Тисячі уродженців східу України воювали за Центральну Раду й УНР, — історик

Завтра вранці Павло Подобєд вирушає на Донбас, де прочитає лекції на тему участі українців Донбасу в боротьбі за УНР на початку XX ст. Зустрічі відбудуться у Краматорську, Дружківці і у Слов’янську.

Сергій Стуканов: Ваша лекція називається «Українці Донеччини в збройній боротьбі за УНР». Чи багато українців Донеччини тоді взяли зброю, щоб захистити ідею української державності?

Павло Подобєд: Початок XX століття був страшним періодом для більшовицького режиму, бо в цей час українці масово проявили свою позицію щодо бажання жити в незалежній державі і показали готовність здобувати цю незалежність навіть зі зброєю в руках.

Наталя Соколенко: Як люди орієнтувались серед усіх тих політичних течій? Чому вони ставали саме бік УНР?

Павло Подобєд: Цей історичний період настільки складний і неоднозначний, що нагадує слоєний пиріг, в якому одночасно присутні елементи боротьби за націоналізм, елементи демонтажу старої держави і елементи боротьби за соціальні права.

Саме тому людям важко було зорієнтуватись. Їм не вистачало обізнаності, можливості ознайомитись з різними джерелами і зважити всі «за» і «проти».

Сергій Стуканов: Формулювання назви вашої лекції — «Українці Донеччини в збройній боротьбі за УНР» — викликає додаткові питання. Чи означає це, що за УНР виступала певна кількість українців Донбасу, але регіон в цілому не сприйняв ідею української державності?

Зокрема, відомий ідеолог Донецької республіки Володимир Корнілов стверджує, що тоді Донбас стояв осторонь українських національних визвольних змагань.

Павло Подобєд: Не треба говорити тривіальними фразами, а особливо штампами з елементами пропаганди Корнілова.

Насправді тисячі, а, може, десятки тисяч уродженців східної України брали участь в бойових діях на боці військ Центральної Ради, Армії Української Держави, армії УНР.

Сергій Стуканов: Можете навести приклад якихось цікавих біографій?

Павло Подобєд: Таких біографій безліч і всі вони строкаті і цікаві — починаючи від історії шістнадцятирічного хлопця, який вступає до українського війська в 1918 році і за кілька тижнів гине в боях з більшовиками, завершуючи біографіями уродженців промислових центрів, що потрапляють до лав УНР, опинаються в польських військовополонених таборах, а згодом стають представниками української докторантури.

Наталя Соколенко: Як сприймають люди на Донбасі цю нову для себе історію?

Павло Подобєд: Для мешканців Харківщини, Херсонщини, Черкащини ця тема також абсолютно нова, тому що в ті часи була знищена особистісна, родова історія цілих поколінь. Це величезний пласт історичної пам’яті, який був повністю вирізаний.

Моє завдання полягає не в тому, щоб привезти на Донбас новий історичний канон, а в тому, щоб розповісти людям те, про що вони не мали змоги дізнатись раніше.

Сергій Стуканов: Чи розробляє УІНП якусь спеціальну програму для Донбасу, яка б впливала на відновлення історичної пам’яті та історичного досвіду?

Павло Подобєд: Наразі в нас запущені одразу кілька освітніх проектів, зокрема, проект «Воїн крізь віки» — серія ілюстративних матеріалів з історії українського війська, а також читанка про тоталітаризм.