В уряді нема відповідальної за реформу держуправління людини, — Микола Виговський

“Дуже чітко проглядається, що на Комісію з питань вищого корпусу державної служби, яка обирає ТОП-державних службовців є два центри впливу, які домовилися між собою. У питаннях голів місцевих державних адміністрацій — адміністрація президента, у питанні урядових призначень — оточення прем’єр-міністра Гройсмана”, — говорить Микола Виговський.

 

Лариса Денисенко: На що ви очікували стосовно реформи державної служби у 2016?

Микола Виговський: 1 травня 2016 року вступив у дію новий закон про державну службу. Всі очікування були пов’язані з тим, як цей закону буде імплементуватися. Це однозначна перемога — на інституційному рівні закріплена обов’язковість конкурсів на усі позиції державної служби, чого ніколи не було в Україні. Ці конкурси почали проводитися. Частково проведено деполітизацію державної служби, розділено адміністративні та політичні повноваження, введено посаду державних секретарів — новий інститут для України.   

З 1 січня 2017 року почали діяти державні секретарі. Це посада, яка виконуватиме функції, які колись виконували політичні заступники міністрів, керівники апаратів. Міністр повинен бути зосереджений на формуванні державної політики, визначенні найкращих шляхів розвитку своєї галузі, на стратегічних речах, а не витрачати купу робочого часу на підписи сотень документів.

Державний секретар покликаний розвантажити міністра від поточної роботи з управління всередині міністерства. Крім цього, повинен забезпечити спроможність апарату міністерства виконувати те, що визначив міністр як політик.

Досвід впровадження посад державних секретарів є традиційним для Європи. У переважній більшості країн Західної та Центральної Європи є аналогічні посади. Коли цю посаду ввели в країнах Балтії, там відбулося зростання економіки наступного року на 1-1,5%.

Якщо глобально, ми маємо радіти тому, що на інституційному рівні впроваджено цю посаду та обов’язковість конкурсів. Те, як це впроваджувалося на практиці, викликає ряд запитань.

Лариса Денисенко: «РПР» постійно контролював цей процес — ви викладали своє бачення та аналітику ледь не кожного конкурсу, який відбувався в органах виконавчої влади. Можна детальніше на прикладах пояснити, в чому проблема?

Микола Виговський: Дуже комплексна проблема зі всіма конкурсами. Наприклад, державним секретарем МВС став Олексій Тахтай. Це людина, яка за президентства Януковича контролювала в адміністрації президента виконання його доручень, яка на співбесіді прямо заявила, що пишається рядом функцій, які виконувались в адміністрації президента під керівництвом Льовочкіна. Крім цього, ця особа фігурує на відео СБУ, на якому колишній заступник міністра внутрішніх справ Чеботар домовляється про розкрадання державних коштів з керівником державного підприємства. Як можна зробити висновок з відео, пан Тахтай технічно супроводжує процес домовленостей. І він виграє конкурс на посаду державного секретаря.

Лариса Денисенко:  Чому так відбувається? Адже я впевнена, що є критерій доброчесності?

Микола Виговський: Ні. Його навіть теоретично нема. Є процедура, за якою обираються всі чиновники категорії А. На жаль, вона не придатна для прозорого та справедливого добору на позиції державної служби. Є формальний набір компетенцій, за якими оцінюється кандидат. Не сумніваюся, що пан Тахтай може бути класним функціонером. Він може знати, як управляти публічними фінансами чи має професійні знання із законодавства про державну службу, має певні лідерські якості, комунікаційні навички. Але процедура не передбачає оцінки доброчесності, аналізу на потенційні конфлікти інтересів.

Ця процедура дозволяє перемагати «тахтаям», людям старої системи, відвертим корупціонерам і слабким кандидатам.

Ірина Славінська: Я пам’ятаю обговорення посад секретарів у МЗС, МОН. У мене склалося враження, що обрані кандидатури викликають радше позитивну реакцію.  Чому тоді став можливий факт обрання хороших або поганих кандидатур? Де є цей простір для маневру?

Микола Виговський: Ця система є відкритою до зламу. Кандидат може набрати максимально 20 балів, 18 з яких — суб’єктивні оцінки членів комісії за 9-ма компетенціями. Ці оцінки є закритими, а після скандалів комісія почала давати інформацію про оцінки лише на інформаційні запити. Між конкурсом та призначенням і отриманням інформації у відповідь на інформаційних запит проходить кілька тижнів. Тому це вже не становить суспільного резонансу і сильно не б’є по комісії. Поки ми проаналізували оцінки за три конкурси. Суттєво видно, що переможців проводили.

Інша проблема в тому, що часто перемагають найсильніші з усіх наявних кандидатів. Люди, на яких ставлять ставку в міністерствах, часто дійсно виявляються найсильнішими. Тут проблема в тому, що уряд провалив комунікацію реформи державного управління. Про те, що  у нас вводиться нова посада державного секретаря, було повідомлено лише в сухому повідомлення Кабміну на офіційній сторінці і кілька постів міністра КМУ Саєнка на Фейсбуці.

Як на мене, це дуже мало. Наприклад, на державного секретаря Міністерства інформаційної політики, де зарплата буде 35 тисяч гривень, претендувало 4 людини на місце. Найбільший конкурс — 23 людини на місце на позицію держсекретаря Міністерства економічного розвитку. Але це дуже мало. Люди не знали про конкурс. Ті, які знали, мали сухе повідомлення Кабміну, де було завуальовано посадовий оклад  —12 000 гривень. Реальна сума, яку на руки отримуватиме держсекретар, від 35 000 гривень.

Мені видається, була свідома ідея зробити конкурси тихо, щоб провести своїх, не надто кваліфікованих, але знайомих людей. Люди, на яких робили ставки, не завжди, але часто виявлялися сильнішими за решту кандидатів. Але їх загальний рівень підготовки дуже слабкий.

Лариса Денисенко: Чи є статистика, скільки людей залишилося із системи?

Микола Виговський: Якщо не помиляюся, майже половина складу державних секретарів — особи, які до 1 січня займали позицію заступника міністра, керівника апарату. Є і хороші конкурси — Міністерство закордонних справ, Міністерство освіти і науки, Міністерство молоді та спорту.

Лариса Денисенко: Чи є можливість оскаржувати рішення, втрутитися в процес правозахисникам, громадським організаціям та добитися, щоб конкурс повторили?

Микола Виговський: У мене виникло трохи дивне побоювання з приводу того, що все це було проведено для того, щоб потім зірвати ці результати, щоб громадськість оскаржувала їх, і взагалі — відмовитися від обов’язковості конкурсів та від посад державних секретарів. Я не бачу глобальної катастрофи в тому, що більшість переможців такі, які ми маємо. Думаю, далі це змінюватиметься еволюційним шляхом, тому не став би оскаржувати результати цих конкурсів.

Однозначно, ще буде ряд конкурсів, які будуть проводитися по цій процедурі: ряд керівників центральних органів виконавчої влади, ряд голів облдержадміністрацій. Необхідно терміново домагатися від уряду прийняття нового порядку проведення конкурсів. Жоден з членів комісії, яка обирає топ-державних службовців, не має професійних знань з управління людськими ресурсами, якщо закон передбачає можливість залучення професійних HR-ів, комісія жодного разу не залучала таких фахівців.

Ірина Славінська: Наскільки реально змусити частини різних міністерств, які звикли імітувати роботу, працювати?

Микола Виговський: У мене про це дуже суперечливе враження. З одного боку, уряд минулого червня напрацював та ухвалив з громадськістю концепцію того, як має розвиватися реформа державного управління до 2020 року. Включили всі побажання громадськості. Але зараз за цю стратегію нема відповідальної людини, і вона не виконується. І загалом в уряді нема людини, яка б відповідала за реформу державного управління. Ми, як громадськість, для себе поставили за мету спонукати прем’єр-міністра визначити відповідального в уряді і працювати з ним, щоб реформа їхала.

Лариса Денисенко: Чи можна очікувати оздоровлення української економіки за рахунок того, що на січень ми виходимо із затвердженням окремих людей на цих позиціях?

Микола Виговський: Це не відбувається наступного дня чи місяця. Це довгий ефект, який проявляється через рік-півтора. Як він вираховується — швидше питання до економістів, які рахують ці показники. Але справа в тому, що міністерство стає більш спроможним органом. Воно не витрачає час на обслуговування самого себе, а отримує більше часу на те, щоб формувати політику у тій чи іншій галузі, шукати нові шляхи розвитку і впроваджувати нову політику на практиці.

Усім зрозуміло, що реформи необхідні. Будь-яка реформа на практиці впроваджується державними службовцями. Від того, чи будуть ці люди діяти в інтересах держави, залежить ефективність реформ. Те, що обов’язковим конкурс є на рівні закону, проведення конкурсів на усі посади державної служби, суттєво ускладнює призначення нехороших людей на ці посади. Так, на ТОП рівні переважно призначили тих, кого замовляли на призначення. Але на середньому рівні можна говорити про велику кількість прозорих та чесних призначень.

Лариса Денисенко: Чи можна відкрито говорити, хто був замовником призначень?

Микола Виговський: Дуже чітко проглядається, що на Комісію з питань вищого корпусу державної служби, яка обирає ТОП-державних службовців, є два центри впливу, які домовилися між собою. У питаннях голів місцевих державних адміністрацій — адміністрація президента, у питанні урядових призначень — оточення прем’єр-міністра Гройсмана.