«Ті, що зникли за Крим». Історії п’яти зниклих безвісти

“В усіх цих історіях багато невідомого. Дуже важливо, щоб українські слідчі органи доклали максимум зусиль, щоб максимально розслідувати ці випадки”, – говоримо з журналісткою Ольгою Решетиловою, яка долучилась до створення великого матеріалу про зниклих безвісти в Криму.

 

Анастасія Багаліка: Ви дослідили історії п’яти людей. Чому саме ці історії отримали таке масштабне дослідження?

Ольга Решетилова: Ідея виникла десь у червні минулого року, коли до нас звернулося російське видання Грани.Ру з тим, що в російських ЗМІ питання зниклих безвісти та взагалі розслідування подій так званої «русской весны» навесні 2014 року є білою плямою. Вони запропонували нам зробити розслідування щодо цих подій. Ми з Марією Томак довго думали, що саме це може бути, про що з тих подій відомо найменше. Ми зрозуміли, що якщо про людей, які були засуджені, про «групу Сенцова», про кримських татар, які проходять за різними справами, відомо і вони постійно на слуху, то значно менше говорять про тих, хто зник безвісти в цей період. Через це ми взялися за цю тему.

Cпочатку мало бути три невеликі матеріали, але все це виросло в масштабний проект «Ті, що зникли за Крим». І в трьох кейсах ми фактично розповідаємо про п’ять зниклих.

Тимур Шаймарданов

Анастасія Багаліка: Перша історія Тимура Шаймарданова. Він зник 26 травня. Я так розумію, є підозра, що він може знаходитися в місцях позбавлення волі?

Ольга Решетилова: Ми намагалися уникати минулого часу, коли писали про всіх. Ми, як і родини зниклих безвісти, сподіваємось, що вони десь знаходяться. Це ще одна ціль нашого розслідування: якщо вони десь є, можливо, резонанс, який це викличе, зможе допомогти з’ясувати місця перебування. Крім того, матеріали наших розслідувань долучені до матеріалів кримінальних проваджень, які розслідує Прокуратура Криму та поліція Криму.

Надія, на те, що вони живі, є, але вона досить невелика. По-перше, пройшло багато часу, по-друге, наші співрозмовники та обставини і факти, які нам вдалося з’ясувати, вказують на те, що ці люди дуже й дуже заважали окупантам.

Вкінці розслідування щодо Тимура Шаймарданова є цитата одного українського розвідника, який досі працює і встиг виїхати на материкову частину. Він говорить про те, що Тимур заподіяв настільки багато шкоди окупантам, що вони або не залишили б його живим, або запросили б за нього дуже велику ціну.

Анастасія Багаліка: Що він робив?

Ольга Решетилова: Окрім того, що допомагав українським військовим, він ще й підкуповував російських військових – таким чином збирав інформацію, потрібну українським спецслужбам. Ми не вносили в розслідування, але також цей розвідник сказав нам фразу, що Тимур відпрацював в Криму за всі українські спецслужби. Він створив волонтерську групу, яка допомагала військовим і цивільним матеріально, потім допомагали виїжджати з території Криму, і вони ще й вели несилову, але підривну діяльність, яка дуже шкодила окупантам.

Тимур попросив цього розвідника про забезпечення надійного каналу передачі великого масиву даних, які йому вдалося зібрати про діяльність російських військових на території Криму. Це було десь за тиждень до його зникнення, і цей розвідник каже, що як тільки він домовився у Києві з людиною, буквально одразу Тимур і зник. Очевидно, Тимура відстежували і “вели” його до того моменту, коли він був готовий передавати дані українським спецслужбам. 

Сейран Зінедінов

Анастасія Багаліка: Із зникненням Тимура пов’язане зникнення його колеги Сейрана Зінедінова – можливо, є підозра, що вони десь разом.

Ольга Решетилова: Швидше за все, що разом. Сейран займався пошуками Тимура. Сейран Зінедінов – кримський татарин. Із Тимуром вони познайомилися у березні під час цих подій. У нас є свідок, який розповідає, що це знайомство відбулося в його машині. Сейран дуже насторожено ставився до Тимура. Є момент, що він каже: якщо знайдеться двоє спільних знайомих, які порекомендують мені тебе, ми будемо співпрацювати.

Сейран мав трохи кримінальне минуле, не приховував цього: притягався до відповідальності за зберігання зброї. На Сейрана покладалися такі обов’язки в цій волонтерській групі, як, будемо казати, внутрішня безпека. Сейран діставав десь бронежилети. А на той час у них була величезна потреба, бо ситуація була настільки напружена, що ось-ось могли почати лунати постріли. Сейран відповідав, умовно кажучи, за такий силовий блок – оборонний. Хоча багато хто з наших співрозмовників підкреслював, що Тимур навпаки виступав за ненасильницький спротив. Вони створили організацію Український народний дім і планували зберегти український культурний осередок в окупованому Криму. 

Василь Черниш

Анастасія Багаліка: Інша справа – зниклий Василь Черниш.

Ольга Решетилова: Василь родом із Тернополя. Це людина, яка просто мріяла працювати в спецслужбах – дуже багато зусиль доклав для того, щоб стати офіцером у СБУ. У 2009 році його переводять за його ж бажанням працювати в Крим. Цей період збігається з приходом до влади Віктора Януковича, відповідно – всі спецслужби були «підм’яті» під так званих донецьких. Про це нам говорять наші співрозмовники, колеги Василя.
В тому числі це стосувалося управління СБУ в Севастополі, в якому працював Черниш. І одразу ж у Василя виникає конфлікт із новим донецьким керівництвом управління. Як нам розповідали колеги Василя, це було пов’язано з тим, що він не хотів брати участь у спільній схемі по віджиму бізнесу СБУ та МВС.

Із того моменту в нього починається жорсткий конфлікт із керівництвом, йому виписують безкінечні догани. Зрештою все це призводить до того, що Василь у липні 2013 року був звільнений із СБУ.

Він готував позов до суду проти свого керівництва і навіть подав його. Але тут розпочинаються події Майдану. І Василь як патріот покидає всі справи і їде на Майдан, де приєднується до Автомайдану, бере активну участь у подіях. Коли розпочинаються події в Криму, ще до появи «зелених чоловічків», він говорить своїм знайомим, що він знає і відчуває, що в Криму щось буде і він мусить бути там.

Він їде в Крим, фіксує там пересування російської техніки, вступає у відкриті перепалки з так званими «зеленими чоловічками». Потім разом із автомайданівцями шукає активістів, які потрапили першими в полон. При цьому, він принципово в Криму розмовляє українською мовою і це підкреслюють всі наші співрозмовники, що він цим дуже виділявся із загального середовища. І 15 березня він, на жаль, зникає. 

Валерій Ващук та Іван Бондарець

Анастасія Багаліка: Валерій Ващук та Іван Бондарець зникли ще раніше, їхали потягом до Криму

Ольга Решетилова: Це хлопці з Рівненщини – прості заробітчани, яких захопили ідеї Майдану і вони на хвилі, можливо, ейфорії та віри, що ми можемо перемогти будь-якого диктатора, їхали підтримати проукраїнських активістів у Криму.

Іван Бондарець говорив своєму командирові сорокової сотні: «Ми перемогли в Києві, переможемо й в Криму». Вони одразу їхали з бронежилетами, в потязі до Криму розгортали український прапор і не приховували, куди їдуть.

7 березня зранку на території сімферопольського залізничного вокзалу їх затримують міліціонери лінійного відділку міліції. У них стається невеликий конфлікт, їх обшукують та ламають сім-карту Валерію. Потім неподалік від залізничного вокзалу вони зникають і зв’язок із ними пропадає.

Нам відомо, що вони мали зустрітися з якимось координатором – вони це говорили своїм близьким. Тобто їх хтось мав зустрічати. Чому їх не зустріли, хто цей координатор, куди саме вони їхали – про це невідомо.

В усіх цих історіях багато невідомого. Дуже важливо, щоб українські слідчі органи доклали максимум зусиль, щоб максимально розслідувати ці випадки. На жаль, цього не відбувалося до того моменту, поки ми за це не взялися. Кейс Василя Черниша взагалі знаходився в Голосіївській поліції і там були просто кричущі невідповідності. Зараз завдяки в тому числі і нашому втручанню справа передана до Прокуратури Криму. Наскільки ми знаємо, по ній починається який рух.

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.