Те, що зараз на Донбасі, — результат тотальної бездуховності, — поет

У Львові відбувся щорічний масштабний Форум Видавців, на якому серед усього іншого активно обговорювалася і проблематика, пов’язана з Донбасом. Поет і політичний та громадський діяч з Горлівки Микола Джміль представив на заході свою збірку віршів. Говоримо з ним не тільки про поезію, а й про життя в передвоєнній Горлівці та настрої суспільства.

Сергій Стуканов: Ви жили в Горлівці, очолювали районну організацію партії «Батьківщина» свого часу. В Горлівці міську організацію очолював Володимир Рибак, якого в квітні російські сепаратисти вбили в звірський спосіб. Чому на Донбасі всі достатньо одностайно підтримували «Партію Регіонів» впродовж років?

Микола Джміль: Часто-густо мене запитують, чому. І сам я ставив собі це питання. Спочатку я не міг зрозуміти, чому так трапляється під час парламентських і президентських виборів, чому більшість обирає протилежну команду — Януковича і «Партію Регіонів».

У якийсь момент я зрозумів, що це, скоріше, результат тотальної бездуховності моїх земляків. Якщо йдуть парламентські вибори, коли їх агітуєш за нормальні здорові сили, мої земляки заявляють, що будуть за Януковича: «Бандит, але наш».

Тетяна Курманова: А чому сталася така тотальна бездуховність?

Микола Джміль: Можливо, коріння йде ще з часів Голодомору. У свій час велика кількість корінного населення українців була замордована голодом. На те місце були завезені інші люди. Вони не пустили коріння. Вони не вивчили мову, культуру. Вони залишилися тими, ким були.  

І тут мої земляки заявляють, що будуть за Януковича: «Бандит, але наш».

Сергій Стуканов: Під час Донецького Євромайдану взимку 2014 року якраз з Горлівки підвозили значну партію «тітушок». 13 березня було вбито Дмитра Чернявського на площі в Донецьку. Його тіло потім виявили в ріці. Він знав, що його життю щось загрожує?

Микола Джміль: Всі ми знали, яка загроза очікує кожного з нас. Це прослідковувалося ще з Помаранчевої революції. На дверях наших громадських і партійних активістів писали образливі слова. Під час виборів нас вивозили в лісосмуги серед ночі, били, не тільки ввечері, а й серед білого дня. Але ми ніколи не думали, що проллється справжня кров, що людину можуть вбити. Це ми відчули після вбивства Дмитра Чернявського. Але до нас ще не доходило. Думали, що це сталося в потасовці. Коли я почув про смерть Володимира Рибака, я не міг отямитися. Мабуть, до сих пір не отямився. Особливо, коли почув, як з нього познущалися.

Сергій Стуканов: Після цього ви залишили Горлівку, тепер мешкаєте під цим містом, але на українській території?

Микола Джміль: В Горлівку на той час я вже їздив тільки по своїх службових справах. Десь з 2008 я більше знаходився на території Бахмутського району, на своїй батьківщині, доглядаючи маму. Я продовжував займатися громадською роботою, волонтерством у Горлівці. Як волонтери ми одні з перших почали допомагати армії, солдатам, службі безпеки, яка тоді захищала аеродром в Краматорську.

Ясно, що мені в Горлівці не можна бути. За одну тільки мову, якою я весь час принципово говорю. Рік тому я міг туди проникнути. Зараз мій товариш, який побував в застінках «ДНР», його там катували біля п’яти діб, а потім він ще сорок відсидів в їхній підземеллі, сказав, що мені в жодному разі не можна бути там, за мою голову призначена велика сума грошей.

 За мою голову в Горлівці призначена велика сума грошей.

Сергій Стуканов: Зараз ви приїхали до нас з Форуму Видавців, принесли книжку, яку презентували на Форумі.

Микола Джміль: Ця збірка називається «Коло». Видана вона в серпні того року. Перший раз я презентував її на Форумі у Львові у тому році. Бог дає мені талану не тільки писати, з 2001 року я їжджу по всій Україні, проводжу духовні заняття в усіх учбових закладах України.

Коли почалися військові дії на сході України, я зрозумів, що, мабуть, я мало приділяв Уваги своїй Донеччині. Коли книга тільки вийшла, через адміністрацію Жебрівського, департамент культури, ми розробили програму, і два місяці я їздив по всіх звільнених містах Донбасу із зустрічами, презентаціями книги.

Ця книга розрахована на духовне виховання моїх земляків. Але дорослу людину майже неможливо перевиховати. Тільки своїм прикладом. Володимир Рибак своїм прикладом пробував перевиховати наших земляків. Він загинув, але якась частина земляків змінила бачення. Вони по-іншому дивляться на події, які відбуваються на сході. Але головне — я йду дітей. Бо діти — це те середовище, яке можна змінити на краще.

Сергій Стуканов: Які враження від Львова та Форуму Видавців цього року?

Микола Джміль: Я вже побував чотири рази на Форумах. Я вражений тим, скільки людей читають книги. Я бачив багато молоді. Я читав свої твори, молодь зупинялася, уважно слухали, розуміли. Навіть зривав якісь оплески. Але найголовніше, що мої думки, мої слова зрозумілі тим, хто мене слухав.