Яких політиків обирають на Донбасі і чому? Думка Олексія Мацуки

Анастасія Багаліка: Я так розумію, громадяни на підконтрольному Україні Донбасі не дуже прихильно ставляться до проукраїнських політиків. До тих, кого ми пов’язуємо з проросійськими вподобаннями, теж ставляться не настільки прихильно, як могло би бути. Вибір Донбасу в політичному сегменті зроблений?

Олексій Мацука: Мені здається, у нас в Україні нема проукраїнських абро проросійських політиків, у нас всі політики українські. На сході, звичайно, є політики, які кажуть, що нам треба дружити з Росією і так далі, але все одно це українські політики. Говорити про те, що політики прорумунські, проросійські чи пропольські — не дуже правильно, адже ми одразу навішуємо ті чи інші ярлики.

Анастасія Багаліка: Чинний президент Петро Порошенко в рейтингу має досить низький рейтинг на Донбасі. Чому так?

Олексій Мацука: Так завжди було. Донбас — це сім мільйонів людей, там завжди була електоральна специфіка, як вона була і в Криму, як вона є в Києві. Є певні сезонні речі, сезонні так би мовити.

Якщо подивитися на Донбас, то в Слов’янську, в Маріуполі у міськрадах є депутати, які не були членами Партії Регіонів, Компартії у свій час — є партія Самопоміч, Сила людей. Є популярними деякі організації та ініціативи.

Скоріше, якщо та чи інша партія буде висловлювати позиції по відношенню до мирного урегулювання конфлікту або матиме більше толерантності до мовної політики, вона може мати популярність, бо на Донбасі всі говорять російською мовою.

Анастасія Багаліка: В мене викликає подив те, що в дослідженні є рядок незнання про політика взагалі. Серед тих, кого не знають, є чомусь голова Донецької ВЦА Жебрівський. Чи стежить підконтрольний українській владі Донбас за політичним порядком денним?

Олексій Мацука: Останній губернатор Донецької області за часів до військово конфлікту Шишацький мав теж дуже маленький рейтинг. Незважаючи на те, що вони витрачали величезні гроші на рекламу, на підкуп журналістів, на те, щоб замовити з держбюджету матеріали піарного характеру. Голова обласної державної адміністрації сприймається більш як менеджер, завгосп, який в принципі не впливає на політичний вибір. У нього завжди є хтось, хто більший, старший за партійною, політичною приналежністю, а він виступає провідником чиєїсь більшої ідеї.

І якщо Порошенка не дуже позитивно сприймають, то це теж може бути питання до того ж Жебрівського. Адже ця людина є фактично «оком» президента на місці, і він не забезпечив сприйняття президента місцевим населенням.

І щодо несприйняття людьми. Розумієте, контент, який виробляється про губернатора Донецької області, завжди не дуже цікавий. Наприклад, якби я був не журналістом, я б не дивився це, бо воно ніяк не лягає в порядок денний мого життя. Так само і про Захарченка, якщо запитаєте у середнього громадянина Донецька, що це за людина, мало хто скаже про його особисті якості.

Анастасія Багаліка: У своєму Фейсбуці ви пишете, що такі цифри на Донбасі, в тому числі, спричинені тим, що Донбас не фігурує в порядку денному політичних сил в країні. Чому це питання витісняється з порядку денного і як би воно мало звучати, щоб люди на Донбасі комусь надавали підтримку?

Олексій Мацука: Ви можете подивитися будь-яку програму будь-якої політичної партії. Ви не знайдете там жодного слова про врегулювання кризи на Донбасі. Вважається, партія думає так: «от у нас є виборці у Львові чи в Херсоні — ми їм нічого не пропонуємо. А чому ми маємо пропонувати Донбасу?» Це така дитяча логіка, бо на Донбасі йде збройний конфлікт, і ви як партія маєте дати рецепт, як нам з цим покінчити. Але партії цього не роблять.

Анастасія Багаліка: Більшою підтримкою на Донбасі користуються такі діячі, як Ахметов, Рабинович, Бойко, Колесников. Але і компонент негативного ставлення теж доволі високий.

Олексій Мацука: В перші дні «руской вєсни» в Донецьку перші гасла, насправді, були не проти України, а проти Ріната Ахметова. Люди, які потім були прихильниками відокремлення від України, в першу чергу, виступали проти місцевого кланово-олігархічного стилю управління. Багато хто з робочих були обурені тим, що стільки років працювали в такому несправедливому середовищі і без захисту прав.

Сьогодні так само люди, я думаю, чудово розуміють причини та наслідки цих подій, але не так однобоко, як це нам намагаються показати націоналістичні політики. Багато хто відчував несправедливість (і відчуває досі) від української влади в тому числі, яка кинула людей напризволяще без пенсій, ліків, турбот, соціальних гарантій на непідконтрольних територіях. І як люди мають реагувати? Це великий стрес і високий рівень несприйняття всього, що пов’язано з минулими моделями. А прізвища, які ви назвали, якраз минулі моделі.

Але вони несуть і певні меседжі, які все одно викликають симпатію у місцевого населення. В першу чергу, припинення вогню (неважливо яким чином і за чий рахунок), російська мова і так далі.  

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.