«Громадське радіо»
Лариса Денисенко: Власти объясняют выселение слиянием двух учебных заведений.
Наталія Марченко: За ці чотири дні влада до нас приходила з постійно новою інформацією. Про це говорили вголос, це питання було табу. Ми перше покоління батьків, що вважають своїх дітей Божим даром, а не клеймом. І ми повелись саме як громадяни щодо влади, а не прохачі.
Ми перше покоління батьків, що вважають своїх дітей Божим даром, а не клеймом
Коли в Києві з’явилась програма розвитку освіти, ми хотіли запропонувати проект, як перетворити нашу школу в навчально-виховний комплекс, де діти після 18 років могли б набувати спеціальності. Для цього є сім майстерень, усі можливості.
І тут нам сказали, що нас виселяють. Виявляється, що в нашу школу має в’їхати школа «Надія» для дітей на інвалідних візках. Там три поверхи, що там будуть робити ці діти?
Наша школа — це єдиний інтернат, де вже є інклюзія, батьки своїми дітьми пишаються, відвідують з ними театр, іподром. Ця ситуація — лакмусовий папір для суспільства і влади. Чи вони можуть сприймати нас як громадян.
Лариса Денисенко: Чиїм було рішення про перепрофілювання?
Катерина Падалка: Ми не отримали жодного письмового документу, рішення немає. Ми надсилали запити до КМДА і районного управління освіти.
В эту пятницу нас пригласили в КМДА и сообщили, что мы должны дать согласие на въезд этой школы. Родители не согласились, они не уполномочены принимать решение за всех. Мы не получили письменной информации, только разговоры. У нас даже нет пандусов и достаточной ширины помещений для колясок. От нас требуют просто согласия.
Наталія Марченко: І щоб ми замовкли. Мене звинувачують, що я написала пост на фейсбуці.
Анастасія Багаліка: Кто отвечает за ваш интернат в КМДА?
Катерина Падалка: Инициатором, который пока что берет на себя ответственность, является начальница Соломенского управления образования Заплотинская.
Наталія Марченко: За будь-які зміни з інтернатами відповідає місто, а не район. Пані Заплотинська змінює думку, говорить різні речі. Немає документів.
Катерина Падалка: Це все записано на аудіоносіях і в протоколі.
Прозвучала фраза, что уже объявлен тендер для подрядчиков, которые должны сделать ремонт. А потом нам говорят, что мы их не так поняли.
Лариса Денисенко: Чи знали про це батьки дітей з інтернату № 17?
Катерина Падалка: Мы с ними виделись. Они сказали, что их учебный корпус от них отняли и передали в пользование вечерней школе. Дети вынуждены учится в бывших спальных помещениях, которые не соответствуют нормам министерства здравоохранения.
В эти условия хотели перевести нас. Это незаконно и нарушает права детей на надлежащие условия обучения. Это наш главный аргумент.
Школа-интернат «Надия», с которыми нас хотят соединить, специализируется на детях с пороками, к которым учителя ходят домой. Родители не смогли оставить своих детей, их даже не поставили в известность, поэтому с нами говорило руководство. Мы не слышали позиции родителей. У них пять переездов за последние десять лет, им не могут найти помещения.
Наталія Марченко: При цьому існує інтернат № 15 для калясочників, але в КМДА такого варіанту для учнів «Надії» навіть не розглядали. Там сказали, що це дуже довге питання.
Катерина Падалка: Наш интернат находится в центре Киева возле прекрасной транспортной развязки. Спортивный стадион уже отдали под новостройку. Также на первом этаже — частная стоматология, где никогда не обслуживались наши дети.
Анастасія Багаліка: Это рейдерство?
Катерина Падалка: Да.
Лариса Денисенко: Чим закінчились переговори в КМДА? Я знаю, що ситуацією зацікавився офіс Уповноваженої з прав людини.
Катерина Падалка: Было принято решение, что нам должны предоставить письменный документ. Также создается рабочая группа: по три человека от родителей каждой школы, три представителя от педагогов и представители районо. Нам сказали, что первого сентября мы с «Надией» в школу в одном помещении и нас обвиняют, что это мы виноваты, что «Надии» некуда пойти.
Влада була абсолютно неготова до того, що ми не табуйовані особи, а громадяни, які будуть вимагати нормального діалогу.
Наталія Марченко: Влада була абсолютно неготова до того, що ми не табуйовані особи, а громадяни, які будуть вимагати нормального діалогу. Вони не хочуть думати на п’ять років наперед, таких дітей, як наші, все більше. Якщо ми доведемо справу до кінця, в інших містах люди теж зможуть. Якщо нас об’єднають, то через рік інших дівати буде нікуди.
Наскільки неорганізовано і негарно показала себе влада, і наскільки гарно показала себе громадськість. Відгукнулися юридичні групи, журналісти.
Катерина Падалка: Нас поддержали диаспоры Канады, Германии.
Анастасія Багаліка: За вас в ответе минобразования?
Катерина Падалка: Ответственность они делят с минздравоохранения. Нам сложно ответить.
Лариса Денисенко: Подібні заклади попадають під парасольку міносвіти, і це дуже дивує.
Наталія Марченко: Ви знаєте, менше місяця тому наш інтернат був атестований на 10 років. В нас найкраща психологічна служба серед подібних закладів Києва. Ми базова школа, лише минулого року в нас було розроблено і апробовано вісім програм. Тепер це все знищують. І дивує, що жодна з організацій, які до нас приходять на апробацію, досі не стали на наш захист.
Катерина Падалка: Мы готовим обращения в минобразования и минздравоохранения, но на нас постоянно давят. Мотивируют это ненаполненностью интерната. Сказали, что у нас можно учиться 240 детям. Потом сказали — 200, еще позже — 192. Но это не соответствует нормам. Поэтому проектная мощность нашего интерната до сих пор неизвестна. Мы не знаем, попадаем ли мы под программу оптимизации.
0