«Громадське радіо»
В студії працюють журналісти Валентина Троян та Олег Білецький.
Олег Білецький: Ми послухали пісню «Rock’n’Love» у виконанні співака Павла Табакова. Написав її Володя Бєглов. В останній час ви частіше пишете самі?
Павло Табаков: Музику переважно пишу сам, а з текстами буває по-різному. Зараз у мене відкрилося друге дихання, я вже розписався. Навіть планую написати мюзикл, але поки секрет, на яку він буде тему.
Олег Білецький: Коли останній раз ви були з концертом на Донбасі?
Павло Табаков: Десь рік тому, біля Маріуполя у військовій частині. Останні наші концерти були для тих військових, хто лише відправляється на фронт, і тих, хто знаходиться в госпіталі.
Після концерту у львівському госпіталі до мене підійшов один військовий і запитав, чому ми своїх побратимів маємо ховати під російську музику, чому б не написати українських пісень на військову тему. Переважно зараз звучать старі російські пісні, ще ті, що були написані після Афганістану.
Олег Білецький: Нещодавно Сашко Положинський написав на цю тему пісню «Ніхто крім нас», а Мирослав Кувалдін з гуртом The ВЙО створив навіть гімн 24-ї бригади під назвою «Залізний дух». Люди просто не знають про ці пісні?
Павло Табаков: По-перше, вони дійсно їх не чули, бо це не йде на державному рівні. Я говорив з виконавцями, композиторами на цю тему. І раніше у нас просто не було що писати про війну, було б дивно, якби ми про це писали раніше. З іншого боку, в Росії є багато таких пісень, бо у них така історія, постійна війна. Наприклад, та ж сама творчість Розенбаума — він постійно їздить, виступає перед військовими, тому там і пишуться композиції про війну.
З часом пісні Положинського та The ВЙО також дійдуть до людей, але має бути державна програма, яка б їх популяризувала.
Валентина Троян: Яким чином це може спрацювати?
Павло Табаков: Щоб в масах зазвучала гарна пісня для підбадьорення військових, то на це має працювати машина шоу-бізнесу. Вона має просувати їх так, щоб ці пісні були у кожного в телефоні, як і гімн України. Проте на сьогоднішній день у нас немає такої машини. У нас кожен музикант сам за себе.
Валентина Троян: Як події останніх років вплинули на вашу творчість?
Павло Табаков: Ці події дуже на мене вплинули — 8 місяців взагалі нічого не писалося, особливо коли був Майдан. Але потім мій знайомий написав вірш про «Небесну сотню», який мене дуже пройняв, і через декілька тижнів ми вже виконали цю пісню в Чернівецькій філармонії з оркестром.
Валентина Троян: Не всі хочуть зараз їхати на схід. Як ви на це зважились?
Павло Табаков: Дійсно, не всі хочуть туди їхати, і не тільки туди, в госпіталі також. Ми їздили виступати на полігон у Львівській області, і там дивишся на людей, які збираються на передову — серед них є й зовсім юні, вісімнадцятирічні, й серйозні, бувалі дядечки. Один з них підійшов до мене й сказав, що він сам з Коломиї і пише військові коломийки, які дав мені почитати. Потім через півроку я приїхав з концертом в Коломию, й побачив його там. Він сказав, що надивився на різні жахіття, втратив на війні пальці правої руки, але продовжив писати коломийки лівою. Я поки що не встиг написати на них музику.
Олег Білецький: Що змінилося за ці два роки у вашому рідному Львові?
Павло Табаков: Свідомість багатьох дуже змінилася. Люди подивилися на моменти життя і взагалі нашого існування під новим кутом. Ті, хто не взяв до рук зброю, зрозуміли, що мають робити все від нас залежне, щоб Україна процвітала. А музиканти збагнули, що мають вкладати у творчість всю душу, щоб надихати людей, не здаватися.