Вперше опубліковано збірник невідомих документів щодо Криму

Збірник представляє Андрій Когут, директор архіву СБУ. 

Олександр Близнюк: Що це за збірник?

Андрій Когут: Це понад 1000 сторінок документів, які вперше публікуються, документів з нашого архіву СБУ, з Центрального держаного архіву вищих органів влади та Центрального державного архіву громадських об’єднань. В останньому зберігається величезний масив документів Комуністичної Партії.

Збірник складається з декількох блоків. Це історія Криму від 1949 до 20014-15. Важливо сказати, що до депортації кримськотатарського народу, відбувалися депортації німців, італійці, турків, греків та інших осіб, які проживали в Криму. Осіб, які на думку більшовиків, могли бути неблагодійними у світлі війни.

Другий блок стосується моменту, коли і чому Крим був включений до складу України. Є багато міфів, що Хрущов подарував Крим Україні. Якщо подивитися на величезний масив вперше оприлюднених документів, ми зрозуміємо, що спочатку це було ярмо. Стан, у якому Крим був на момент «подарунку», — економічний занепад і стагнація півострова. Щоб Крим можна було відбудувати, зробити з нього «всесоюзную здравницу», було завданням, яке мала зробити Україна.

Анастасія Багаліка: Чому ці документи публікуються вперше?

Андрій Когут: Документи були відомі дослідникам. Збірник готувався на потребу ширшої актуалізації питання, пов’язаного з Кримом, розвіюванням міфів, які існують.

З іншого боку, це ознака того, що Україна не забуває про Крим. Крим присутній, він український. Ми пам’ятаємо, що Україна робила в Криму і для Криму. Ми маємо розуміти, що, можливо, нам знову доведеться повторювати той самий шлях після повернення і звільнення Криму від сучасної окупації.

Олександр Близнюк:  У вас є інформація, що зараз з кримськими архівами?

Андрій Когут: Можна припустити, що архів СБУ, який був у Криму, там і залишився, оскільки Крим було окуповано на самому початку агресії Росії проти України, там не велося військових дій, будівля, де зберігався архів, була зайнята без опору. Те, що Крим було анексовано Росію, певною мірою «сприяло» тому, що можна сподіватися, що преважна більшість архівів залишаться на місці. Стосовно Донецька та Луганська я б такої певності нема.

Коли ми говоримо про архіви, особливо КДБ, дуже важливо бачити комплекс документів. Деколи один документ, вирваний із контексту, може нам показати це зовсім по-іншому, аніж було насправді. Дуже часто КДБ чи НКВС готували певні провокації, в рамках того готували ті чи інші фальшиві документи. Зараз, щоб зрозуміти, чи це фальшивка, потрібно провести ціле дослідження. І не тільки як проводять під час кримінальних проваджень, а також історичне. А для цього потрібно бачити весь масив документів.

Анастасія Багаліка: Якого характери документи, які стосуються депортації?

Андрій Когут: Це звіти, розпорядження: скільки і які ешелони куди відправлялися. На жаль, повної картини по депортації також нема. Депортація здійснювалася, коли Крим входив до складу Росії. Відповідно, переважна більшість документів в Москві. Коли вдасться відкрити московські архіви, можна буде по-новому на це подивитися. Але це масив, який показує, які відбувалася депортація.

Також у нас є величезний масив про рух кримськотатарського народу за повернення на батьківщину. І тут у нашому архіві є величезний масив документів, який показує, що КДБ робило, щоб не допустити повернення кримських татар в Крим.

Заборона повернення кримських татар була не тільки в Крим, але і в південні області України.

Анастасія Багаліка: Який характер носили переслідування кримських татар поза межами Криму?

Андрій Когут: Вони стосувалися руху за повернення в Крим. З кінця 40-х, а особливо з початку 60-х рр., в першу чергу в Узбекистані та по інших республіках, де вони проживали, почався рух за повернення на батьківщину.

Ці репресії якраз стосувалися осіб, які були визначними діячами. Спочатку з ними намагалися провести роз’яснювальну роботу. Якщо це не допомагало (а це не допомагало), йшли звільнення з роботи. Далі були судові розслідування і їх засуджували до різних термінів ув’язнення.

Олександр Близнюк: Що відбувалося після того, як Крим «подарували»? Є якісь документи, які свідчать про економічне зростання?

Андрій Когут: Вони опубліковані в цьому збірнику. Фактично за 10 років після того, як Крим передали Україні, вона витратила на нього понад 5 мільярдів карбованців.

Після приєднання Криму до України почалася робота над забезпеченням Криму водою, проведенням каналу, будівництвом кількох водосховищ, були величезні вкладення в розвиток промисловості.

Також проводився активний культурно-масовий рух, на жаль, через декілька років він почав сприяти ще більшій русифікації Криму, ніж було до того.

Олександр Близнюк: У мене склалося враження, що сьогодні Крим наступає на ті самі граблі, на які наступив до 1954 року. Чому ця історія може навчити?

Андрій Когут: Ми бачимо, що історія нічому не вчить. Те, що ми бачимо зараз в Криму, репресії проти кримських татар, історія пішла по колу. Зрозуміло, що для зовнішнього спостерігача — неможливість розвитку Криму як території, яка добре підходить для туризму, виноградарства, а  перетворення Криму на військову базу для розгортання подальшої агресії Росії.

Анастасія Багаліка: На появу яких досліджень ви очікуєте?

Андрій Когут: Після того, як у 2015 року була прийнята постанова про визнання кримськотатарського народу геноцидом, йде судове слідство над встановленням винуватців та причетних до цієї депортації. Депортація — момент історії Криму, який більш-менш непогано досліджений, якщо говоримо про ціну, яку Україна вклала в Крим, — ми сподіваємось, поштовх  буде підхоплений іншими дослідниками і вийдуть нові праці про цей аспект. Не те, що Крим не може бути без України, а чому він є її органічною частиною.