Тетяна Курманова: Начнем разговор с ситуации относительно легендарной горы Хоревица, на территории которой снова начались застройки.
Олена Єскіна: Забудова там і не припинялась. Цей процес почався в 1998 році, коли, за часів Омельченка, почали роздавати земельні ділянки в історичному ареалі міста. Зараз вони дійшли до пам’ятки археології національного значення «Городище і могильник» часів Київської Русі (IX- XIII століття). Крім того, на горі Хоревиця знаходиться ще одна пам’ятка археології національного значення — Кирилівська стоянка первісних людей епохи палеоліту.
При розкопках там було знайдено матеріали трипільської, зарубинецької і чорноліської культури. Це найдавніше місце у світі, ми не повинні його втратити.
Зараз без жодних дозволів і узгоджень з Міністерством культури там йде забудова історичної місцевості і унікального історичного ландшафту.
Олексій Бурлаков: Хто забудовує цю територію?
Олена Єскіна: Фізичні особи. Ми знаємо деякі прізвища. Зокрема, громадянин Лищенко забудовує крайній схил. Ще одна людина самовільно захопила значну територію, яку ми відбили спочатку в 2012, а потім в 2014 році.
Олексій Бурлаков: Як це «відбили»?
Олена Єскіна: Фізично. Коли особисто я зупиняла КамАЗи з піском, власник сусідньої ділянки наніс мені черепно-мозкову травму. Під великим тиском була порушена кримінальна справа №298 («Нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури»). Я пройшла відповідну експертизу, але справа належним чином не розслідується.
Олексій Бурлаков: Чим завершилась вчорашня акція проти будівельного свавілля?
Олена Єскіна: Розумієте, знесення парканів не вирішує ситуацію. Ситуацію треба вирішувати суто в юридичній площині. Вчора ми зібрались для того, щоб викликати правоохоронців і представників київської влади. Вони склали відповідні акти і, я думаю, процес піде.
З правоохоронним органами склалась непроста ситуація. Коли знищується об’єкт культурної спадщини, вони відмовляються це документувати і порушувати відповідне кримінальне провадження.
В Департаменті земельних ресурсів просто така бюрократична система. Дуже прикро, що всі зацікавлені в тому, щоб вона була саме такою. Реєстр пам’яток національного значення у нас знаходиться під грифом «секретно».
Протягом року я робила свої власні розслідування, мені надали всі ці документи і тепер в мене є власний реєстр. Часто Управління охорони культурної спадщини передає відповідні документи в МІнкульт,а Мінкульт їх не заносить в реєстр.
За попередній рік, наприклад, Управління охорони культурної спадщини передало в Мінкульт 121 нововиявлені об’єкти культурної спадщини. Жоден з них досі не був включений в реєстр.
Тетяна Курманова: Есть какие-то цифры относительно количества уничтоженных памятников культурного наследия?
Олена Єскіна: Мені відомо, що з 142 тис. пам’яток, які були в Радянському Союзі, лише 5 тис. занесено до державного реєстру. 164 пам’ятки занесені до реєстру національного значення, але лише 64 з них — будинки, всі інші — могили. Також до реєстру було занесено 815 пам’яток місцевого значення і 1250 щойно виявлених об’єкти.
Тетяна Курманова: Почему так важно, чтобы объекты были занесены в реестр?
Олена Єскіна: Відповідного до чинного законодавства, якщо об’єкт культурного значення занесений до реєстру, то отримати дозвіл на його знесення чи реконструкцію не можна.
Проте, в нашій країні законодавство не працює взагалі. Якби закон про охорону культурної спадщини, з усіма його недоліками, виконувався, ми б мали зовсім інше історичне обличчя Києва.