Українського культурного простору на сході України немає, — Архипчук

Сергій Архипчук — один з організаторів культурологічних десантів на схід країни в найгарячіший період.

Дмитро Тузов: Наскільки раціональною і ефективною є політика нашої держави, тому що дуже часто можна почути, що культурний і інформаційний простір на сході країни страждає від того, що там мало представлена Україна?

Сергій Архипчук: Можна сказати, що її там немає. В нас немає загальної державної політики, яка була б існувала скрізь — на святах, в телебаченні, в книжці. Подивіться, скільки часописів виходить в Україні? Вони вмирають. Де ви купите українську газету в Києві, а не то що на сході?

Валентина Троян: Якої пісні потребують бійці на фронті?

Сергій Архипчук: На фронті репрезентована вся Україна. Там можна знайти аудиторію, яка слухає шлягери 70-х, яка слухає українське ретро, яка шанує Кобзаря. В цьому сила «Арт Десанту», що ми не працюємо на вузький сегмент. З нами їздив філософ Сергій Дацюк, історик Роман Коваль, представники Інституту пам’яті, кола В’ятровича. Там потрібно слово і розмова.

Вчора, наприклад, народною артисткою стала Світлана Мирвода. А як же зараз потрібен український романс! Ми в Одесі в таборі для відновлення сил бійців зустріли людей, які не чули, що в нас існує український романс.

Дмитро Тузов: Із змінами в законодавстві щодо розширення квот на українську музику, буде, чим заповнити ефір, при чому якісним продуктом?

Сергій Архипчук: Дивлячись, як цього хотіти. В Канаді в подібній ситуації почали шукати нових виконавців, ставились до цього творчо. А не так, що квоти нам накинули і нехай українська пісня побореться з іншими.

Насправді, на кожному радіо можна створювати свій неповторний український контент, бо воно найкраще знає свою аудиторію. Тому, коли колеги кажуть, що немає українського контенту, вони просто не хочуть його шукати.

Валентина Троян: Ви багато разів були на Донбасі, чи помітили ви якусь динаміку змін ставлення людей до української культури?

Сергій Архипчук: Змінюються настрої. Якщо рік тому мужність і героїчність пісні сприймалася актуально, то зараз краще сприймається щось більш позитивне — ін’єкція віри в перемогу, а не трагічні моменти, які так вражають нашу емоційну душу.

Цікаве було сприйняття однієї директорки школи мистецтв у Щасті. Я мріяв законтактувати з нею, щоб втілити свою новацію — ми збираємо музичні інструменти і даримо їх бійцям. Але було таке враження, що вона сиділа на вибухівці, і з неї по краплині виходить кров. Я зрозумів, що в цієї директорки на тому боці дуже близька людина, яка воює проти України. І вона наше запрошення сприйняла як тортури. Там дуже багато таких людей.

Коли в колишньому Червоноармійську почули гурт «Телері», які у відомі шлягери вкладають новий зміст, як бачив, як люди дивляться на них вовчими очима, хоча спочатку, почувши знайомі мелодії, тішилися.

Валентина Троян: Чи багато таких людей на Донбасі, як директорка, про яку ви говорили?

Сергій Архипчук: Проукраїнських людей мало, але вони є. Деякі приводять дітей, подивитися, а що ми показуємо, тим паче, що це безкоштовно. Звичайно, що є зацікавленість, але української культури має бути багато.

Культуролог Тарас Шамайда сказав, що там, де українське радіо і телебачення не доходило, там тепер сепаратисти. В Криму з перших років Незалежності цю незалежність оббріхували і опльовували, ганьбили УНР і наших героїв. Росія звикла викидати дуже великі гроші на брехню, яка буває солодкою, оманливою і наркотичною, що засмоктує.

І зараз я відчуваю, що Майдан нас трохи захмелів, нам здалося, що ми перемогли. Але ж зараз лінія вогню не в Щасті, а тут, на Хрещатику.

Дмитро Тузов: Повертаючись, до культурного насичення регіону, нагадаємо, що концерти «Океану Ельзи» в Краматорську і Маріуполі — це величезна подія, люди їхали навіть з окупованого Донецька.

Сергій Архипчук: Мене тішило, що молодь в Маріуполі написала звернення до Вакарчука і запросила гурт до міста. Звичайно, те, що роблять такі гурти, — надзвичайно важливо, що вони хочуть діалогу з людьми Донбасу. Потрібна щодення безупинна праця в цьому напрямку.

Дмитро Тузов: Ви відчули, що відбуваються зміни в національному ефірі після введення нових квот, зокрема і на ведення програм національною мовою?

Сергій Архипчук: Звичайно, мене вразило радіо «Вісті», яке з легкістю перейшло на українську мову. Це ознака сучасності і модерного стилю.

Дмитро Тузов: Інколи кажуть, що український контент будуть сприймати погано. Але я пам’ятаю, як до окупації в Криму кінотеатри були забиті людьми на україномовних дубльованих фільмах. І це говорить про те, що ми маємо величезний потенціал.

Сергій Архипчук: Я не можу зрозуміти оцю злість і неприйняття всього українського, я не можу зрозуміти, на чому ґрунтується віками оця ненависть.

Дмитро Тузов: Що ми маємо разом зробити, щоб українська мова і слово звучало в ефірі і поширювалось?

Сергій Архипчук: По-перше, ми маємо виконувати закони, а по-друге, в нас багато недоспіваних українських пісень. В нас дуже мало української шкільної пісні, хорошої патріотичної пісні. Тобто, дуже велика ряснота тем, які не зачіпаються. І це потрібно виправляти.