Тетяна Курманова: До анексії Криму ви працювали в Євпаторійській міськраді. Як вам далося рішення про переїзд? Коли ви вирішили, що це варто робити?
Сергій Вікарчук: З окупацією ми не погодилися з першого ж дня. Я всім про це говорив. Суспільство реагувало на це агресивно і ми почали шукати способів виїхати, хоча спершу хотіли, як патріоти, лишатися в Криму. Ми шукали роботу і змогли виїхати лише через півроку після анексії. Виїздили вже власним транспортом, залізничного сполучення вже не було.
Тетяна Курманова: Як ви влаштувалися? На початках це було досить складно.
Сергій Вікарчук: Так. Ми жили в хостелі тут на Саксаганського з малими дітьми. Ніхто нас ніде не чекав, і на роботу теж. Я розумів, що як кримський чиновник з їхнім окупаційним паспортом я не матиму жодних шансів. Тому в один день я ми зібрали з дружиною валізи, взяли двох маленьких дочок, сіли і поїхали. В хостелі гроші танули швидко. На цілий рік переїхали винаймати житло на Троєщину. Квартиру нам здали знайомі бо ніхто ніде не хотів приймати. Найбільше тоді чомусь боялися донецьких, їх ніхто не хотів приймати.