Які альтернативи вугільної промисловості є в Україні?

Всесвітній фонд боротьби дикої природи оприлюднив результати аналізу викидів вугільної промисловості в Європі в своїй доповіді «Чорна хмара Європи»

Ми порівняємо європейську статистику з українською, та спробуємо знайти відповіді на те, що відбувається з вугільною промисловістю в Україні з доктором економічних наук В’ячеславом Потапенко.

Дмитро Тузов: Як можна порахувати кількість шкоди від вугільної промисловості та відділити від інших причин?

В’ячеслав Потапенко: Ця доповідь — доповідь громадської організації, яка працює з експертами, і вони роблять оцінювання. Точно порахувати шкоду і збитки для економіки і здоров’я непросто. На заваді цьому стають перш за все господарі підприємств, які забруднюють навколишнє середовище.

Але ці проблеми потроху зрушуються, тому що люди розуміють, що забруднення від вугільних станцій очевидне.

По-перше викидаються гази, які впливають як на здоров’я населення, так і на навколишнє середовище.

Друге — мікроелементи, які містяться у самому вугіллі — це важкі метали, це вся таблиця Менделєєва, тому, коли це вугілля спалюється в електростанції, воно викидається на відстані 5-20 км, осідає в ґрунті, накопичується, і через декілька років перевищує всі допустимі концентрації.

Взагалі виміряти вплив екологічних чинників на здоров’я можна, вимірявши рівнем радіонуклідів, а коли ми говоримо про забруднення від спалювання вугілля, це складніше. Тобто цей вплив можна виміряти тільки на базі якихось статистичних даних в зонах впливу працюючих вугільних станцій через 20-40 років.

Чому це вивчається? Тому що на Заході, де станції, які працюють на вугіллі, почали закривати, існує медичне страхування. А страхові компанії зацікавлені в тому, щоб менше виплачувати, тому вони можуть собі дозволити провести дослідження про те, як забруднення від таких станцій впливає на стан здоров’я.

Тому у Лондоні позакривали електростанції та теплові станції, які будували у 50-х роках минулого століття.

Дмитро Тузов: Де найбільша концентрація вугільної енергетики?

В’ячеслав Потапенко: Де є власне вугілля, там вугільних електростанцій більше. Якщо в Великій Британії видобували вугілля, а в 70-х роках була програма по закриттю вугільних електростанцій, відповідно і вугілля видобувають менше. Так само в Німеччині. Там, де залишилось серйозні вугільні басейні — Чехія, Польща, там шахтарі бастують і вимагають, щоб не закривали шахти. І це вже соціологічна проблема.

Дмитро Тузов: Яка ситуація в Україні?

В’ячеслав Потапенко: В нас існує вугільне лобі, вугільна галузь завжди дотувалася з бюджету, і весь ланцюг споживання вугілля у вугільних станціях був побудований ще з радянських часів, а зараз просто підтримуються.

Дмитро Тузов: Що робити з цими застарілими вугільними басейнами і шахтами?

В’ячеслав Потапенко: Для того, щоб робити щось із шахтами, потрібно мати стратегію економічної модернізації країни.

Наприклад, Норвегія та Швеція зробили модель розвитку країни щодо відмови від використання викопного пального. Тобто, в них економіка розвивається таким чином, щоб відмовитися від видобування, а використовувати нові, чисті енергоресурси.

В нас посилаються на те, що в нас війна, і треба підтримувати те, що, і ніхто не доведе, що ми щось забруднюємо. Є групи, які пишуть стратегії, але всі вони пишуться під впливом своїх лобістів, і говорять про те, що в країні буде зростати енергоспоживання. Тому доля альтернативних джерел буде дуже невеликою.

Дмитро Тузов: Чому буде зростати енергоспоживання, адже в нас захоплені промислові території?

В’ячеслав Потапенко: Тому що цей бізнес рентабельний. Наша енергетична система працює за рахунок дотацій. І ті люди, які користуються частиною енергетичного комплексу, ніколи не відмовляться від такого солодкого пирога.

Тому ми повинні міняти стратегію розвитку і модернізувати енергетику і економіку країни.

Якщо говорити про конкретні дані, то за два роки споживання електроенергії з теплових електростанцій в промисловості скоротилось на 30%. Тобто ми виробляємо енергії більше, ніж ми споживаємо.

Дмитро Тузов: Але ж це не проблема, адже частина електроенергії продається на експорт.

В’ячеслав Потапенко: Це все одно є проблемою, тому що експортування електроенергії в Європу потребує певних вимог. Ми стабільно експортуємо електроенергію по європейським стандартам тільки з Бурштинської теплової станції.

Дмитро Тузов: Що потрібно зробити, щоб альтернативні джерела електроенергії запрацювали на повну силу?

В’ячеслав Потапенко: Є два боки цього питання. Перший: сприяння розвитку відновлювальної альтернативної енергетики, — зелений тариф, який введений, але постійно змінюється, дешеві кредити, належне інформування тощо.

Інший бік — соціальний. Ті люди, які звикли видобувати вугілля із покоління в покоління не уявляють іншого способу життя, і для них закриття шахт — це соціологічна травма. Відповідно, людям потрібно дати якісь інші можливості.