Секс і жіноче лібідо: що змінила війна

Подкаст створено за підтримки ГО «Жінки в медіа» у межах проєкту «Голос стійкості: підтримка жінок у журналістиці під час війни», який реалізується Центром прав людини ZMINA за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF). Проте це не означає, що висловлені під час подкасту погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй.  Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF) — гнучкий та оперативний інструмент фінансування, що підтримує якісні заходи для підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використовування ключових можливостей миробудівництва.

«Не треба жінкам казати, що з ними щось не в порядку»

Дарка Озерна: Ми знаємо з досліджень впливу стресових ситуацій на жіноче здоров’я, на лібідо, що буває по-різному. Це така річ, яку досить важко у якийсь формат вставити. У когось лібідо посилюється — через тривожність і буквально страх смерті, самотності відчуття життя посилюється. Це нормально. У когось може, навпаки, реакція на стресові події йти шляхом завмирання. Людина нічого не хоче, вона обирає максимально safe mode, щоб нічого не сталося. Якомога менше взаємодій. 

Є жахливий аспект війни і зґвалтувань, у які входять також надання сексуальних послуг жінками за гроші. Вони начебто добровільно самі приходять, але все одно це воєнний злочин. Є моменти із самотністю, те, що просто сумуєш за своїм партнером, або є лібідо, яке само по собі. Вони між собою накладаються, перемішуються. Дуже великий спектр.

Власне, що би з нами, вами зараз не відбувалося, якщо це не як у фільмі Ларса фон Трієра «Розсікаючи хвилі», то це в межах норми. Це все може бути. 

Не треба жінкам казати, що з ними щось не в порядку. Не в порядку з цим світом. З цією ситуацією не в порядку. А чи є лібідо, його немає, чи взагалі не зрозуміло, що відбувається, то це така реакція. Наш мозок робить усе, щоб ми збереглися і не втратили повністю життя і контроль над ним. 

Анастасія Багаліка: Чи можна зрозуміти, від яких механізмів залежить реакція? Тобто це співпадає, мабуть, з якимись базовими механізмами «бий-біжи-завмри»? 

Дарка Озерна: Жодна з цих стратегій не є завжди виграшною. Наша життєва мудрість полягає в тому, щоб між ними обирати. Інколи нам варто, справді, завмерти, залягти на дно. Інколи нам треба тікати. Буквально тікати. Або йти в ескапізм, фігурально. 

У нас є свій темперамент, є свої закладені рефлекси. Ми вже знаємо, що нам допомагало в минулому. Деяким людям відчуття близької смерті допомагає якраз пережити секс. Навіть з людиною, яка їм не була знайома. Це не про те, що ми хапаємося за життя. Це про те, щоб не бути самотніми. Хтось гіперсексуальністю реагує на сильну тривогу. Є люди, які так не реагують. 

Головне, щоб те, як ми поводимося, збігалося з нашим уявленням про себе і збігалося з нашими цінностями. 

Тобто, якщо для мене цінність — себе зараз не стримувати, відчути свою тілесність, то я можу піти в сауну, можу прийняти гарячий душ. Може, якщо є з ким, то зайнятись сексом. Може, обрати мастурбацію як найбільш соціально безпечний спосіб, коли немає з ким. 

Поки ми не порушуємо чиїхось кордонів, не переносимо інфекцію один до одного, ми проговорюємо свої очікування, це все нормально.

Але в жодному разі сексуальні послуги за гроші — це злочин. Треба йти виживати інший спосіб. Це не імператив з мого боку зараз, а те, що тут немає виправдань з боку чоловіків, які ці послуги оплачують.

Як лібідо повʼязане із відчуттям безпеки 

Анастасія Багаліка: Коли ми говоримо про те, як жінки реагують на стрес і війну, то ви зауважили, що у когось зростання лібідо — це спосіб компенсувати тривожність. Ми з довоєнних часів пам’ятаємо, що лібідо дуже сильно пов’язано з тим, як жінка почувається. Умовно кажучи, чим їй безпечніше і краще, тим вище мало бути й лібідо. Я правильно говорю? 

Дарка Озерна: Є різні люди. Є такі, у яких екстремальні ситуації можуть спровокувати, навпаки, спалах лібідо і життя. Є люди, чия тривожність часто проявляється у тому, що людина просинається о четвертій ранку і починає активно працювати. Потім вона сидить на сайтах знайомств і шукає. Це енергозатратний процес. Але енергія у них не від хорошого життя, вона в них від тривожності. Для них це буде досить такий нормальний продуктивний процес. 

Але якщо вам потрібна безпека, то це нормально. Уся наша еволюційна історія людства і тварин тримається на тому, щоб ми були різні, і тоді ми як спільнота ми будемо виживати. Тобто хтось заховався, заліг на дно, хтось тікає, хтось бере каменюку, зброю, вогонь до рук і б’ється. Хтось навіть з загарбниками ворожі контакти приймає, як неандертальці з homo sapiens. Сапіенси вбивали неандертальців, але неандертальці злягалися з жінками homo sapiens, і ми їхні часткові нащадки.

Тобто вони всі одночасно можуть бути. Головне, чи в нас не руйнується світ, що таке сталося. 

Вплив антидепресантів на жіноче лібідо

Дарка Озерна: Завжди з ліками є великі спектри, на кого воно подіяло, наскільки ефективно. У когось антидепресанти будуть викликати не зниження лібідо, а відкладений оргазм. Людина зрозуміє, що їй потрібно значно більше часу, ніж раніше, для того, щоб досягнути піку. У когось буде, справді, зменшення лібідо. Але воно може бути, на відміну від чоловіків, у яких деякі антидепресанти прямо викликають проблеми з ерекцією. У жінок все складніше. 

У нас є лубриканти, і є мозок, головна ерогенна зона. Те, що в нас може не бути «якогось» лібідо, але є наш партнер, у нас з ним все гаразд, ми до нього відчуваємо тепло, приязнь і він наша найближча людини. То ми можемо сприймати секс не лише типу, «ось в мене є таке бажання, я прямо відчуваю збудження, або в мене овуляція, усе, я не піду на роботу» до такого, що «я просто хочу бути з тобою, будемо поруч». 

Секс теж має свій діапазон від пестощів до бурхливого сексу десь у підвалі, в сховищі. Ми можемо мозком обирати, як нам тут бути. Якщо, наприклад, ми виїхали в іншу країну, чи чоловік воює, то, звісно, це ситуація, коли у нас розлука з партнером вимушена. І зараз виходу немає. То зменшити лібідо — це може бути цілком нормальний шлях, якраз помічний. 

Наша жіноча сутність, людська сутність не визначається тим, є в нас лібідо чи його немає. Який секс — хороший чи ні. Якщо хтось думає, що жінка має бути така кішечка, у якої завжди весна, і тільки тоді вона окей — ні, це не так. Якраз ми можемо бути дуже різними впродовж життя і в різних ситуаціях. Тому як це сприймати? Якщо вам є з ким і ви цю людину хочете мізками, то ось, будь ласка, у нас є прекрасний арсенал різних лубрикантів, інструментів, стимуляторів тощо для того, щоб з цим це подолати. Якщо вам немає з ким, і ви зараз нікого поруч з собою навіть не бачите, так може бути. Ви все одно людина, нічого не змінюється. 

«Важливо триматися за те, що, у більшості випадків, ми в порядку»

Анастасія Багаліка: Я так розумію, що відповідно до життєвого, соціального досвіду і, мабуть, у цілому ментальних особливостей, є жінки, для яких секс — це безпека, а є жінки, для яких секс — це небезпека. І, відповідно, тіло реагує по-різному. 

Дарка Озерна: Це питання уже не про секс. Воно про те, чому я сприймаю, якщо я сприймаю будь-який секс як небезпеку, то мені треба працювати зі своїми думками про це, зі своїми переконаннями, зі своїм досвідом, або навіть подивитися, що ж це за людина, з якою в мене щоразу секс небезпечний. Або що я роблю не так.

Є навіть жінки, які не визнають контрацепцію, їм подобається незахищений секс, але потім вони мусять йти до лікаря. Таке буває. Звісно, для них це небезпека. Тут можна діяти іншим чином. Як я можу цю небезпеку зняти? 

Є люди, які можуть вважати, навіть з глибокого-глибокого дитинства, якось там 90-х чи ще раніше, що секс має бути — щось таке бурхливе, резонансне, прямо так феєрично, один з одного зривають одяг — і ось тоді секс нормальний. А коли ти думаєш про презерватив, про якийсь там лубрикант, то спекотно, то холодно, ти думаєш, «боже мій, то хіба ж це пристрасть?». 

Крім клітора, крім лімбічної системи амигдала у нас є префронтальна кора. Велика, добряча, у когось товстіша, у когось ні, але вона в нас є. І ось це, передусім, нас контролює, нас визначає, надає наших значень цьому всьому. 

Якщо для вас секс — це безпека, то що саме безпека? Що мені з цією людиною безпечно? Що, мені нічого не загрожує? Чи це взагалі у світі все гаразд? 

Якщо ви просинаєтеся серед ночі від тривоги, ви не йдете в укриття, це ваш вибір. Ви залишаєтеся вдома зі своїм партнером, партнеркою, і вже не спите, переймаєтеся через те, куди летить той шахед. То ви можете не дивитися новини, ви можете кохатися. Ви вже прокинулися, ось ви поруч, хоча б обійміть один одного і переживайте цей досвід разом. Це буде набагато органічніше в такому фізіологічно-ментальному плані. Що нам лячно — ми обійнялися, ми кохаємося з нашою рідною людиною. А не — ми дивимося новини, і таким чином собі повністю руйнуємо сон, мелатонін, і наступного дня будемо тривожні, хотітимемо солодкого і не зможемо працювати і нормально навіть між собою взаємодіяти.

Анастасія Багаліка: З іншого боку, що відбувалося з нами на початку повномасштабного вторгнення, після того, як росіяни відійшли з північних регіонів, з Київщини, коли відкрилась правда про Бучу. Я пам’ятаю, що був період, і про це писали жінки масово в соцмережах, що «я навіть не можу думати про секс, я не можу кохатися, я не можу торкатися до свого партнера». Я сама це переживала, у мене було те саме. 

Дарка Озерна: Це нормально. Ми високоемпатійні істоти. Наші дзеркальні нейрони відсвічують. Ми приблизно можемо уявити, на щастя для нас, не в усіх деталях, але приблизно ми цей досвід міряємо на себе. І ми йдемо в таке заціпеніння, хочемо сховатися, це окей. Така гостра стресова реакція цілком може бути. 

Нам, жінкам, важливо триматися за те, що, у більшості випадків, ми в порядку. Те, як ми реагуємо, це цілком нормальна природна реакція. Вона в нас різниться, ми не можемо реагувати всі однаково. Проблеми починаються тоді, коли наша реакція нам починає сильно шкодити. Якщо ми бачимо, що ми далі не живемо таке життя, яким ми жили раніше. Ми почнемо спати окремо від партнера, з яким ми раніше хотіли спати поруч, і так триває. Коли ми чогось уникаємо, чи коли ми навпаки впускаємося в таке досить хаотичне сексуальне життя. І це хаотичне сексуальне життя не відповідає нашим цінностям і поглядам. Якщо вам таке подобається, усе відповідає вашим очікуванням — вперед. А якщо ви щось таке робите і не можете заповнити якусь порожнечу, відчуваєте, що щось пішло не так — тоді треба з цього намагатися вирулювати. Бажано, з кимось, хто в цьому тямить. 

Жінки набагато адекватніші, ніж суспільство нам хоче ось це нав’язати. З нами все так.

Яку тривалість гострої реакції на стрес можна вважати нормою

Дарка Озерна: Тиждень-два. Гостра стресова реакція навіть менше, коли у нас був якийсь чинник, щось нас сильно вразило. Тобто це не є травматичним досвідом, якщо ми дивилися новини. Варто не переоцінювати вплив. Якщо ми дивимося новини і кажемо, що ми тепер травмовані — ні. Ми травмовані , якби ми були журналістами, які туди поїхали. Ми травмовані, якщо ми були патологоанатомами, дослідниками, проводили ексгумацію в Бучі, чи це наші близькі родичі, яких ми ховали, знайомі люди. Тоді це наші травми. Якщо ми дивимося про це новини, це, безумовно, стресор, але це не травма. Тому треба не накручувати себе в цьому. Нам треба думати, як жити далі. Воно нас не торкнулося. Ми співчуваємо людям, яких це торкнулося.

Не треба вважати себе травмованими, якщо дивилися новини. Це неприємно. Ми потім це маємо подолати. Якщо ми цього не долаємо, час минає, а нам стає дедалі гірше, то треба подивитися, може, у нас є автоматичні негативні думки. Ми починаємо про одне і те саме думати, не можемо вийти з такого виру. А нам треба з нього вийти. 

Не конче бути якимось веселими, продуктивними. Такими саме, як воно було колись давно. Звісно, у нас є ці причини, ми не будемо такі, як раніше. Але це визначення психічного добробуту і фізичного добробуту. Що ми живемо далі, приблизно нормально. Ми всі свої ролі виконуємо.

Як оцінити свій стан

Дарка Озерна: Ми дивимося на червоні універсальні прапорці. Чи в нас тримається цикл? Чи в нас не стали дуже болючі місячні? Чи в нас вони не пропали? Чи я все ж таки сплю? Навіть якщо з таблетками, але вони в мене є, мені їх прописали, я сплю? Я можу там навіть буквально піклуватися про своє тіло, я чищу зуби, мию голову, у кого діти, я їх збираю там в садочок до школи? Я спілкуюся з колегами, а не кричу на них, не кидаю в них чашкою? Я заходжу в транспорт, я сплачую карткою киянина за приїзд? Я працюю? 

Такого, що «мені це все ні до чого» чи, навпаки, коли людина зовсім панікує, сидить в укритті цілими днями і масажує собі вуха, щоб подолати стрес, намагається дихати квадратиками — а воно вже не допомагає ніяк. Треба працювати з думками, а не з диханням. Це індивідуально у кожної.

У людини не було сексу з партнером, партнеркою кілька років, і людина перейшла на мастурбацію. Вона знає, що «так мені краще, це мені дає полегшення, для мене це не має якихось конфліктів». Бо є жінки, для яких це дуже табуйовано. «Як так можна? Це так ницо. Фу, гидота». Людина — це конфлікт. Коли цього конфлікту немає, це нормально.

Я говорю досить загально і зі сторони як людина, яка говорить людям про їхнє здоров’я, як його загалом більш-менш зберігати, підтримувати, не втрачати. Але кожна з нас свої колізії має розв’язувати з кимось зовнішнім, незаангажованим, який за визначенням бажає вам добра, хоче допомогти і професійно поводиться. Тобто,не з родичами, не з друзями. Вони можуть нас знецінювати, нав’язувати свій досвід. До когось йти. Тут питання в тому, щоб на всіх, хто хоче кудись піти по допомогу, вистачило фахівчинь і фахівців. 

Лібідо та розлука

Дарка Озерна: Є низка ініціатив, які допомагають військовим у парній терапії. Я знаю з історій пар, що деяким допомогла одна сесія зрозуміти, що вони одне одному не вороги і як їм краще взаємодіяти. Тому потрібен якийсь медіатор, професійна людина, якій ви довіритеся, яка буде довіряти вам. 

Тому що справді після довгої розлуки, навіть просто коли хтось поїхав у кращі часи зимувати в Азію, а хтось залишився в Києві. Після цього теж важко бути разом, хоча здавалося б, ні в кого досвід не був жахливим і ніхто не сумував. 

Нам треба це тримати в голові, що вихід є, і ми, мабуть, в порядку. Ми є люди. Це не кінець світу. Життя далі є. Триматися цього. Пара може зібратися. Розлади можуть зладнатися. Якщо ми в парі вдвоє хочемо домовитися і бути разом, то, ймовірно, ми це зможемо зробити. Коли хтось один не хоче, то, мабуть, навіть не розлука тут винувата. Мабуть, це б сталося все одно, коли у нас немає цього руху назустріч один одному. 

Жінкам не треба намагатися все вивести на собі. Стати такою, як йому, підібрати ті слова, як йому треба. Навіть, якщо він повернувся з штурмової бригади у відпустку, ви не можете зробити абсолютно все так, щоб у вас була ця ідеальна відпустка у якихось п’ять днів. Це має бути все одно рух на зустріч один одному. 

Анастасія Багаліка: Так, це правда. Тому що я знаю, що дуже багато жінок живуть в такому режимі, коли під час відпустки довколишній світ виключається, і включається той світ, який був на паузі весь цей час, поки чоловік, коханий, партнер у війську. І більше нічого довкола не може існувати, і нічого не може претендувати на час і простір. Це зрозуміло, тому що цей час і простір дуже цінні, і їх дають дуже небагато. З іншого боку, це, мабуть, і трохи несправедливо. 

Дарка Озерна: Мені хочеться нагадати, що винувата в цьому всьому Росія. Не людина, яка до вас повернулася. Не генштаб, не камбріг, не жінка, не діти, які вже є. Це все вина Росії. Ми всі хочемо бути від них вільними в безпеці. З мого досвіду психотерапії, кажуть, які фрази у вас були б помічні, що б вам могло допомогти згадати. У мене є цілі скрипти самій собі — пропонувати, нагадувати, що це через Росію. Агресор — Росія. Чи, наприклад, мені понад усе Україна, не політичні сили, не ще щось.

Кожна, кожен може сам таке подумати з кимось або самостійно. На папері, за що триматися.

Набір ваги та прискорене старіння під час війни

Дарка Озерна: Ми повертаємося до цього наріжного каменю — сну. В іншому куті стоїть інший наріжний камінь — винувата в цьому Росія. У тому, що в якоїсь людини буде виділятися сильний кортизол і буде хотітися солодкого, і будуть відкладення навколо талії, то це не вона безвольна якась така. Це не магазини такі-сякі продають солодке, бачите, виклали його на вітрині. Це винувата Росія. Нам треба це пережити. Ми потрібні один одному, ми потрібні собі. Життя триває. Ми всі сподіваємось, що в нас ще буде вільне життя, нормальне життя на нашому віку. 

Нам потрібно менше їсти, більше спати, більше рухатися. Від пробіжок не худнуть, від відмови від їжі худнуть, але потім набирають. Усе залишається те саме. Але на те, щоб там якось або худнути, або не набирати, або набирати вагу, або собі подобатись — нам треба триматися за те, що це все одно тіло, це все одно я. Це така ситуація. Час плинний, ситуації змінюються. Це не моя провина. Я все одно буду лишатися на тому, що все, що є, все наше. У кого яка ця фраза буде собі помічна, але в будь-якому разі не почати себе їсти. 

Намагатися налагодити сон. Таблетками, переїздом. Це тіло живе, і воно хоч трішечки, але чинить опір Росії теж. Якщо жінка не воює, але ви чекаєте, то ви якраз для того чоловіка є тилом. Ви платите податки, ви ходите на роботу, ви підтримуєте життя цього міста, цієї країни. «Клас. Я молодець». Треба собі нагадувати. 

Анастасія Багаліка: Тіло під час війни прискорено старіє, це правда?

Дарка Озерна: Так, це правда. Через те, що в нас сильні гормональні зміни. Кортизол — сильний імуносупресор. Він пригнічує імунну систему, імунна система старішає. Коли у нас високі рівні кортизолу, колаген руйнується і не утворюється. «Навіщо нам зараз на це витрачати сили, коли наша задача — вижити?». Кортизол накопичується у волоссі.

Те, що ми погано спимо, і те, що ми по-іншому розставляємо свої пріоритети навіть в піклуванні про здоров’я. Тобто ми лягаємо спати і ми не вмилися — це все впливає. Не лише сама війна в повітрі, вона може комусь навіть не відчуватися. А ті зміни в житті, які через це стаються, вони прискорюють старіння. 

Але те старіннє, яке не стосується безпосередньо хвороб, певною мірою його можна повернути. Ми можемо повернутися в нормальне життя, потім заспокоїтися і розквітнути знову. Це не зовсім такі лінійні процеси, що там в кінці хромосоми скорочуються, все-все прискорюється, ми скоро помремо. Зрештою, усі старіють, але ми можемо все одно старішати і жити довго, і функціонувати. Нам головне зберегти свій мозок і свою соціальну мережу, і бути достатньо самозарадними. 

Анастасія Багаліка: Фактор старіння і втрати часу теж впливає на жінок, на самовідчуття, на те, подобаєшся собі чи ні. Відповідно, і на лібідо теж. 

Дарка Озерна: Ми можемо старішати, мати більше зморшок, але треба намагатися надати цьому іншого значення. Мій імперитив тут — вижити, і щоб мій партнер вижив. Я принаймні не втратила розум і дієздатність. Решта — не таке важливе. 

Я росла в 90-ті. Я вважала, що треба бути 90-60-90, з довгим красивим волоссям, чорними віями і важити 50 кілограмів. Мені дуже довго ця трансформація давалася. Я досі собі нагадую, зморшки не впливають на те, як люди спілкуються. Мій партнер теж прискорено старішає зараз.

Поради експертки

Дарка Озерна: По-перше, треба пам’ятати, що причина не в вас, не в партнері, не в країні, а в тому, що на нас напала Росія. Тому не звинувачуйте себе чи когось. По-друге, наш наріжний камінь, за який ми маємо триматися, це сон. Якщо ви обираєте спати вдома, обираєте безпечне місце, ви йдіть до лікаря за якимось надійним, чи, принаймні, коли ви прокинулися, то не треба відкривати новини. Ви їх зараз не зміните, вони зараз відбуваються. А ваш сон теж мав би відбуватися зараз. Якщо ви вдвох прокинулися, у вас є така розкіш, що ви просинаєтеся вдвох під час тривоги, і ваші стосунки хороші, ви все ще один одного хочете, то краще, коли літають шахеди, вам кохатися, ніж читати новини чи дивитися якісь ефіри з Трампом, які вам точно не принесуть ні здоров’я, ні лібідо. 

Мастурбація — це не щось таке, що соромно, брудно, погано, шкодить. Це нормальний процес. Погано мастурбувати об живу людину, яку ви не хочете, до якої немає жодних таких емоцій і навіть тяги, а ви просто її використовуєте. Краще це робити руками, секс-іграшками. Це буде безпечніше для здоров’я і для стосунків. 

Наша головна ерогенна зона, крім клітора, — це мозок. Він має домінувати. Ми маємо свої думки не одразу, але впорядковувати. Деякі думки, які нам спадають на думку, не є істинними. Їх треба вчитися фільтрувати. Не треба казати, що «ура, все кльово, все супер» — це буде неправда. Але те, що «я стара, товста, я на цій війні зістарюся» — таку думку краще намагатися пожбурити зі своєї свідомості. Усі старіють. 

Навіть в ідеальних умовах пари можуть сваритися, але є парна терапія. Вона дієва, якщо ви двоє цього хочете. 

Цей подкаст підготовлений за фінансової підтримки Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги Організації Об’єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ньому погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об’єднаних Націй. 

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі