«Вітаємо, ви – переселенець!». Як гра в переселенців від Мінсоцполітики обурила самих переселенців

Як знайти себе після вимушеного переїзду, почати жити заново і стати успішним, а також про скандальну гру в переселенців поговоримо з мешканкою Донецька Наталією Казьоновою

Ведучi

Тетяна Курманова

Гостi

Наталія Казьоннова

«Вітаємо, ви – переселенець!». Як гра в переселенців від Мінсоцполітики обурила самих переселенців
https://static.hromadske.radio/2017/09/hr_kyivdonbass-2017-09-29_kazennova.mp3
https://static.hromadske.radio/2017/09/hr_kyivdonbass-2017-09-29_kazennova.mp3
«Вітаємо, ви – переселенець!». Як гра в переселенців від Мінсоцполітики обурила самих переселенців
0:00
/
0:00

Міністерство соціальної політики випустило настільну гру, яку розробила громадська організація «Радник з питань ВПО». В цій грі змодельовано 76 ситуацій, які змальовують звичайні події з життя людей, які змушені були через війну лишити свої будівлі та переїхати до нових міст.
Ця гра викликала неабияку критику, адже деякі речі там є неприпустимими.

«Я вважаю, що ця гра – це вже перебір. Я вірю, що ті, хто її створював, мав шляхетну мету  – пояснити якісь речі тим, хто не дуже обізнаний в темі переселенців, тобто дати людині знання про те, що відбувається з нею, коли вона приймає рішення покидати окуповану територію і зону бойових дій.

Але те, як ця ініціатива втілена, сприяє ще більшій дискримінації, поглибленню проблематики ВПО.
Я вперше почула про цю гру у Львові на Форумі видавців, де панувала дуже святкова невимушена атмосфера: люди купують книжки, їдять смачну їжу, п’ють вино та пиво, їм добре. І тут ведучий каже: «Запрошуємо вас пограти в гру «Переселенська блуканина». Я зупинилася і намагалися збагнути, що відбувається. В нас вже грають?
Більшість переселенців дізналися про цю гру з соціальних мереж, побачили ці «гарні» картинки, де написано: «Вітаємо! Ви стали переселенцем!», і це в них викликало обурення», – розповіла Наталя Казьонова.

 Наталя Казьонова написала щоденник пам’яті, який назвала «50 перших днів війни».
«Я писала його в Донецьку в перші 50 днів війни, які я там знаходилася. Я виїхала на 51-й день, і він був останній в моєму щоденнику. Цей матеріал дуже довго лежав в шухляді, чекав свого часу, і цього року Ден Гуменний і PostPlayТеатр реанімували його в вигляді театральної акції, коли актриси читали цей текст. Коли я слухала, то відчувала, що це дуже класна терапія, яка дозволила мені залишити позаду надзвичайно тяжкий вантаж.

Цього року я була на форумі видавців, і подумала про те, що мій щоденник теж може побачити світ у вигляді книги», – зазначила Наталя Казьонова.

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.