У чекістів не було сумнівів у тому, що аварія на ЧАЕС трапиться, - директор архіву СБУ

Гість ефіру — директор архіву СБУ Андрій Когут.

Анастасія Багаліка: Що в документах, які були засекречені КДБ?

Андрій Когут: Буквально нещодавно у Києві був захід з нагоди віднесення колекції документів про аварію на ЧАЕС до спеціальної програми ЮНЕСКО «Пам’ять світу». Справді, частина документів, які подавала Україна, була з нашого архіву — з Галузевого державного архіву СБУ. На Заході ці документи знають під загальною назвою «архіви КДБ». Якщо говорити про специфіку тих документів, які збереглися у нас, вони мають зовсім інший фокус, ніж документи з інших державних українських архівів. Передусім це ті документи, які раніше були засекречені. З самого початку будівництва ЧАЕС КДБ здійснював нагляд за всім, починаючи від будівництва і завершуючи тим, хто приїжджав чи від’їжджав, перебував з візитами у місті Прип’ять, яке було побудоване для обслуговування ЧАЕС.

Фактично ми маємо унікальну ситуацію, коли через призму комуністичних спецслужб можемо подивитися, що відбувалося на Чорнобильській атомній електростанції від початку будівництва до моменту аварії, до того, що було зроблено для ліквідації аварії. Якщо ми подивимося частину побудови, як це відбувалося, наскільки дотримувалися норм будівництва, наскільки сам проект будівництва містив у собі ті чи інші небезпеки — все це дуже добре знайшло відображення в доповідних інформаційних звітах. Загальний висновок, який сформувався у мене і у багатьох моїх колег, які працювали з цими документами, полягає у тому, що аварія не була випадковою, було питання, коли вона трапиться, але сумнівів у тому, що якась аварія точно трапиться, у чекістів не було.

Безпосередня причина в комуністичному ладі, який до певної міри толерував певний підхід до будівництва і до роботи. Все мало бути відкрито до певної дати. У цьому випадку до річниці Жовтневої революції. «Авральний підхід» призвів до того, що чи не проводилися додаткові випробування, чи не дотримувалися норм. З іншого боку, було нехлюйське ставлення до вимог до техніки безпеки під час самого будівництва, нехлюйське ставлення до самого проекту і дотримання норм в будівництві.

Аварія 1986-го року не перша аварія на ЧАЕС, не перша аварія на атомних електростанціях в СРСР. Чорнобильську атомну електростанцію відрізняло те, що перекриття і сама конструкція були побудовані за іншою схемою. Раніше реактори були литими з бетону, на ЧАЕС було застосовано панельну схему. Під час аварії у 1986-му році перекриття не витримало, воно обвалилося. Радіоактивні речовини потрапили в атмосферу.

Анастасія Багаліка: Чому перекриття вирішили будувати по-іншому?

Андрій Когут: Документи і свідчення, отримані від фізиків-ядерників є, але тут виникає потреба залучення фахівців, які добре знають норми будівництва та мають знання в фізиці, можуть сказати, що і чому потрібно було робити. Навіть не завжди самі чекісти це знали. Не завжди керівництво Комуністичної партії знало, що означає те чи інше. Є доволі добре відома доповідна КДБ Щербицькому про аварію 26 квітня 1986 року, де зазначено рівень радіації. Там є напис Щербицького на полях: «Что это значит?» Попри те, що КДБ достатньо часто повідомляв про небезпеку аварії і радіаційного забруднення, знань про те, що це за собою несе, тоді не було.

Попри те, що КДБ достатньо часто повідомляв про небезпеку аварії і радіаційного забруднення, знань про те, що це за собою несе, тоді не було

Дискусії, які відбувалися між різними фізиками стосовно того, як і що треба будувати, відображені в інформаційних довідках, але для повноцінного висновку потрібне залучення не тільки КДБ, але й інших державних архівів.

Анастасія Багаліка: Як сталося, що ніхто нічого не робив?

Андрій Когут: Дуже часто уявляється, що КДБ — це всесильна спецслужба, яка все могла зробити, але дуже часто забувається, що КДБ був своєрідним органом Комуністичної партії, тобто рішення приймала Комуністична партія. Усі важливі операції виконувалися з санкції партійного керівництва.

Анастасія Багаліка: Ви кажете, що аварія не була випадковістю, що було розуміння того, що аварія буде. Які документи свідчать про те, що це розуміння було?

Андрій Когут: Два роки тому наш архів спільно з колегами-істориками з Центру досліджень визвольного руху підготували колекцію онлайн-документів. Була також документальна інсталяція «Під саркофагом». Це 32 документи, частина з яких — інформаційні довідки про недоліки будівництва ЧАЕС.

Потрібно розуміти, що «мирний атом» мав стратегічне значення. Радянський Союз хотів показати, що він на передовому краї світової науки, він є великою державою, він один з лідерів світового значення, може будувати і запускати унікальні об’єкти, якими були атомні електростанції. Такі унікальні об’єкти перебували у фокусі уваги КДБ, щоб забезпечити безпеку, убезпечити від різних можливих диверсійних чи терористичних проявів. З іншого боку, це робилося для того, щоб унеможливити роботу іноземних шпигунів, журналістів або когось ще, хто міг розголосити інформацію про те, що ж насправді там відбувається.

З досліджень інших істориків ми знаємо, що ЧАЕС мала забезпечувати спеціальну систему, яка була побудована неподалік, щоб глушити радіочастоти, щоб глушити «Радіо Свобода» тощо. Начебто це було одним з аргументів, чому атомну електростанцію було побудовано саме там.
Якщо ми подивимося на те, що відбувалося після 1986 року, то КДБ фіксував інформацію про те, що в Україні говорили таке: Чорнобиль є другим голодом 1932 — 1933 років, це другий геноцид. Фактично почалася розмова про те, що будівництво ЧАЕС та аварія на ній були невипадковими, що це було зроблено для того, щоб ще раз репресувати, знищити українців.

Анастасія Багаліка: Як швидко доповіли про цю катастрофу?

Андрій Когут: Перша доповідна була фактично на наступний день, більш повне повідомлення було кількома днями пізніше. Аварія відбулася напередодні першотравневої демонстрації. Комуністичне керівництво України вирішило проводити захід. Після проведення першотравневої демонстрації в доповідній записці на ім’я Щербицького було написано, що дитячі костюми, які здали в хімчистку після демонстрації, «фонили», вони були радіоактивними. Те, що керівництво УРСР, знаючи про небезпеку, вирішило провести демонстрацію, можна, як на мене, розглядати як злочин.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.