Тортури, клопи і грибок на стінах: в яких умовах перебувають полонені українські військові в «Л/ДНР»?

Ми обговорили сьогодні з дружинами військовополонених Вікторією Пантюшенко, Юлією Коріньковою  та Вікторією Іванчук.

Олена Бадюк: Коли ви востаннє говорили зі своїми чоловіками і яка інформація відома про них на сьогодні?

Вікторія Пантюшенко: Останній раз мій чоловік зв’язувався телефоном у червні 2016-го року, тобто пройшло вже рівно два роки. Тоді він говорив про те, що їх мають перевести в інше місце і скоріше всього, зв’язок зникне.

Юлія Корінькова: В мене також буде скоро два роки, як я востаннє спілкувалася зі своїм чоловіком. А остання інформація, яку ми чули про них, це те, що до донецького СІЗО був допущений спецпредставник від ООН, і він бачив хлопців.  Нам повідомили про їхні умови перебування. Вони досить складні, жахливі, медична допомога не надається, до лікаря дуже складно достукатися. Тобто нічого не змінилося – наші хлопці як були в жаху, так і живуть в жаху, і що буде далі, невідомо.

Вікторія Іванчук: Я дружина військовополоненого Іванчука Сергія, який зараз перебуває в МГБ ЛНР майже півтора року, але за весь цей час в нас не було жодного з ним зв’язку – ні листа, ні телефонного дзвінка. Ми знаємо про те, що він перебуває там, зі слів хлопців, які були звільнені.

Якщо президент говорить, що Україна своїх не кидає, ми хочемо бачити результат.

Олена Бадюк: Що говорять хлопці, в яких умовах він там перебуває?

Вікторія Іванчук: Умови жахливі. Мій чоловік перебуває в одиночній камері весь цей час, не має можливості ні з ким спілкуватися. Коли він тільки потрапив у полон, як розповідають хлопці, він був у тяжкому стані, майже місяць не рухався, його годували, адже він сам не міг харчуватися. Харчування жахливе, всі стіни в грибку. Хлопцям, які могли самі рухатися, приносили вапно і вони самі білили ці камери, щоб хоч якось не дихати цим грибком. Прогулянок немає жодних, вони не можуть читати пресу, не можуть дивитися телебачення, лиш можуть читати одиничні книги.

Олена Бадюк: В якому форматі сьогодні відбулася акція?

Вікторія Пантюшенко: Акція відбулася під стелою, були залучені музиканти, ми провели акцію за підтримки юриста Олега Веремієнка.

Юлія Корінькова: Там були рідні та близькі тих, хто знаходиться протиправно в полоні вже понад два-три роки. Долучилися небайдужі люди, художники та музиканти, які прийшли нас підтримати. Адже ми живемо в демократичній країні, але в нас вже який рік триває війна і наші хлопці знаходяться в заручниках, хоча я не вважаю, що цей термін можна вживати. Наші хлопці є військовополоненими.

Олена Бадюк: Але в Україні і досі немає такого статусу.

Юлія Корінькова: Так, і пора вже закінчувати з цими подвійними стандартами, тому що ми цивілізовані люди і пора називати речі своїми іменами. Всі дуже заморилися і наші хлопці в першу чергу, вони морально і фізично виснажені. Серед них немає жодного здорового чоловіка, медицина їм не надавалася, хоча всі вони потрапили з пораненнями та контузіями. Тому хлопців потрібно діставати звідти і лікувати, ніхто не знає, через що вони проходять, які моральні тортури і фізичні знущання вони пережили.

Олена Бадюк: Ви очікували, що вони будуть звільнені в кінці грудня?

Вікторія Пантюшенко: Так, і вони були в списках на обмін, але за непідтвердженою інформацією, їх викреслили зі списків, і вони залишилися там.

Юлія Корінькова: Ми то переживемо, ми тут, а хлопцям – найскладніше. Ви уявляєте, скільки вони просиділи, їх кидали з одного жаху в інший, і тут на тобі – довгоочікуваний обмін, нарешті можна обійняти дружину, дітей, матір. А вони залишилися у камерах сам на сам, і після цього, як їх кидонули, їх іще взяли і перевезли в донецьке СІЗО. Тут вас іще не було, тут вас ще клопи не їли, з таким грибком ви не жили. Умови жахливі – антисанітарія, на вікнах не вистачає скла, затуляють целофаном. І це ті краплини, які ми дізналися від звільнених людей.

Олена Бадюк: Нещодавно відбулася зустріч президента України з родичами політв’язнів та військовополонених. Ви теж там були присутні. Про що говорив вам президент?

Юлія Корінькова: Особисто в мене це була вже четверта зустріч з президентом. Цього разу він запевняв, що на кожному міжнародному майданчику йде розмова про звільнення наших хлопців та політв’язнів. Я просто сподіваюсь, що це не просто розмови. В жодній цивілізованій країні немає такого, щоб стільки років утримували людей. І якщо президент говорить, що Україна своїх не кидає, ми хочемо бачити результат.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.