Співробітники Національного музею історії України віддалено проводять для школярів Донецької і Луганської областей уроки історії в рамках проекту «Історія без кордонів». Найбільший інтерес дітей зі Сходу викликає період Української Народної Республіки. Чому? Розкажуть ініціатори проекту Світлана Яценко і Тамара Куцаєва, співробітниці музею, які є організаторками цих уроків.
Михайло Кукін: Це віртуальні уроки?
Світлана Яценко: Так, ми живемо в сучасному світі, і у нас є всі можливості організувати уроки за допомогою Інтернету. Перший наш урок був вчора, він був присвячений сторіччю Української Революції, і це був урок-екскурсія по нашим експонатам, який ми виставили вперше в Музеї.
Михайло Кукін: В Музеї ще відкрилася виставка сторічної давнини, яка свідчить про всі історію Української Революції та створення Української Народної Республіки, про яку ми розповідали вже в нашому ефірі. Ми пам’ятаємо, що там є унікальний прапор і друкарська машинка.
Тамара Куцаєва: Друкарських машинок є дві, одна меморіальна з колекції музею, а друга, яка в нас з’явилась завдяки видавництву «Друк і літера», — початку ХХ сторіччя з дореволюційним шрифтом, і вона є своєрідним прологом до того, що українське суспільство переходило, у тому числі і у мові, до інших пріоритетів.
Одним з найцентральніших експонатів цієї виставки є прапор Мошинського козачого полку. І зовсім нещодавно зрозумів, що на ньому написано і кому він належав, наш колега Богдан Петреляк. Він дав інформацію, яку ми тепер можемо поширювати до наших відвідувачів і наголошувати на тому, що цей прапор є свідок подій, коли українське суспільство змушено було перейти до збройної боротьбі із зовнішнім наступом.
Коли закінчився урок, в одній із шкіл всі діти дістали українські прапорці, і почали нам махати. Це була Авдіївка, яка постійно обстрілюється. І це враження я пронесу з собою через роки
Тетяна Трощинська: Вчора була перша лекція про дуже складний період. Складно поясни дітям, що це було, тому що влада змінювалась, було кілька політичних сил. Як вони реагували і сприймали цю інформацію?
Світлана Яценко: В нас були 5 шкіл із чотирьох міст — Краматорськ, Сєвєродонецьк, Костянтинівка і Авдіївка. Ще у Костянтинівці була задіяна бібліотека.
Це діти с десятих та одинадцятих класів, вони слухали дуже уважно, і через екран було помітно це натхнення, з яким вони слухали. Потім, коли закінчився урок, в одній із шкіл всі діти дістали українські прапорці, і почали нам махати. Це була Авдіївка, яка постійно обстрілюється. І це враження я пронесу з собою через роки.
У Фейсбуці ми створили групу, яка називається «Історія без меж», туди додаються всі діти і вчителі, і це територія для нашого спілкування. І саме в цій групі діти почали виставляти фотографії, писати коментарі. І вже розпочалися місцеві ініціативи на кращих дописувачів, і 5 кращих дітей можуть безкоштовно з’їздити в Холодний Яр на екскурсію за підтримки пластунського руху Донецької області. І вчителі, і самі діти включилися в цей процес. Тобто історія стає живою.
Дітей дуже зацікавила карта етнічних земель України, яка була надрукована В Швейцарії, і використовувалась під час Версальської конференції, коли внаслідок Першої світової війни перерозподіляли Європу
Михайло Кукін: Напевно, дітям було цікавіше дивитися саме на експонати Музею, ніж слухати теоретичну історію?
Тамара Куцаєва: Так, звичайно, послухати теорію це важливо, особливо для ЗНО, але дивитися на експонати було цікавіше. Наприклад, їх дуже зацікавила карта етнічних земель України, яка була надрукована В Швейцарії, і використовувалась під час Версальської конференції, коли внаслідок Першої світової війни перерозподіляли Європу.
Також дуже цікаво було дивитися на паперові гроші, надруковані різними державними утвореннями на теренах України, і дізнатися, що сучасної стандартної монети в цих буремних процесах не існувало. Це була паперова дзвінка монета шаг — картонний квадратик.
Помітно було, що діти зацікавились рукописами Симона Петлюри в Михайла Грушевського.
Світлана Яценко: Я хочу додати, що, перш ніж готувати програму уроків, ми спілкувалися з методистами і вчителями шкіл, і всі теми адаптували до програми ЗНО, щоб вони мали не тільки освітній характер, але й могли бути використаними для іспитів.
Ми питали в дітей, про що вони хочуть почути, і перше, про що вони попросили розповісти, це про Голодомор і УНР. Для мене це свідчення того, що діти хочуть знати свою історію. Також дітям цікаво знати персоналії української історії, які народилися на теренах Донбасу, і які події відбувалися на цій території.
Михайло Кукін: Чи є в планах привозити групи дітей в Київ, щоб вони могли в Музеї побачити всі експонати наочно?
Світлана Яценко: Такі плани народжуються щодня. Як тільки набере обертів проект, я думаю, ми зможемо знайти партнерів, які згодяться долучитися допомогти дітям приїхати в Київ. Хоча науковці, які беруть участь в цьому проекті, готові самі вже їхати на Донбас. Є й відомі письменники, які хочуть долучитися, тому ми думаємо розширити перелік тем від історичної до української літератури.
Ми записуємо всі лекції на відео, викладаємо на нашу сторінку, і будь хто може зайти і побачити це відео
Михайло Кукін: Які ще історичні теми ви будете висвітлювати?
Світлана Яценко: В нас є спікер Павло Гриценко, директор Інституту української мови, який знає про цей проект, і готовий прочитати для дітей лекцію про українську мову, і зокрема українську мову на тій території.
До речі, я хочу зауважити, що першими долучилися міста, які стоять на ліні вогню. І вони найактивніші: вони писали, перевіряли обладнання, в один із музеїв протягнули дротовий Інтернет для того, щоб можна було проводити цей проект.
Ще є перелік міст, які хочуть долучитися, але вчора в них просто елементарно вимкнули світло. Тому ми записуємо всі лекції на відео, викладаємо на нашу сторінку, і будь хто може зайти і побачити це відео.