У місті ходить анекдот: «околиці Покровська — це Красноармійськ», — Михед

Перейменування міст і декомунізація — важливий момент на Донбасі. Люди готові до розвитку міст у напрямку, який вони обирають згідно цієї назви, каже Олександр Михед

Ведучi

Лариса Денисенко,

Ірина Славінська

Гостi

Олександр Михед

У місті ходить анекдот: «околиці Покровська — це Красноармійськ», — Михед
https://static.hromadske.radio/2016/12/hr_kyivdonbass-16-12-23_bazan_myhed.mp3
https://static.hromadske.radio/2016/12/hr_kyivdonbass-16-12-23_bazan_myhed.mp3
У місті ходить анекдот: «околиці Покровська — це Красноармійськ», — Михед
0:00
/
0:00

Програма формування креативної економіки та створення умов для сталого розвитку міст «Код міста» доїхала до Донбасу з проектом «Метамісто».

Що приготували куратори для мешканців Костянтинівки, Покровська, Добропілля, Бахмута, Сєвєродонецька та Лисичанська, розповідають координаторка проекту Віта Базан та куратор напрямку «Ідентичність» Олександр Михед.

Лариса Денисенко: Коли проект прийшов на схід? У яких містах ви були?

Віта Базан: Програма працює по всій Україні вже третій рік. У першій фазі були великі міста — Київ, Івано-Франківськ, у другій — Кременчуг, Острог, інші. Потім ми вирішили втілити проект на сході — Костянтинівка, Покровськ, Добропілля, Бахмут, Сєвєродонецьк, Лисичанськ. Ми дивились на міста, які знаходяться поруч, за півгодини один від одного. Є багато міст, де ми так і будемо планувати поїздки, працювати парами — п’ять днів в одному, п’ять — в іншому, і мігрувати між ними.

Лариса Денисенко: Олександре, які ваші враження після першої поїздки у ці міста?

Олександр Михед: Там постійно траплялися дуже цікаві моменти. Внутрішньо для себе я називаю це пригодами. На жаль, я забув у якому місті, але, коли в’їжджаєш в нього через величезний міст, то перше, що бачиш — це реклама «Громадського радіо» з вашими усміхненими обличчями. І вона перемежовується рекламою місцевої служби новин, яка називається «Шкварки.орг». Почуваєшся як вдома.

Важливо було почути Вітину розповідь — про парування міст я, взагалі, почув вперше. У своїй частині про ідентичність я б намагався цього уникати, шукаючи якісь унікальні риси в кожному із міст.

Лариса Денисенко: Ми всі, так чи інше, існуємо у концепті стереотипів. Я була у Маріуполі і Краматорську, мені вони видались подібними. Але багато міст мають своє обличчя, Київ теж багато хто бачить лише з одного боку. Ці міста, де ви були — яка там індивідуальність?

Олександр Михед: Це перша поїздка на Донбас у моєму житті. Першопочатково я поставив себе у роль туриста-дослідника з максимально відкритими вухами і без жодних стереотипів. З чистого аркуша. І далі найцікавіше — почався діалог, коли використовуєш найменшу можливість, щоб зчитати будь-яку інформацію. Коротка комунікація з бібліотекарем, з таксистом дає багато вражень. Ця місцева напівлегенда про водія таксі, який підвозив Ракитського та інших знакових людей того регіону — він 35 років пропрацював на шахті — півтори години, поки їхали, говорили про життя шахтарів.

Він каже про те, що це наймиролюбніший регіон, максимально мультинаціональний, там ніколи не було конфліктів і немає місця ворожнечі. Він говорить про якусь неймовірну гостинність, душа як лани широкополі відкривається у цій розмові.

Є ще один важливий момент, який ми підслухали — у них це називається «Донбаське сафарі». Це коли приїздять люди з пошуком екзотики. Ми провели там тиждень і ніби стільки збагнули, але нічого ми не збагнули! Ми отримали точку відліку, звідки копати. Мені не хочеться зараз говорити про перший рівень зчитування, а передати установки для тих, хто поїде — уникати екзотизму.

Частина переїхала у Покровськ, інша частина — залишилася у Красноармійську

Другий важливий момент — зараз перехідний період, починається перейменування міст, декомунізація. Це надзвичайно важливий процес, за яким теж хочеться слідкувати. Все вміщається у дуже простий, банальний анекдот, який ми розказуємо вже тиждень після приїзду з Покровська, колишнього Красноармійська. «Частина населення переїхала у Покровськ, інша частина — залишилася у Красноармійську» або другий варіант «околиці Покровська — це Красноармійськ». Мені здається, що у якійсь такій внутрішній установці активіста і проукраїнської позиції це виявляється у тому, що вони приймають ці назви, вони готові до цього розвитку міста у напрямку, який вони обирають згідно цієї назви. У Бахмуті йдеться про повернення питомої назви — це теж важливо.

Ірина Славінська: Який продукт буде створено у результаті цих мандрів?

Олександр Михед: У нас є чотири напрямки, у трьох з них — працюємо з містом. Олександр якраз відповідає за ідентичність, є ще урбаністика і культура. По кожному з цих напрямків ми планували обрати професійну команду, яка б могла його вести. По урбаністиці є дві команди, які разом з містами працюватимуть над урбаністичним аналізом. У Маріуполі, наприклад, разом з місцевими вже обирали локації, які могли б бути трансформовані. Потім залишили одну і почали втілювати ідею.

Навесні вже з’являться нові архітектурні форми

Так само ми вирішили працювати і з іншими містами — роздивитись місто, поспілкуватись з мешканцями, дізнатись, що вони хочуть змінити, знайти те, чого вони не бачать. З 15 січня ми будемо вже їхати у 5-денні поїздки по містам і працювати. Навесні вже з’являться нові архітектурні форми.

Ірина Славінська: Що це за малі архітектурні форми будуть?

Олександр Михед: Арт-проект «Міфологема міста» робиться вдруге, я роблю його вперше. У моєму випадку хочеться відійти від першопочаткової задумки робити лише мурали, як спільнотворчу ідея, яка б об’єднувала всіх.

У всіх містах люди просять, щоб були місця, де можуть фотографуватися молодята, але не скрізь це мають бути мурали. Тому будуть і мурали, і лендарт, і виставка у громадському просторі. Ці міста — це шість окремих історій, окремих міфів. Дуже цікавим і захоплюючим є процес їхнього вишукування, він пов’язаний з архівами, музеями. Це ніби детективна історія — ми запитуємо у жителів, чим є ваше місто, які асоціації, і далі пласт за пластом йдемо до якихось глибинних речей.