В здачі Криму винна не Україна, а російська агресія — екс-командувач ВМС України

Хто винен в “здачі” Криму? У студії адмірал Сергій Гайдук, колишній командувач Військово-морських сил України, та Владислав Селезньов, колишній начальник Кримського прес-центру Міноборони.

Ірина Ромалійська: Украина сдала Крым? Или украинские военные, украинские политики? 

Сергій Гайдук: Інколи шукають тих персонажів чи групу, які призначені крайніми в цій ситуації. Чи задають провокативні питання про відкриття вогню. На мій погляд, це навмисно спровоковані питання для того, щоб відволікти суспільство від пошуку відповідей на питання, що стосуються російської агресії в Криму. Здала – російська агресія, яка тривала не один рік. Тому говорити про те, що хтось щось здав – я думаю, це невірне формулювання.

Владислав Селезньов: Питання складається з двох складових – емоційної та раціональної. Якщо ми ведемо мову про емоційну складову, то, безумовно, ми можемо чути чимало гучних заяв з приводу того, що українські військовослужбовці не відкривали вогонь, не було команд з Києва. Але це все емоції. Мова не йдеться про здачу Україною Криму, а йдеться про агресію з боку РФ у відношенню до України. Це була атака збройних сил РФ під маскуванням гібридної агресії, яка призвела до того, що внаслідок Крим опинився в нинішньому статусі.

Ірина Ромалійська: Але не відбивали російську агресію у Криму…

Сергій Гайдук: Агресія Росії почалася з 1992 року, коли постанову ВР РФ було прийнято рішення про скасування постанови 1954 року про передачу від РФ Кримської області до України. Забувають про постанову про російський статус Севастополя. Ніхто не згадує, а чому ж договір про дружбу і співробітництво був підписаний лише в 1998 році? Чому спочатку російське керівництво і законодавчий орган величезної держави приймає рішення “про русские статусы” автономії, а потім починають вестись розмови з Україною про дружбу і кордони?

Ірина Ромалійська: Давайте нагадаємо, які ви посади займали?

Сергій Гайдук: До 2 березня 2014 року я був заступником командуючого з логістики. З 2 по 7 березня тимчасово в.о. командуючого. І з 7 березня командуючим Військово-морських сил України.

Владислав Селезньов: Начальником кримського регіонального медіацентру міністерства оборони.

Ірина Ромалійська: Ви для себе маркуєте, коли саме розпочалась операція? В який день?

Владислав Селезньов: Ми доступу до відповідних джерел інформації не мали. Ми мали можливість лише спостерігати за подіями, які відбувалися в Криму. Саме з появи зелених чоловічків 27 лютого – ми можемо вести розмову про відкриту агресію.  

Сергій Гайдук: Був певний проміжок часу між 22 і 27 лютого, коли на вечірньому засіданні ВР були призначені Кабмін і силовики. Я просто розумію заяву Турчинова про цей інформаційний вакуум, коли в тебе 5 днів немає силових міністрів, які де-юре повинні були створити відповідні вертикалі, в тому числі на містах. І тільки 27 формується Кабмін.

Ірина Ромалійська: А до того ніхто не виконує обов’язки?

Сергій Гайдук: Повірте мені, як людині, яка 5 днів теж була в вакуумі з 2 по 7 березня і тимчасово виконувала обов’язки після когось.

Ірина Ромалійська: Вам  розвідка доповідала, що йдуть сюди десантники, що ми можемо говорити про захоплення?

Сергій Гайдук: Цей період, до 27 числа – характеризувався величезною кількістю проросійських мітингів. Російська сторона розуміла, який відсоток населення ностальгують за Радянським союзом. Частина відмічала 23 лютого – як День захисника Вітчизни, а частина – річницю загибелі лідера кримськотатарського народу Номана Челебіджіхана. Наше бачення, що ці мітинги забезпечувались спортивно підготовленими людьми.

З 26 числа начальник Генштабу того часу Ільїн – він був в Севастополі. Він прибув туди з групою з 8 офіцерів Генштабу. Його відправили в Крим. Людина на той момент фактично була головнокомандувачим ЗС.

Ірина Ромалійська: Тобто Ільїн не доповів?

Сергій Гайдук: Ну виходить, що якщо 27 числа його знімають вже з посади. 28 він знаходиться в шпиталі типу з серцевим нападом – але ми фіксували, що в нього йде спілкування з керівництвом Чорноморського флоту. За оці два дні – да, не доповідалося.

Ірина Ромалійська: Добре, розуміємо, що Ільїн не доповідає, але зателефонувати інші могли – сказати: тут біда…

Владислав Селезньов: До 27 лютого в Криму знаходилося безліч російських військових, на підставі міжнародних угод. Пішли каравани автобусів з боку Керченської переправи.

Ірина Ромалійська: Чому не розблокували захоплені адмінбудівлі?

Сергій Гайдук: Тут однозначно постає питання проведення АТО. Ми чітко розуміли, що та ситуація, яка є, підпадає під певні критерії і тому однозначно всі розуміли, що повинен був включитися той норматив, який визначається законом України про тероризм, де чітко визначено, що головним координатором є антитерористичний центр в АР Крим, який повинен був очолювати цей процес.

Ірина Ромалійська: А Наливайченко (на той момент голова СБУ) на суді каже – це не наше. Розблокування адмінбудівель – це до поліції.

Сергій Гайдук: В ЗУ «Про тероризм» чітко визначено: СБУ є головним суб’єктом антитерористичної діяльності, а також МВС, Міноборони, УДО, Держспецзв’язок і прикордонники, прокуратура. Це все суб’єкти. Але головний суб’єкт – це створений регіональний антитерористичний центр.

Ірина Ромалійська: А Турчинов казав, що цього центру не було. Якось всі один на одного перекладають…

Сергій Гайдук: Голова СБУ доповідає т. в. о. президента, і він приймає це рішення.

Владислав Селезньов: На тому ж суді Анатолій Могильов доповідав про те, що ранком після захоплення адмінбудівель він зібрав відповідних представників силових структур, як представник штабу територіальної оборони, і запропонував кожному з присутніх силовиків звернутися по команді з доповіддю про існуючий стан справ в Криму. Тобто фактично штаб в Криму не розгортався, а кожен  з військових силовиків за напрямком, за підпорядкованістю доповідав на Київ щодо отримання відповідних вказівок. Які це були вказівки – мені достеменно невідомо. Але факт залишається фактом – після захоплення будівель, вони продовжували утримуватись так званими зеленими чоловічками.

Ірина Ромалійська: Был ли приказ на применение оружия? Вчера на допросе Турчинов сказал, что отдавал такой приказ военным. Был ли приказ, и почему тогда военные его не выполняли?

Сергій Гайдук: Я з вами не можу погодитись. Відповідно до статутів – чітко визначена форма віддачі наказу – він може віддаватися письмово та усно. Накази були, і від мене були накази.

Ірина Ромалійська: Але вони були не письмові?

Сергій Гайдук: З 28 числа була знищена апаратура, були знищені документи кодування. Коли ти управляєш з мобільного телефону, інформація вся ця прослуховується, тут були певні і застереження, і певна відкритість, доступність для противника…

До 19 березня перетину межі поста у військових частинах не було. Поняття застосування зброї має вузький аспект: перше – це застосування зброї чатового (який є складовою караулу, має право застосувати зброю, коли група невідомих перетинає межу посту), друге – це коли спланована операція, бойові дії, створено угрупування, той варіант, який ми маємо зараз на Сході, це спланована акція.

На суді я чітко зафіксував позицію. Наприклад, десантний корабель Ольчанський, ним було застосовано 160 гранат під час проведення заходів роти підводної диверсійної оборони, боротьби зі швидкими катерами, в тому числі спробою висадки і взяття штурму корабля. Зброя застосовувалася Черкасами, іншими підрозділами. 

 

Повну версію розмови слухайте у звуковому файлі або у відеотрансляції.