facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Стамбульський протокол дає можливість доказати, що людину катували навіть через 20 років, - правозахисники

Представники українських правозахисних організацій переконані, що Україна має використовувати методику розслідування тортур та катувань, які носять масовий характер в країні, за Стамбульським протокол

Стамбульський протокол дає можливість доказати, що людину катували навіть через 20 років, - правозахисники
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

«Таємні в’язниці СБУ», насильство на сході, вибивання свідчень, «зустрічі» засуджених в нових колоніях, удушення, підвішування, просвердлювання, виривання нігтів … Тортури в Україні фіксує і Національний превентивний механізм, і правозахисники, які працюють на Донбасі, і Підкомітет з питань запобігання катуванням ООН. Однак в системі впровадження ефективного механізму розслідування тортур Україна відстала від Казахстану, Молдови та Киргизстану. А механізм існує – це Стамбульський протокол.

Як він працює, розповіли наші гості –  координатор проекту «Центру інформації про права людини» Маргарита Тарасова та співробітниця Моніторингової місії ООН з прав людини Наталія Пилипів.
 
Тетяна Курманова: Мене шокувало нещодавнє дослідження Харківського інституту соціальних досліджень, де говориться, що в нас повернулися випадки тортур у поліції, які спостерігалися аж сім років тому, причому  кожен четвертий українець припускає можливість використання тортур у поліції.

Маргарита Тарасова: Проблема пыток крайне актуальна, и обусловлена она, в первую очередь, всеобщей толерантностью к пыткам, и конечно же органы власти, которые ответственны за пытки, довольно толерантно к ним относятся. И последнее исследование по прокуратуре показывает, что чуть меньше половины опрошенных прокуроров не считают пытки проблемами, и допускают, что они могут применяться в отдельных случаях.

И те факты, которые фиксируют и Национальный превентивный механизм, и международные организации, говорят о том, что пытки все еще применяются, а если они применяются, то государство обязано их расследовать. Но расследуется просто ничтожно малое количество таких фактов – это примерно 20 дел, переданных в суд, за последние пять лет. А Харьковский институт нам говорит о 500 тысячах зафиксированных случаев пыток за это время.

Тетяна Курманова: І при цьому Європейський суд з прав людини постійно виносить рішення, в яких визнає, що Україна регулярно порушує статтю 3 Конвенції з прав людини про заборону тортур та катувань.

Маргарита Тарасова: В Европейском суде часто доходит до того момента, что суд определяет, что не было эффективного расследования, и он уже это квалифицирует, как пытку. Если говорить о статье 3, то суд даже не рассматривает, был ли факт пыток как таковой, или не было – не было расследования, значит была нарушена статья 3. Это большая проблема для Украины, потому что мы выплачиваем огромные деньги по этим искам – порядка 10 тысяч евро в среднем за каждое дело.

Последнее исследование по прокуратуре показывает, что чуть меньше половины опрошенных прокуроров не считают пытки проблемами, и допускают, что они могут применяться в отдельных случаях

Тетяна Курманова: Де і хто буксує цей механізм розслідування тортур?

Маргарита Тарасова: Тяжело сказать, где буксует, система сложная, в нее включено много ведомств. Тут важно понять, что если нет нормальной фиксации пыток, значит нет расследования, но почему медики не фиксируют подобные случаи? Или до них не доходит информация и они не умеют это делать, или они не заинтересованы в этом. Почему потом эта информация не доходит до прокуроров, почему прокуроры ее не используют? Это критически важный вопрос для того, чтобы мы понимали, как внедрять те стандарты, которые описаны, в том числе, и в Стамбульском протоколе.

Тетяна Курманова: Що ж таке – Стамбульський протокол і що необхідно для його впровадження в Україні?

Наталія Пилипів: Стамбульський протокол – це методичка, керівництво, яке було розроблено ООН для того, щоб ефективно розслідувати катування. В міжнародному праві є абсолютна заборона катувань. Тобто немає жодних виправдань катуванню – ні війна, ні надзвичайній стан тощо.

Попри цю заборону міжнародна спільнота побачила, що в більшій половині країн світу катування використовуються доволі систематично. Коли почали аналізувати, у чому ж проблема, побачили, що найбільше просідає розслідування. Тут хотілося б зазначити, що будь-яка країна, яка ратифікує Конвенцію, автоматично бере на себе певні зобов’язання. А одне з найважливіших зобов’язань – це ефективно розслідувати катування.  

Стамбульський протокол не потрібно ратифікувати, це просто міжнародні практики, які чітко вказують, як потрібно документувати випадки катувань, хто повинен бути задіяний і як це повинно відбуватися. Україна може просто використовувати цю методичку та її досвітні практики.

Якщо ми звернемося до міжнародних трибуналів, де були  справи щодо катувань, то там було можливо доказати те, що людину справді катували через 20-25 років після цих подій

Тетяна Курманова: Хто мав би користуватися цим протоколом?

Наталія Пилипів: Це, швидше за все, може бути прокуратура, і Державне бюро розслідувань, якщо воно запрацює. Безумовно, це судово-медичні та судово-психіатричні експерти, в тому числі, правозахисники, адвокати, які зможуть користуватися цими положеннями для того, щоб розуміти, що має бут зроблене і як потім проконтролювати ефективність розслідування.

Отже, як тільки людина на стверджує, що її піддавали катуванням, кому б вона не поскаржилася – чи адвокату, чи працівнику поліції, чи суду, повинна включатися система негайного реагування, яка в першу чергу повинна включати систему розслідування. До прикладу, в Киргизстані, як тільки людина повідомляє про застосування ймовірних катувань, повинна бути призначена судово-медична експертиза протягом 24 годин після повідомлення про катування.

Стамбульський протокол ще цікавий тим, що він звертає особливу увагу на роль судово-психіатричних експертів. Він говорить про те, що катування – це настільки тяжке порушення, що воно, незалежно від того, наскільки людина сильна чи слабка психологічно до моменту катувань, вони завжди будуть залишати дуже тяжкі наслідки на психологічному стані людини. І саме тому важливо оцінювати психологічні наслідки катувань, і це можливо зробити навіть через кілька років після того, як відбувалося ймовірне катування. Якщо ми звернемося до міжнародних трибуналів, де були  справи щодо катувань, то там було можливо доказати те, що людину справді катували через 20-25 років після цих подій.

Тетяна Курманова: Навіть, якщо не було судмедекспертизи?

Наталія Пилипів: Навіть якщо не було судмедекспертизи, навіть якщо не залишилося видимих ушкоджень. Більше того, Стамбульський протокол нам говорить, що є такі фізичні ушкодження, які можна відслідкувати набагато пізніше, і вони певним чином співвідносяться із певним видом катувань. Саме тому Стамбульський протокол рекомендує не просто оглянути людину, а розпитати її про те, що з нею відбулося, тому що потім експерти можуть зіставити оті застарілі травми – і тілесні, і психологічні –  із розповіддю людини в контексті того, як вона отримала ті травми.

Поділитися

Може бути цікаво

«Вигадка Заходу та України». Як Львова-Бєлова готується брехати про депортацію дітей в МКС

«Вигадка Заходу та України». Як Львова-Бєлова готується брехати про депортацію дітей в МКС

«Зброя майбутнього — це слова, які генерує ШІ» — співзасновник Reface

«Зброя майбутнього — це слова, які генерує ШІ» — співзасновник Reface