Вірші-листи: емоційно-літературне спілкування поеток

А сьогодні в ефірі «Громадського радіо» слухаємо чуттєві та чесні вірші та говоримо про видиме і невидиме.

Лариса Денисенко: Часто говорять про те, що життя — частина літератури. Або, що література є частиною життя. Я читала ваше листування на Фейсбуці, коли Маріанна Кіяновська була в Литві, а Мар’яна Савка залишалась у Львові. Це була дуже відверта поетична література. Як сталось, що звичайне листування перетворилося на літературний проект?

Мар’яна Савка: Ця ідея з’явилась у моїй голові. Нам з Маріанною бракує спілкування. Ми рідко бачимося. Навіть тоді, коли живемо у одному місті. В наших життєвих ритмах не так часто знаходяться вільні «вікна», коли можна сісти і просто поговорити про життя.

Коли Маріанна поїхала до Литви на тривалий час, окрім звичайного побутового спілкування, нам хотілося спілкування емоційно-літературного. Виникла ідея: я тобі пишу листа у формі вірша, — а ти мені відповідаєш. Я знала, що тільки з Маріанною Кіяновською можливе таке листування.

Маріанна Кіяновська: Моя візія є такою, що збіглося бажання, фатум і Божа ласка. Придумала та озвучила це Мар’яна. Але, оскільки я перекладаю Болеслава Лесьмяна, давно задумувалась над однією його «штукою». Він з Парижа писав римовані листи-вірші до свого видавця і друга Міріама, описував свої дні в Парижі. І у нас зараз дуже подібний контекст цих листів: видавець і друг.

Виникла ідея: я тобі пишу листа у формі вірша, — а ти мені відповідаєш. Я знала, що тільки з Маріанною Кіяновською можливе таке листування.

Дмитро Тузов: Це схоже на щоденник?

Маріанна Кіяновська: Це і є поетичний щоденник.

Дмитро Тузов: Як зробити так, щоб цей щоденник був цікавий широкому загалу?

Мар’яна Савка: Треба зробити так, щоб було цікаво найвужчому загалу — нам обом.

Маріанна Кіяновська: Якби ці тексти не тримали в собі енергії та вібрації трему — ми б не втримали місячний проект.

Мар‘яна Савка: Тоді б ми не постили їх на Фейсбуці, не залишали б для себе та історії. Це дуже цікавий ефект. Ти ніколи не знаєш наперед, що буде відбуватись, що буде у вірші. Завжди є момент інтриги та інтенсивність, оскільки кожного дня потрібно було писати вірш.

Це було певне напруження. В моєму життєвому графіку (а в мене ще грудний малюк) не було часу, щоб писати цей вірш. Тому писалося в дуже цікаві способи: годуючи грудьми, наклацуючи на телефон ці вірші однією рукою.

Лариса Денисенко: Те, що ви пишете, відчуваючи одна одну, дуже чуттєве і правдиве. Не полишає байдужими.

Мар’яна Савка: Я відкриваю зараз ці листи і навіть не пам’ятаю, що я це писала. Зараз це вже репрочитання. Воно відсторонилося, а ти починаєш читати його як щось інше. Там є багато речей, які турбують більшість із нас. Вони пов’язані не лише з нашим особистим життям, а і з життям країни загалом.

Маріанна Кіяновська: Думаю, частина ефекту цих листів — те, що ми з Мар’яною видимі. Всі знають, що ці листи є чесні. Це не сконструйована формула любові. Це речі, які просто є.

Лариса Денисенко: Ми вже зачепили тему видимого і невидимого. Маріанно, як тобі спочатку звучать вірші чужою мовою. Це пов’язано з усвідомленням поезії як музики?

Маріанна Кіяновська: Я сприймаю тексти тільки на рівні енергій. Тільки на цьому рівні я відчуваю чистоту звуку. Один мій співперекладач сказав, що коли я працюю над перекладом, враження, ніби я налаштовую радіоприймач, добиваюся чистоти радіохвилі. З кожним текстом, який я перекладаю, проводжу дуже багато часу. В медитації, думанні. І раптом — він перекладається. Ніби сам. Я завжди перекладаю цілий вірш, не роблю це на рівні слів.

Я сприймаю тексти тільки на рівні енергій. Тільки на цьому рівні я відчуваю чистоту звуку.

Мар’яна Савка: Маріанна переклала Бориса Херсонського українською мовою, а ми його видали. Це шматочок людської історії — родинний архів. Там пов’язались три великі пласти, які присутні в Україні. Російська мова і вглиблення і цю культуру, єврейський родинний пласт і українська мова, яка пов’язала ці речі і стала новим виміром і ретранслятором.

Маріанна Кіяновська: Мені довелося вигадати українську мову для Херсонського. Це не зовсім українська мова. Але я думаю, що в українських текстах Херсонського є Божа воля. Певні речі він вперше зробив публічно українською мовою. Це було тоді, я була серед тих, хто ініціював день російської мови у Львові. Ситуація проговорених речей, які могли сформувати погану ударну хвилю, була в той момент дуже загрозливою. Цей день у Львові для мене був важливим.

Наступного дня Борис Херсонський цілий день читав лекції українською мовою в Одеському медінституті. Це був публічний політичний жест. Сталося це напередодні подій, пов’язаних з анексією Криму (між Днем рідної мови і анексією). І це був єдиний тиждень, коли могло статися щось таке.

Лариса Денисенко: На які події Книжкового Арсеналу ви б порадили звернути увагу?

Мар’яна Савка: Цього року змінився формат програми Арсеналу. Куратори поділили між собою майданчики і самі формували теми, які хотіли почути. Ми як видавці подавали пропозиції: вони до чогось прислухались, щось відкидали або доповнювали.  У мене вийшло біля 11-ти заходів. Завтра буде дуже важлива для мене «Скандинавська панель». Буде двоє авторів Ульф Старк  (Швеція) та Вігдіс Йорт (Норвегія). Вони пишуть для дітей та підлітків. Для мене це важлива подія, адже контекст дитячої, підліткової літератури і дорослих тем, є дуже актуальний для української літератури.