Студенти/Фото ілюстративне
Альона Нестеренко: Я хочу розпочати цей ефір із, насправді, доволі мерзенної цитати російської пропагандистки Анни Долгарєвої, яка втім якнайкраще пояснює, чому росіяни використовують освіту як зброю, нав’язують свою систему освіти на ТОТ та заважають нашим абітурієнтам звідти приїжджати та отримувати знання на підконтрольній Україні території.
Отже, ця нешановна пані, посилаючись на одного з російських бойовиків, заявила, «денацифікація» можлива чисто фізично, треба просто знищити тих, «хто з нами воює», та виховати їхніх дітей в русском духє».
Олена, я впевнена, що ти вже чула цю «чудову» в лапках цитату, тож давай розберемося, як Росія працює з абітурієнтами з тимчасово окупованих територією України. Спочатку не про фейки, а про те, чим вони намагаються заохочувати наших громадян, що обіцяють?
Олена Чуранова: Ну, власне, дійсно, та цитата, яку ти навела, це ілюстрація їхньої ідеології, і через освіту «перевиховувати» наших українських дітей, нашу українську молодь, це одна з їхніх ключових стратегій. І саме тому ще в 2022 році за ініціативою Путіна була створена програма так звана «університетські зміни».
І, власне, що вони роблять через цю програму? Вони возять дітей з тимчасово окупованих територій по російських вишах. Це така програма на тиждень, на 10 днів по різних регіонах Росії. І там ціла така промивка, робота з психологами.
Це зі звіту організації «Альменда», яка, власне, займається фіксуваннями цих порушень щодо освіти. Вони вказують, що під час цієї так званої зміни, яку наші діти мають проводити в російських вишах, вони не тільки знайомляться із університетом, з містом, проводять якісь майстер-класи, вони слухають лекції. І лекції на тему «Я — гражданин своєї страни», «Крим та Малоросія. Довгий шлях додому» тощо. І вони мають конспектувати ці лекції.
Також, звісно, проводяться різні ігри. Усі ми знаємо, хто в 80-х народився, ці ігри «Зарніца». Нічого не змінилося, вони грають у ці ігри.
Теж відбувається оце «військово-патріотичне виховання» обов’язково, обов’язково розмовляють про «український нацизм» і чому взагалі відбувається «СВО». Екскурсії, навіть якщо проводяться, то теж місцями слави «Великой Отечественной» тощо. Тобто відбувається оця вся підготовка.
І також повністю цим дітям виключають можливість вступу до якихось інших вишів. У них, по суті, можливість тільки обирати російські виші, або ті, які були створені на окупованих територіях і повністю контролюються або колаборантами, або росіянами.
І кожен раз у них, як пісні якісь стародавні, які ще моя бабуся могла чути, зараз співають, так, і в усьому. І я припускаю, що паралельно з обіцянками певних «плюшок» у разі вступу до російських ЗВО, країна-агресор поширює фейки, маніпуляції, щоб відвернути охочих навчатися на підконтрольній Україні території.
Альона Нестеренко: Які фейки та маніпуляції, поширені саме Росією, ти зустрічала?
Олена Чуранова: Ну, власне, по фейкам, то, ну, звісно, відбувається оце залякування… навіть не залякування, а нав’язування наративів, що «навчання в Україні не має значення», що «там немає кому викладати», «там всі учні, вчителі повтікали», «в університетах нікого не залишилось».
І друга основна така хвиля, яка відбувається, це, власне, використання теми мобілізації і поширення фейків саме в цьому плані, що якщо ти йдеш вчитися в Україну, то ти «будеш обов’язково воювати», тебе «обов’язково одразу мобілізують», «подаєш документи в український виш — одразу їдеш на фронт».
І тут у нас дуже багато різних фейків, типу, там, «студентів за 10 пропусків відраховуватимуть» і «одразу відправляють у ТЦК», «в українських вишах агітують підписувати контракти 17-24».
І ще один наратив, який вони поширюють, що «якщо ти вступаєш в український виш, то тебе там будуть дискримінувати», «заборонено розмовляти російською мовою», хоча заборонено розмовляти російською мовою на заняттях, звісно, але це подається в такому форматі, що тебе там будуть принижувати, заборонятимуть розмовляти там на перервах..
У свій час навіть був фейк, що «в університеті у Вінниці на екранах транслюють імена студентів, які розмовляють російською мовою».
Хоча там насправді, дійсно, транслювали прізвища студентів, але тих, хто прогулював заняття. І просто вони в такий креативний спосіб вирішили боротися з прогулами. Але це теж використовується як така залякувалка, знову це підігрівання цього наративу про «русофобію» і створення отакої картинки, що там якась загроза, а ось тут у нас «дружні російські виші», які «готові тебе прийняти».
Хоча теж дуже цікаво, навіть по самих російських медіа подивитись, що росіяни не дуже задоволені з того, що мешканці ТОТ, що їм надаються якісь бюджетні окремі місця, якісь квоти і навіть коли почали це впроваджувати, то самі російські медіа писали, що абітурієнти росіяни, російські батьки почали писати, а чому все, тепер нам менше буде місць, ми тепер не зможемо навчатися, ну тобто вони просто протестували і російській владі довелося заспокоювати і казати, що ні, росіяни не будуть страждати, всі будуть навчатися.
Альона Нестеренко: Тобто це те, що цей міф «своих не бросаем», «ми всі єдині», «единая страна», але насправді все одно вони не сприймають окуповані території, українців із окупованих територій як своїх. Так, хочеться сказати, що, давайте ви все-таки визначиться, або ви тут нас «рятуєте своїми бомбами і ракетами», або щось інше, тому що з одного боку, дійсно, давайте «навчайтеся в нас», а з іншого боку, ой, квоти вже якось і не хочеться.
Олена Чуранова: Ну, власне, Росія ж так діяла постійно не тільки по відношенню до українців зараз на ТОТ, а й по відношенню до інших народів, це ж їхня стала практика.
Альона Нестеренко: Я хочу тут в контексті того, що ти сказала про російські ресурси, також зазначити, що платформа «Осавул» підготувала звіт, де промоніторила, зокрема, російські окупаційні ресурси. Період дослідження — 1 квітня 25-го року-25 січня 2026-го року.
І от певні висновки, до яких вони дійшли — у російських окупаційних ресурсах дискредитація української освіти на ТОТ є більш прагматично спрямованою, адже домінуючими є наративи про мобілізацію, те, що ти зазначила, та мілітаризацію студентів, у межах яких вступ до українських ЗВО подається як прямий ризик примусової участі у війні.
І це меседжі, які адресовані були не лише молоді, а й батькам, щоб сформувати певне таке уявлення, що освіта тут, в Україні, є небезпечною, і також дискурс стосовно освіти на ТОТ для окупаційної адміністрації є основним зараз напрямком інформаційної діяльності. Вони дуже активно в цьому працюють.
І тоді як в українському медіапросторі основним є загальне інформування про вступ в українські вищі, а про вступ для абітурієнтів із ТОТ інформують, на жаль, ситуативно. І, як на мене, тут теж є певна проблема, тому що, коли це ситуативно, то важче знайти певну інформацію. Але, на щастя, попри всі зусилля агресора якось залякати українців, демонізувати освіту тут, набрехати… Все-таки українці з тимчасово окупованих територій обирають Україну.
«Багато людей у Криму, які б хотіли виїхати, але у кожного є свої обставини. Якщо брати, наприклад, нас, то в нас залишились родичі, бабусі, дідусі, за котрими треба слідкувати, а крім нас це ніхто не зробить. Тому руки були зв’язані, і ми залишилися у Криму. Все одно було дуже неприємно, знаєте, людині з проукраїнською позицією знаходитись там.
Я розумію, що ніякого майбутнього для нас там немає. Наприклад, коли, знаєте, вже роки підступають, коли ти починаєш задумуватись, там, про сім’ю, про дітяй і тому подібне, то ти розумієш, що вони народяться в «русском мире», а ти не хочеш, щоб це було. Я своїм дітям не бажаю того, що пережив особисто я. Ти будеш просто постійно ходити озлобленим і ще чекати, коли їх там забере російська армія і тому подібне.
Ось там в когось може виникнути питання, ось, а чому ви тоді приїхали в Україну? Ти в нас теж можеш потрапити в армію, але все ж краще воювати проти свого ворога. Момент виїзду планувався, але ми з братом не знали взагалі як. Тобто, інформації взагалі ніде не було.
З’явилося щось неймовірне. І чисто випадково знайомий знайомого якось дає контакт людини, яка займається цими перевозками… Ми своїм ходом виїжджали, сідали у Сімферополі, отак от їхали через окуповану територію, через Маріуполь, по краю боліт і до Білорусі. Ми їхали, водії, — ми не мали ніякої юридичної сили, і нам би ніхто не допоміг на кордонах.
Ми пересікаємо кордон і своїми силами, своїм мозком думаємо, що нам сказати, що нам відповісти, щоб нас не загребли. Бо є такі випадки, їх немало, коли просто так на кордоні хапають хлопців, чоловіків, і все. Їх там катують, вони сідають у в’язниці, на підвали. І тому було лячно.
Ми зараз вирішили поступати до закладу вищої освіти. Один каже одне, інший каже інше, хтось каже треба нам це відповісти, хтось каже — це не треба.
Щоб скласти іспити НМТ, треба було отримати атестати. А щоб отримати атестати, це треба екстерном скласти іспити з 9 до 11 класів. Важливе зауваження, у нас юридично в Україні чотири класи освіти, хоча в Криму ми закінчили середньопрофесійну освіту. З нами зв’язалась волонтерка, вона там вже очільниця освіти Вінницької області, вже сама дотелефонувалася, ми теж ходили, спілкувалися.
І ми прийшли в ліцей, і нам кажуть, що зараз треба скласти 26 іспітів за 9-й, 11-й клас. І там все, що ми робили. Я думаю, ну клас.
Ми школу 8 років тому закінчили українською, там взагалі чотири класи в дитинстві. Я не знаю, як ми будемо складати, наприкінці березня будуть всі екзамени, як це все пройде. Будемо дивитися, ми вже ж готуємося, нам надали репетиторів від організації, ми зараз навчаємось, готуємося.
Волонтерка — це свята жінка. Чесно кажучи, це просто свята жінка. Вона робила для нас більше, ніж повинна.
Із організації УМПД, Українська мережа за права і захист дитини. Звати її Рита, вона сама з Маріуполя. Вона дуже багато чого для нас робила.
Ми не жалюємось, ми розуміємо, куди ми їдемо, Україна у стані війни. Самі хотіли потрапити до армії, але нас не взяли через стан здоров’я. Зараз обрали шлях навчання, але ми розуміємо, що це буде «заочка».
Тому що, знову ж таки, щоб отримати якусь освіту і себе будувати, існувати, треба працювати…».
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі та дізнавайтеся ще більше!