастасія Багаліка: Що в обвинувальному акті суперечить міжнародному праву?

Оксана Покальчук: Перше, їх всіх перевезли в Ростов, що заборонено, тому що, відповідно до міжнародного гуманітарного права, суди мають відбуватися на окупованій території. Друге – справа відбувається в воєнному суді. Третє – це саме законодавство, що їх судять по законодавству, яке не можна застосовувати. Є ще й друга частина – те, що протирічить здоровому глузду. Те, що я почула в процесі – вражає, оскільки ми слухали обвинувальний висновок, після цього – те, що говорив так званий свідок-ФСБшник, який цю справу створив. Фактично жодних доказів немає. Наприклад, їх звинувачують в поширенні матеріалів, які стосуються «Хізб ут-Тахрір». Їх питали, як відбувалася пропаганда, ви бачили, щоб були якісь мітинги, зустрічі? Вони кажуть «ні, нічого не було. Але ми зафіксували, що в одного  з ялтинської шістки лежало 4 екземпляри журналу, що був виданий до 2014 року, які стосувалися «Хізб ут-Тахрір». І ми резюмуємо, що це було для роздачі. І, таким чином, ми зупинили порушення російського законодавства».

Анастасія Багаліка: Тобто вони судять їх за наміри?

Оксана Покальчук: Я не можу це вкласти в слова. Навіть не за наміри, за те, що ФСБшники подумали, що ці люди теоретично колись можуть це зробити. Це навіть не намір. Практично, все будується на показах певних невідомих свідків.

Анастасія Багаліка: Як взагалі почуваються фігуранти справи?

Оксана Покальчук: Це взагалі окрема тема, дуже емоційно. Вони вже сидять більше 2 років, це складно. Але при цьому вони всі дуже стійко тримаються. Емір-Усейн посміхався і передавав привіт. Мені не дали можливість підійти, ми просили зробити фото і відеозйомку – нам відмовили, тому що ми не довели, що ми є представниками громадської організації. Вони просто не дали можливість.

Те, як вони задавали питання, те, як вони тримались – це, звичайно, вражає, бо показує велику силу духу людей, які не здалися, продовжують боротись за себе, за свій народ. Це неймовірно.

Підсудні весь час дивились в нашу сторону. Вони бачили, де українці. Вони весь час намагались вербально передати, що вони бачать, комунікують з нами. І це, звичайно, дуже емоційно, це мотивує. Я думаю, їм дуже складно. І саме усвідомлення, що комусь не всерівно – це дуже важливо. Звичайно, їх дружини і сім’ї були.

Повну версію розмови слухайте у звуковому файлі або у відеотрансляції.