В Україні вийшла антологія любовних романів 20-х років

В Радянському Союзі цікавились любовними романами, — про літературу 20-х років говоримо у програмі «Київ-Донбас»

Ведучі

Анастасія Багаліка,

Лариса Денисенко

Гостi

Ярина Цимбал

https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2016/05/hr_kyivdonbass-16-05-06_tsimbal.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2016/05/hr_kyivdonbass-16-05-06_tsimbal.mp3
В Україні вийшла антологія любовних романів 20-х років
0:00
/
0:00

Що почитати? Про літературні новинки розповідає співробітниця Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України та упорядниця антології «Беладонна» Ярина Цимбал.

Лариса Денисенко: Розкажіть детальніше про антологію.

Ярина Цимбал: Антологія — це продовження проекту «Наші 20-ті». Першим випуском була антологія детективної прози 20-х років, а зараз ми випустили антологію любовної прози.

За допомогою цього проекту ми хотіли представити масову літературу і жанрове різноманіття 20-х років, а також повернути сучасному читачеві тодішні тексти.

Лариса Денисенко: Як виходили тоді любовні романи: в журналах чи окремими виданнями? Як ви віднаходили перші зразки?

Ярина Цимбал: Книжковим оформленням у 20-х роках займались книжкові графіки. На обкладинці «Беладонни» ми використали картину художника-бойчукіста Івана Падалки, яка свого часу прикрашала обкладинку універсального журналу.

Твори, що складають антологію, виходили окремими виданнями, а деякі з них публікувалися у журналах.

Лариса Денисенко: Як журнали тоді сприймали масову літературу?

Ярина Цимбал: Ці тексти публікувались, в основному, в літературних журналах.

Анастасія Багаліка: Журнали розбивали романи на кілька випуски?

Ярина Цимбал: Так, рідко коли вдавалось увібгати цілий твір в один номер.

Назву «Беладонна» ми взяли з однойменної повісті Василя Минка, що написав спогади про 20-ті роки і про цей роман. Це була його перша книжка. Всі дуже хвалили її обкладинку. На ній у кріслі сидить молода жінка в короткій сукенці, вона палить і кола від диму йдуть всією обкладинкою.

Анастасія Багаліка: Це на той час була еротика?

Ярина Цимбал: Всі твори, зібрані в цій антології, свого часу було звинувачено в еротизмі чи порнографії.

Лариса Денисенко: Те, що книги українських радянських письменників виходили з такими обкладинками є певною еротичною революційністю. Як це було дозволено?

Ярина Цимбал: Тоді це ніхто не регламентував. Зокрема, збірка повістей Петра Голоти під назвою «Бруд» вийшла з обкладинкою, на якій була зображена повія.

Лариса Денисенко: Який текст поцілив у ваше серце з такою силою, що ви почали збирати їх у антологію?

Ярина Цимбал: Я всі ці тексти знала і, коли ми видали детективи, зрозуміли, що можна видати ще одну жанрову антологію тих часів.

Анастасія Багаліка: Що в цих текстах може шокувати уяву сучасного читача?

Ярина Цимбал: З відгуків читачів стає ясно, що нинішній читач навіть не уявляє, що тоді були детективи чи любовні романи. Також людей дивують звичайні людські почуття у прозі тих років. Вже звикли сприймати 20-ті роки в контексті радянської ідеології.

Лариса Денисенко: Наскільки популярними були письменники, що писали масову літературу?

Ярина Цимбал: Можна судити за тиражами. Частина цих творів виходила у державному видавництві України, а частина — в кооперативних видавництвах. Тиражі Донченка, зокрема, складали 10 000. В 20-х роках існувало правило, що тираж понад 5 000 приносить автору подвійний гонорар і повторне видання.