З кожним роком людей, заангажованих в українську книгу, на Донбасі стає більше, - бібліотекарка

У студії Громадського радіо — директорка Львівської обласної бібліотеки для юнацтва Тетяна Пилипець.

Григорій Пирлік: Коли ви почали їздити на Донеччину та Луганщину?

Тетяна Пилипець: Почалося це все з початком бойових дій, як і для більшості українців, які були не надто інтегровані в проблеми сходу України. Про схід України я знала лише про те, що там живуть мої друзі, про їхнє побутове життя. Коли у мене з’явилася можливість у березні 2015 року самій приїхати як бібліотренеру, мені захотілося попрацювати з колегами. Ми хотіли на звільнених територіях говорити про зону культурної деокупації. Мені здавалося, що бібліотеки — те середовище, де вона найперше відбудеться. Поїздки були дуже успішні, мене дуже добре приймали.

Після поїздок з тренінгами з’явилася ідея «Живої бібліотеки». Цей формат надзвичайно простий. Колись я була учасником такого формату як «жива книга». Я була представником найнепрестижнішої професії в Україні — бібліотекарем. Мені захотілося з того давнього досвіду руйнувати стереотип про непрестижного бібліотекаря. Ми проводили опитування в соцмережах щодо того, кого привезти, з цим хочеться говорити прицільно. На наш проект приїхали зірки української літератури, сцени, перформансу, які готові спілкуватися.

Григорій Пирлік: Розкажіть про історії успіху, коли діти чи навіть дорослі після спілкування з вами почали активно читати?

Тетяна Пилипець: Я люблю говорити вже з дорослими дітьми. Я їх питаю, який шлях до успіху в нашому суспільстві ви бачите. Тренди такі: гроші (ми маємо бути «мажорами») або фарт (виграти стипендію, вдало вийти заміж чи одружитися). Коли я пояснюю, що читання може стати квитком в національну еліту та в успішне життя, вони завжди дивуються. Тоді я розповідаю, можливо, трохи романтизовані історії про те, як моє читання зробило мене тим, ким я є.

Книга і читання — найдешевший і найкоротший шлях до еліт українського суспільства

Книга і читання — найдешевший і найкоротший шлях до еліт, але в хорошому розумінні, до еліт українського суспільства. Мої друзі, які зараз навчаються в вищих навчальних закладах, зокрема не в Україні, підтверджують, що найбільшою цінністю, особливо якщо людина обирає гуманітарну сферу, є вміння соціалізуватися і комунікувати.

Донеччина, Луганщина і технічно, і рекреаційно мають навіть більші можливості, ніж будь-хто інший, тому що до цього регіону більша увага, більший інтерес. Я думаю, що ті бібліотекарі, які розуміють заангажованість, використовують її правильно, стають центрами.

Григорій Пирлік: Як багато читають на Донбасі сучасну українську поезію?

Тетяна Пилипець: Ми бачимо, що видавці чи автори везуть поезію на фестиваль «Кальміюс», і вони завжди її продають. Коли поет вміє презентувати поезію, це буде аншлаг. З кожним роком людей, які заангажовані в українську книгу, на Донбасі стає більше.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.