Громадське радіо
Анастасія Багаліка: Якщо говорити про останній рік вашої роботи в зоні АТО, як його можна охарактеризувати?
Олена Розвадовська: 2017-ий рік відрізняється від 2015-го і 2016-го тим, що люди ще більше звикли до війни, до бойових дій. Звичайно, що дітей це змінює, якщо ще в 2015-му році я бачила однорічних діточок, то зараз це діти, яким вже 3 роки, і з якими ми граємось та намагаємося спілкуватися. Тобто ми бачимо дітей, які виросли на війні. Ясно, що це інші діти, вони живуть в інших умовах. Два дні тому я була в Троїцькому Луганської області. Там є школа і маленький садочок на 10 дітей. Це крайнє село перед позиціями ворога. Ці 10 дітей ходять в садочок, і в мене є мамочка, яка завагітніла на першому році, а зараз її син вже вимовляє перші слова. І його перші слова – машинка «джі-джі», так він називає БМП. Очевидно, що він вже розрізняє вибухи, відчуває, що видбувається те, від чого може бути страшно. Звісно, що мама вигадує, що це тато щось робить сокирою, або якийсь дядя щось робить, але, зрозуміло, що з часом потрібно буде пояснювати, що за їхніми городами ведуться бойові дії.
Вчителі першокласників розповідають, що в дітей багато проблем з розвитком мовлення, тобто там затребувані логопеди. А ми розуміємо, що затримка у розвитку мовлення розвивається саме від стресу та переляків. Проте, на жаль, на 4-мцу році так і не з’явилася потрібна кількість логопедів та психологів.
Анастасія Багаліка: Що наразі переважає в зоні конфлікту – психологічні проблеми внаслідок бойових дій чи фізичні проблеми, які можуть зазнати діти, від так само травмованих дорослих?
Олена Розвадовська: Я не знаю, як це можна поділити, тому що часто ці питання ходять парою.
Анастасія Багаліка: Протягом року були часті повідомлення із зони АТО, що зникають діти. Можливо, це ніяк не пов’язано з війною, але ви ж, напевно, стикалися, з ситуаціями насилля?
Олена Розвадовська: Взагалі, сімейне неблагополуччя може прогресувати разом з розвитком бойових дій. Ми розуміємо, що відбуваються бойові дії, збільшується присутність тих чи інших людей, наприклад, в селі. Або може погіршуватися ситуація в родинах – наприклад, батько пішов воювати на цю сторону, лишив маму саму з дитиною, мама почала пити. Тобто погіршення сімейного становища викликане тим, що почалися бойові дії, розсварилися з родичами тощо. Ситуації бувають дуже різними, і вони всі мають вплив на погіршення становища дітей. Тому що погіршена роботи соціальних служб з прав дітей, поліції, адже в якісь села добратися неможливо, а в якихось селах припинив працювати дільничний або поліклініка. А де в першу чергу виявлялися синці на тілі дитини або перші ознаки насильства? Якщо вона проходить медогляд або в школі побачили. А школа, наприклад, закрита, медпрацівників немає, і уваги немає. Коли щось розірвалося, це передовсім турбує людей, а те, що дитина в родині алкоголіка зазнає насильства, на це вже ніхто звертати увагу не буде.
Анастасія Багаліка: В 2014-му та 2015-мц році було таке явище, коли діти, які живуть в регіоні, який постраждав від війни, ставали на ту чи іншу сторону в ігровий спосіб чи хотіли реально йти на блокпост і ставати частиною процесу. Зараз такі випадки є чи підлітки якось переосмислили війну?
Олена Розвадовська: Підлітка дуже легко заманити на будь-який «кіпіш», якщо пустити правильні посили. І погані люди цим користуються і будуть користуватися завжди, як вербує ІДІЛ підлітків навіть з США, так і тут від цього ніхто не застрахований. І я думаю, що підлітків на початку конфлікту, коли був накал, коли їм здавалося, що нарешті їм хтось пообіцяв краще життя, було легко спокусити. Емоційний накал був набагато сильніший, зараз немає цього. Немає захоплень будівель, активних мітингів, пікетувань, і я впевнена, що зараз точно немає дітей на блокпостах. А на початку війни були і 16-тирічні хлопці і дівчата, які не розуміли, в яке багно вони вступили.
Зараз лінія вогню більш-менш стабілізувалася, тому й страсті трохи вляглися, по наш бік так точно, люди звикли до того, що є присутність військових, школи відновили роботи, в багатьох селах встановлені військово-цивільні адміністрації на лінії вогню. І очевидно, що це зменшує накал, тому я не бачила від дітей якихось агресивних дій чи виступів. Але я боюся, що все одно це так просто не минеться, і можуть бути такі підлітки, які колись щось взяли собі в голову і можуть це в собі десь носити.
Анастасія Багаліка: Чи варто розробляти спеціальний статус дітей війни?
Олена Розвадовська: Я не знаю, чи цей статус будуть дітям давати, але очевидно, що в нас є нова категорія дітей в Україні, які ростуть в особливих умовах, переживають ненормальні для дитинства емоції, страх і переживання, і ці діти відрізняються і є окремою категорією. Ясно, що ми не можемо їх просто розмивати і ніяк не виділяти. Але, наскільки я знаю, на рівні Міністерства соціальної політики та інших державних органів є певний спротив громадським організаціям, які лобіюють цей законопроект про статус дітей війни. Але я думаю, що він потрібен.
Повну версію розмову можна прослухати у доданому файлі.