Громадське радіо
Говоримо про те, як змінювалася творчість і коли від музикантів очікувати новий альбом.
У студії Громадського радіо побували учасники колективу – Ігор Мельничук та Михайло Лундін.
Михайло Кукін: Колективу виповнюється 30 років. За цей час він декілька разів розпадався, змінювався склад, збирались знов. І цього року новина: очікуємо на новий альбом.
Ігор Мельничук: Я би хотів зробити невелику ремарку. Ми ніколи не розпадались. Ми брали, як то кажуть, творчі паузи. А склад у нас практично весь час один і той самий. Сергій пішов із життя, а так, можна сказати, з цим складом, який у нас сьогодні, ми вже десять років.
Михайло Кукін: Скажімо так: були доволі довгі періоди мовчанки.
Ігор Мельничук: Інколи людині треба подумати.
Михайло Кукін: Ігорю, пісню «Made in Ukraine» написали ви?
Ігор Мельничук: Так, я вчився в українській школі, пишу українською. У нас всі тексти завжди були українською, починаючи з 1988-го. Це не була якась данина моді чи, як сьогодні чую, що люди починають перекладати російські тексти українською, щоб увійти в квоти. В нас цих квот ніколи не було. Просто одразу Сергій почав писати українською. Для нас це звичайно, як дихати.
Михайло Лундін: В первом проекте, когда «Гадюкины», как говорится, заявили о себе, половина репертуара была на русском языке…
Ігор Мельничук: Їх Ємець писав, «Шуля». Це, як два рукави ріки: Сашко Ємець («Шуля») писав російською, а Сергій Кузьмінський («Кузя») писав українською. Врешті-решт «Шуля» вирішив трошки відійти і залишився Сергій, який продовжив писати українською.
Михайло Кукін: Що сьогодні в текстах такого, чого би не було 30 чи 20 років тому?
Ігор Мельничук: Я інколи виконую пісню «117 стаття» (а мені 52 роки буде), і коли співаю «я поклеїв малолєтку», то відчуваю себе трошки педофілом. Звичайно, ми змінюємося й наші тексти… хтось нам каже, що ми стали більш серйозними. Ну, я думаю, в свої роки «клеїть малолєток»… розумієте? У нас, напевно, й жінки так само стали трошки більш старші. Наш розум змінюється, наше сприйняття світу. Врешті-решт у нас почалася війна. В 90-ті роки в нас була ейфорія: от ще трошки – і Україна стане вільною, буде майже, як Польща. Але трошки не так сталося, як гадалося. І наші тексти, наші пісні дотичні до ситуації в нашій країні, за яку в нас болить серце.
Михайло Кукін: Я так розумію, цієї осені ви плануєте тур на підтримку нового альбому. Скажіть відверто, чи не посувають вас молоді? В 90-ті роки «Брати Гадюкіни» – це була візитівка українського року. Чи зараз нове покоління вас сприймає?
Михайло Лундін: Новое поколение – оно новое, со своими амбициями, со своей музыкой, со своим подходом к звукам, к музыке. Но у нас совсем другая история. Если вы понимаете, если хотя бы слушали «Гадюкиных»… они не могут выступать, например, с Олей Поляковой, с Монатиком или еще с кем-то. У нас есть своя аудитория.
Михайло Кукін: Я думаю, що зараз уже виросло покоління, яке не розуміє, що означає назва «Брати Гадюкіни» й звідки вона взялась.
Ігор Мельничук: Слухайте! Виросло покоління, яке не знає Led Zeppelin.
Михайло Лундін: Ты говоришь: “Led Zeppelin”, а тебе говорят: «Это что, ди-джей?»
Ігор Мельничук: Та Бог із ним! Ти ж не будеш кожного молодого зупиняти на вулиці і казати: «Ти знаєш, що таке Led Zeppelin?” Кому треба, той знає. Так само й з «Гадюкіними». Ми спокійно до цього ставимось.
Слухайте про новий альбом, творчі плани та багато іншого в повній версії розмови з музикантами в доданому звуковому файлі.