Имеет ли право рыбка Зиночка быть нарисованной в украинской больнице?

Мы пригласили их обеих в студию «Громадського радио».

Светлана Рудикова при помощи нескольких своих коллег расписала стены одного из корпусов Охматдета красивыми рыбами, но каждую из рыб назвала именами на русском языке — Пелагея, Матильда, Зиночка и т. д.

В соцсетях появилось обращение от Ларисы Ницой, адресованное исполняющей обязанности министра здравоохранения Ульяне Супрун с требованием административными методами повлиять на ситуацию.

Многие пользователи также опубликовали петицию в защиту художницы. Теперь и с той, и с другой стороны  – сотни людей, выступивших в поддержку противоположных позиций.

В пятницу имена рыбок в больнице закрасили.

Михаил Кукин: Лариса, вы довольны?

Лариса Ницой: Ні, я не задоволена тим, що все перекручено, оскільки українців схиляють до того, що я вчинила некрасиво, намагаючись відстояти своє законне право. І моя позиція висміюється як українки в українському закладі, яка посилається на український закон.

Почалося з того, що мене, як українську маму української дитини вразила риба «Прасковия» и «Пелагея». І я звернулась до художниці з проханням, чи не могла б вона врахувати те, що в тій лікарні лікуються і українські діти, а не тільки російські.

Светлана Рудикова: До того, как Лариса обратилась, я вложила фото с нарисованными рыбками. Сначала были восторженные отзывы, а потом начали приходить смс сообщения о том, почему они подписаны русским языком. Сначала я удивилась, потом мне стало смешно, ведь я коренная киевлянка, разговаривающая на русском языке.

Позже я разозлилась, потому что мы проделали колоссальный труд, рисуя три дня по 8-10 часов день без перерыва, а внимание было обращено на какую-то мелочь.

Но когда мне написали человек 5, то я начала людям говорить, что я разберусь и что-нибудь придумаю. Лариса была уже шестой. Я ей ответила, что мы уже разобрались.

Михаил Кукин: Вы решили, что были неправы?

Светлана Рудикова: Нет, я просто понимала, в какое непростое время мы сейчас живем. И если уже стольким людям показалось это ненормально, то к этому стоит прислушаться.

Лариса Ницой: Одним словом, Світлана мені відмовила, я з нею вступила в дискусію, пояснюючи їй, що такі надписи неможливі. Вона мені відмовила вдруге, і я була вимушена звернутися в мережах до людей з тим, що я буду звертатися до Міністерства, яке нас розсудить.

Михаил Кукин: Якби ці імена були написані єврейською чи будь-якою іншою мовою?

Лариса Ницой: Ми — держава Україна, і закон гласить, що мова всіх державних і комунальних установ має бути українська.

Ирина Сампан: Светлана, почему вы отказали?

Светлана Рудикова: Конкретно Ларисе я не отказывала. Я в начале всем говорила, что не согласна. Потом пообещала подумать, как найти выход из этой ситуации. Когда уже Лариса ко мне обратилась, я сказала, что не готова с ней говорить об этом и попрощалась, ссылаясь на мои ответы другим людям выше.

Лариса Ницой: Ви нашу розмову видалили, на мене посипалися звинувачення, і я змушена була скопіювати розмову і викласти на розсуд людей, і звернулась у вищу інстанцію.

Михаил Кукин: У нас сейчас на связи пресс-секретарь и. о. министра здравоохранения Виктория Савчук.

Лариса Ніцой каже, що вона звернулася до вас, щоб ви розсудили. Чи отримували ви таке звернення і як на нього відреагували?

Виктория Савчук: В. о. міністра охорони здоров’я Уляна Супрун не давала розпоряджень, щоб імена були замальовані, і ми раді, що авторка малюнків і авторка звернення знайшли спільну мову, і надписи будуть державною українською мовою.

Михаил Кукин: Я бы не сказал, что мы пока достигли взаимопонимания. Но мы будем пытаться.

К нам дозвонился слушатель, который хочет высказать свое мнение по поводу этой ситуации.

Юрий Борисов из Киева: Пані Лариса Ніцой на 1000% права. Потрібно чітко розрізняти державну сферу і персональну. Вся державна сфера має бути тільки українською мовою, яка має бути об’єднавчим фактором. І образ рибки відкладеться в голові дитини.

Светлана Рудикова: У меня, например, дети разговаривают на русском, но при этом они любят свою страну. Вопрос в том, где были сделаны эти надписи. Это хирургическое отделение. Мы рисовали рыбок возле лифта, там, где дети практически не находятся. В основном там ходят врачи, и это было сделано для них, ибо отделение сложное, родители бегают нервные. Поэтому были выбраны рыбы и аквариум как место для расслабления психики.

Сами имена — неслучайны. «Зиночка» — женщина, которая красила стены до нас, и она страшно обрадовалась этой рыбе. «Пелагея» и «Марфа» — это прототипы бабушки одной из девочек, которая мне помогала рисовать, и ее соседки.

Ирина Сампан: Почему нельзя было написать имя «Зіночка»?

Светлана Рудикова: Я привыкла писать на русском языке, не задумываясь, ведь для меня оба языка — и русский, и украинский, равны.

Лариса Ницой: Тепер всі повинні замислитися, тому що в нас інша країна.

Давайте ми пошлемося на закон. За спиною художниці — емоції, за моєї спиною — закон. Багато хто не поважає український закон, тоді давайте звернемося до європейського. Всі європейські країни захищають своє, національне. І наше законодавство схоже на їхнє.

Михаил Кукин: У нас на связи есть литератор Евгения Бильченко, которая опубликовала петицию в защиту художницы.

Лариса Ницой: А що в нас поетеса Більченко — фахівець з юридичних питань?

Михаил Кукин: А ви?

Лариса Ницой: Я вивчала це питання.

Евгения Бильченко: Я є фахівцем з європейської полікультурності та членом Європейської Ради з питань полікультурності, освіти та прав людини.

В країнах Європи є законодавство, яке визнає не тільки одну державну мову, а декілька, наприклад, Бельгія, Швейцарія. Є країни Європи, де є одна державна мова, інші регіональні мови мають повну свободу виразу в громадській, творчій і суспільній царинах.

В даному разі ми маємо творче вираження регіональної мови у суспільній царині.

Лариса Ницой: Почитайте закон, там сказано, що в державних установах можна використовувати тільки державну мову.

Евгения Бильченко: В нашому законі немає заборони на використання російської мови у державних установах.

Лариса Ницой: В нашому законі написано, що державна мова — українська.

Евгения Бильченко: Українська мова використовується в державних установах, а Світлана не написала довідку російською мовою, хоча і таку довідку вони повинні б були у неї прийняти, якщо вона не володіє українською мовою. В даному разі про документознавство мова не йде, мова йде про арт-проект, до того ж приватний.

Лариса Ницой: Але це державне місце, де лікуються діти з усієї України всіх національних меншин, і одна національна меншина не може підім’яти під себе мови всіх національних меншин.

Евгения Бильченко: Цитації закону, яка б забороняла російську мову в лікарнях немає, і не тільки в лікарнях.

І по-друге, мова — це привід, який прикриває пресування інакомислячих.

<p> 

 

Михаил Кукин: Наша помилка в тому, що треба було долучити до цієї розмови юриста.

Ирина Сампан: Такі розмови лякають російськомовних жителів нашої країни.

Михаил Кукин: Це розколює країну.

Лариса Ницой: Всі громадяни і гості України повинні розуміти, що — це Україна.

Михаил Кукин: Переконала вас Лариса?

Светлана Рудикова: Я не буду говорить, кто меня переубедил. Я понимаю, что со многим нужно считаться, и в будущем буду к таким людям относится с осторожностью и уважением.

Михаил Кукин: Вы согласны с ее доводами?

Светлана Рудикова: Нет, я не согласна. Я считаю, что есть более серьезные темы. Я стирала свои комментарии по этому поводу, потому что знала, к какой буре это может привести. И когда Лариса выложила наш диалог у себя на «стене», я ужаснулась.

Михаил Кукин: Вы дали согласие на закрашивание надписей?

Светлана Рудикова: Нет, это было решение администрации Охматдита.

Михаил Кукин: На жаль, ми так і не прийшли до конструктивних висновків, а для того, щоб країна не розкололася, нам треба якимось чином досягати консенсусу.