Як «Просвіта» бере участь у морально-психологічному забезпеченні українських військовиків?

Гості студії – Заслужена артистка України Інеса Братущик і журналіст Микола Цимбалюк.

Андрій Куликов: Наскільки в святковий період важливо не забувати про те, що десь далеко йде війна?

Інеса Братущик: Це не так далеко, це надзвичайно близько. А там гримлять гармати, все здригається, і там хлопці сидять в сирості, в бліндажах та жахливих умовах. Тому ми зараз збираємося їхати на підтримку двома школами – 324 і 159, які весь час підтримують всі наші зусилля.  Всі ми – це «Просвіта» імені Т. Г. Шевченка, з якою ми давні друзі, і мене зараз зворушують такі моменти. В нашої країни велике майбутнє, адже коли діти приносять хлопцям на передову баночки з варенням, печиво, малюнки, листи, я вважаю, що це надзвичайно важливо. А ми приїжджаємо туди зігрівати піснею.

Микола Цимбалюк: «Просвіта» давно вже співпрацює зі Збройними силами, але з початком російської агресії ця співпраця перейшла в більш конкретну та тісну співпрацю. Десь півтори роки тому був спеціально організований центр морально-психологічного забезпечення ЗСУ. Там сім відділів, які покликані забезпечити всі ті потреби, які означені в назві цього центру. Вони формують невеличкі мобільні групи, куди входять 3-4 чоловіка. Це можуть бути психологи, фахівці з інших морально-психологічних проблем, які можуть виникати у людей.

Андрій Куликов: Я знаю, що ви працюєте і спілкуєтеся з людьми, які втратили своїх рідних і близьких на фронті. Наскільки за емоційною напругою це виснажує вас, і наскільки це відрізняється від того, що відчуваєте на фронті?

Інеса Братущик: Я до цього ставлюся зовсім особисто, адже я дитина, яка втратила батька, щоб був військовим і загинув у підводному човні на далекому Сході в мирний час. Тому я не можу бути спокійна і не можу бути байдужа. До дітей, які втратили батька на фронті, не потрібно ставитися якось особливо, це діти, які зобов’язані бути сильними, мужніми, і не треба їх вирізняти з-поміж інших дітей, тому що це тільки загострює рани. І коли ми на День Святого Миколая приїхали до таких дітей разом із своїми дітьми-учнями, і коли діти вийшли співати для дітей, відбулася така метаморфоза! Весь холод, всі надуманості розсипалися, і було суцільне свято. Особливо коли Святий Миколай прилетів на справжньому гелікоптері. 

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.