Я буду працювати з тими людьми, які вже є в НТКУ, — кандидат на посаду голови НСТУ

Олена Терещенко: Ви можете окреслити, чим ви відрізняєтесь від інших сімох кандидатів? Чому потрібно обрати саме вас?

Олександр Зорка: Як тільки інформація по конкурс на посаду голови суспільного мовника стала доступною, я докладно прочитав всі стратегії, написані кандидатами. Всі вони люди достойні, і всі стратегії, включаючи і мою, про одне і теж — всі фіксують той факт, що в зворотній бік ніхто вже не піде. Ми все таки будемо створювати суспільне мовлення в Україні.

Олена Терещенко: Бачення одне й те, але шляхи будуть різні, я так розумію?

Олександр Зорка: Йдеться не тільки про шляхи, а про певні підходи і методології. В даному випадку є важлива річ, яка матиме вирішальну вагу, а саме — досвід.

Михайло Кукін: Ви один з небагатьох претендентів, який має величезний досвід роботи саме в державному телебаченні, яке ми і хочемо зараз реформувати у суспільне. Але ми вже не перший раз намагаємось це зробити, і вже немає довіри, що це телебачення дійсно стане суспільним.

Олександр Зорка: Я думаю, що телебачення і радіо є головним сенсом цих змін. Це є людська професія. Суспільне як дефініція визначає його сенс, його життя, наповнює його змістом, але залишається лише визначенням.

Ми говоримо про професію, а професійні підходи я готовий запропонувати у якості головного інструменту по перетворенню одного на інше.

Давайте ми з вами уявимо суспільну піраміду. Вгорі – це влада, в найширшій його частині – громадськість та суспільство, яке так чи інакше спілкується з владою, а десь посередині між тим чи іншим — всі засоби масової інформації

Михайло Кукін: В свідомості більшості наших глядачів та слухачів УТ-1 та Перший Національний не є взірцем професіоналізму, на жаль. Рейтинги це підтверджують. Можливо, це вплив державної машини, яка намагається не допустити суспільного мовлення, а перетворити це на пропаганду?

Олександр Зорка: Є два моменти: система державного телебачення і радіомовлення була завжди жорстко монтована вертикаллю виконавчої влади. З одного боку це забезпечувало їм фінансування, та з іншого боку не давало розвиватися, як в країнах Європи.

В багатьох країнах Європи держава теж частково фінансує суспільного мовника. Але, завдяки тому, що законодавчо і організаційно держава Україна змінила пріоритети його існування — прийняла закон про суспільне мовлення та ряд кроків, який зробив Кабінет Міністрів, це дає можливість йому розвиватися саме у руслі тих змін, на які чекає суспільство.

Давайте ми з вами уявимо суспільну піраміду. Вгорі — це влада, в найширшій його частині — громадськість та суспільство, яке так чи інакше спілкується з владою, а десь посередині між тим чи іншим — всі засоби масової інформації.

Коли влада хоче, щоб її чули, а суспільство хоче, щоб його слухали, ЗМІ можуть забезпечувати цю взаємну комунікацію

Олена Терещенко: Тобто ви бачите роль ЗМІ як посередників між владою і суспільством?

Олександр Зорка: Так, але з єдиною поправкою. Коли влада хоче, щоб її чули, а суспільство хоче, щоб його слухали, ЗМІ можуть забезпечувати цю взаємну комунікацію. Як це відбувалося до цього часу в системі державного телебачення і радіо? У влади є можливість послати якийсь меседж до низу, провести реформу. Як правило, телебачення та радіо кидалися цю реформу втілювати в життя. Через те, що цей прохід потрапляв туди, як у вату і не доходив до суспільства, тобто розчинявся десь посередині, телебачення і радіо у державному його вимірі розповідало про те, чого немає.

Але й суспільство теж хоче, щоб його чули.

Олена Терещенко: Що значить теж? В суспільному немає місця цьому посередництву між владою і громадою.

Олександр Зорка: Я пропоную нормальний і простий дослід. Давайте перевернемо цю піраміду. Суспільний запит формується в його найширшій частині, але вже завдяки тому, що воно тисне на владу в нижній його частині, телебачення і радіо у суспільному вимірі повинно бути тими капілярами, через який це тиск дійде до влади і буде вимагати від неї якихось конкретних дій. Тоді ми цю взаємодію забезпечимо. Загальну ідеологію суспільного мовника я бачу саме в цьому.

Олена Терещенко: Ваш досвід — це досвід співробітника державної телерадіокомпанії. А ми маємо побудувати принципово іншу систему. Чи не буде цей досвід навпаки вам в мінус, а не в плюс? Чи ви вважаєте, що все одно, де працювати?

Олександр Зорка: Я знову поверну вас до суті. Ми ж говоримо про професію, тому я волів би говорити про те, що я розумію. Коридори приміщення Національної радіокомпанії на Хрещатику, 26, в якій я склався як спеціаліст, майже не змінилися за ці 36 років, які я тут працюю. Не змінилися і професіонали.

 

 

Михайло Кукін: І на жаль, дуже часто не змінилися підходи з радянських часів.

Олександр Зорка: Державне телебачення і радіо фактично припинило існувати, коли був прийнятий закон про суспільне мовлення. Це перший етап.

10 квітня, коли наглядова рада прийме рішення про обрання голови, закінчиться другий етап.

І лише з 11-го квітня розпочнеться той етап, про який варто говорити всім разом: і фахівцям, і громадським діячам, і журналістам суспільного і громадського телебачення.

Михайло Кукін: Ми мали на увазі, що свій власний цензор у кожного з нас в голові. І чи не буде вам самому заважати цей довжелезний досвід роботи в державному ЗМІ?

Олександр Зорка: Чесно — буде. Але ми свідомі того, навіщо ми це робимо. Бо, крім функції обрання голови суспільного мовника, наглядова рада виконує не менш важливу функцію, а саме — є тим запобіжником, який не дасть тій же Банківський втрутитися в роботу суспільного мовника.
Ви з мене намагаєтеся зробити певного ретрограда державного телебачення та радіо, але я таким не являюся. Мені буде важче, ніж іншим, але я думаю, що я скоріше знайду цей шлях, оскільки у мене в свідомості відклалося те, що суспільний інтерес повинен, безумовно, бути головним у тому, що ми маємо робити.

Мені буде важче, ніж іншим, але я думаю, що я скоріше знайду цей шлях, оскільки у мене в свідомості відклалося те, що суспільний інтерес повинен, безумовно, бути головним у тому, що ми маємо робити

Михайло Кукін: У мене є досвід роботи в національній телерадіокомпанії, я там колись був редактором новин. Я туди прийшов на хвилі реформування, нам було обіцяно, що зміняться радянські підходи, але всі ці намагання наштовхнулися на косність системи. Не можна було змінити навіть професійний склад. При всій повазі до пенсіонерів, вони не мають визначати, наприклад, які репортажі робити в новини суспільного вже телебачення. Що з цим робити? І яким чином фінансуватися?

Олександр Зорка: Якщо говорити про фінансування, наприклад, за рахунок абонплати, то у всьому світі вона не являється такою. Це є додатковий податок на телебачення і радіомовлення, який щиро і свідомо платить, наприклад, кожен британець. І за весь термін існування ВВС в Британії покарано за несплату податку за суспільне мовлення 1115 осіб. Тобто це не так багато, але досить для того, щоб кожен британець поважав суспільний мовник.

Зараз у воюючий країні я думаю, що такої свідомості найближчим часом не станеться.

Якщо вже на те пішло, я готовий з людьми, які працюють зараз в обох компаніях, хоча б показати, за що ми в подальшому у глядачів попросимо грошей.

Людина, яка працює на 2500 гривень добре, буде так само добре працювати і на 10 тисяч доларів

Олена Терещенко: Якщо немає грошей і прогресивної складеної команди, ви ризикуєте, беручись за цей проект, хіба ні? І є питання, куди подіти тих, хто там вже є?

Олександр Зорка: Відповідь однозначна — я буду працювати з тими людьми, які там на сьогодні є. В них є професійний потенціал, там є люди, в яких і ви вчилися своєму радійному ремеслу. Там є спеціалісти, на яких я можу покластися, це фахівці вищої кваліфікації. Людина, яка працює на 2500 гривень добре, буде так само добре працювати і на 10 тисяч доларів. І навпаки. Я вже 21 рік знаходжуся в топ-менеджерах телебачення, тому можу про це говорити.

Повірте моєму досвіду, представники нової прогресивної команда ще півроку освоюватимуть роботу і будуть робити ремонти в своїх кабінетах. Ще півроку будуть боротися з тими, хто їм заважає жити, вилущуючи останніх професіоналів з цієї компанії.