За три роки війни військові аптечки до цих пір укомплектовують волонтери, — Гук

Насправді в Авдіївці зараз все не так погано, і це результат багатомісячної роботи багатьох волонтерів, і нас зокрема, — Ірина Гук, медичний волонтер «Народного тилу»

Ведучі

Анастасія Багаліка,

Тетяна Курманова

Гостi

Ірина Гук

За три роки війни військові аптечки до цих пір укомплектовують волонтери, — Гук
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/02/hr-news-17-02-02_guk.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/02/hr-news-17-02-02_guk.mp3
За три роки війни військові аптечки до цих пір укомплектовують волонтери, — Гук
0:00
/
0:00

Ірина Гук, медичний волонтер «Народного тилу», розповідає про потреби фонду и те, що потрібно зараз в Авдіївці.  

Анастасія Багаліка: Коли ситуація в Авдіївці почалася загострюватись, ви розгорнули свою діяльність буквально за кілька годин. Зараз «Народний тил» працює в повну силу, для того щоб забезпечити бійців Авдіївки всім необхідним?  

Ірина Гук: Наша робота практично не змінилася за останні три роки. Для нас немає якоїсь надзвичайної ситуації в плані забезпечення всім необхідним медиків, з якими ми працюємо. Насамперед, якщо говорити про Авдіївку, це медики-волонтери 72-ї бригади. Хоча зараз туди кинуті різні сили.

Звичайно, там зараз дуже багато поранених, військових і цивільних, але такої ситуації, як, наприклад, була у Дебальцевому, коли масово просили перев’язувальні матеріали і навіть зеленку, на сьогодні там немає. Від «Народного тилу» протягом останніх днів в Авдіївку, по запитах медиків-волонтерів, поїхали кілька рюкзаків з тактичним світлом, мішки Амбу (дихальна реанімація) — конкретні специфічні запити. Тобто зараз немає катастрофи, коли треба багато чого і вже на вчора.

Анастасія Багаліка: Але суспільство, напевно, вже по інерції звикло, що треба швидко допомагати, і навіть по школах зараз намагаються збирати гроші, хоча волонтери пишуть, що ніяких особливих потреб на сьогодні немає, у них все під контролем.

Ірина Гук: В принципі, у цієї ситуації є як позитивні, так і негативні сторони. З одного боку, дуже добре, що люди прокинулись і є такий поштовх, люди знову згадали, що у нас взагалі-то війна, є поранені, загиблі, що треба допомагати військовим, і всім, хто цього потребує. Насправді це дуже добре. Ми зараз навіть бачимо нові обличчя, готові допомагати. Люди навіть посеред ночі пишуть, дзвонять і питають, як вони можуть допомогти людям в Авдіївці. Ми спокійно розказуємо, що у нас є, чого немає, що ми ще плануємо зробити. Зараз люди вже більше довіряють волонтерам, виділяють їм певні кошти, і кажуть: «Вам видніше, розподіляйте їх, як вважаєте за потрібне». Є, звичайно, певні перегини по Авдіївці, але, з іншої сторони, добре, що країна в таких випадках одразу мобілізується.

Тетяна Курманова: Тобто вам допомагають практично завжди одні і ті ж люди?

Ірина Гук: Якщо говорити про наш бюджет, звичайно, він на 90% складається з тих людей, які допомагають великими сумами і допомагають ще з 2014 року.

Анастасія Багаліка: Поки ситуація була не настільки гострою, як зараз в Авдіївці, мені здається, що «Народний тил» якось зменшив обороти допомоги.

Ірина Гук: Це оманливе враження. Насправді в Авдіївці зараз все не так погано, і це результат багатомісячної роботи багатьох волонтерів, і нас зокрема. Протягом кількох місяців та сама 72-га бригада спокійно, без істерик забезпечувалась нами медичними засобами та оптикою, снайпери отримували патрони і тому подібне. Ситуація в Авдіївці не з’явилася спонтанно, бо там йшли бойові дії і раніше, але не в такому обсязі, проте для тих, хто в темі, загострення ситуації в Авдіївці не було великим сюрпризом.

Тетяна Курманова: Крім 72 бригади, кому ви ще допомагаєте?

Ірина Гук: У нас принцип розподілення допомоги, в основному, відбувається за місцем знаходження підрозділів: хто знаходиться в гарячих точках, ті, звичайно, в першу чергу, отримують допомогу. Крім 72-ї бригади, ми допомагаємо, 36-ій бригаді (це морська піхота), спецпідрозділам. У нас немає якихось обмежень, кому ми допомагаємо, а кому ні.

Тетяна Курманова: А у вас є якісь окремі списки того, що потребують завжди на передовій?

Ірина Гук: Наразі, звичайно, ситуація дуже сильно змінилася, у нас армія уже дуже давно не гола і не боса. Тобто не треба збирати гроші на форму, взуття, бронежилети, каски, термобілизну, спальники — це вже пройдений етап. Ми намагаємось займатись речами, які конкретний боєць або його родина не зможуть піти в магазин і купити, або тому що цього немає в магазині, або тому що це дуже дорого. Тому купівлю, наприклад, хороших берців або класної термобілизни людина вирішує своєю зарплатнею, яка наразі вже достатньо велика, і силами своїх родичів, а волонтери сконцентровані на рідкісних дорогих речах — це оптика, тепловізори, приціли, патрони, зв’язок, акумулятори і специфічна тактична медицина (турнікети, кровоспинні засоби, інтубаційні прилади, дихальна реанімація тощо). Ці речі дуже дорого коштують. Наприклад, укомплектувати один такий рюкзак медика коштує до 15-20 тисяч гривень.

Анастасія Багаліка: Які запити, наприклад, від 72-ї бригади і медиків, які знаходяться в Авдіївці, у вас зараз у стадії розробки?

Ірина Гук: Наразі, в принципі, всі запити по Авдіївці закриті.

Анастасія Багаліка: Яка ситуація з пораненими в Авдіївці зараз? Є офіційна статистика, але часто можна зустріти інформацію про певну невідповідність у цифрах, очевидно, там є добровольці, які не потрапляють у статистику. Що ви знаєте, контактуючи з медиками?

Ірина Гук: Неофіційна статистика ніким не ведеться. Інколи вона з різних причин може перевищувати офіційні зведення, але, наприклад, з Авдіївкою зараз дуже поганий телефонний зв’язок. Ми переписуємось з медиками смс-ками.  

Звичайно, добровольці теж є, але зараз переважно, близько 95% людей на фронті наразі знаходяться на службі в складі Збройних сил України, тому вони найчастіше теж проходять по офіційній статистиці, яку ми знаємо, немає аж настільки різних даних.

Анастасія Багаліка: Де в Києві можна знайти офіс «Народного тилу»?

Ірина Гук: «Народний тил» знаходиться на вулиці Іона Павла ІІ, 4/6, але, на жаль, чомусь вона на всіх картах досі шукається як Патріса Лумумби.

Тетяна Курманова: 2-3 роки тому, коли починались трагічні події в Україні, всі ми розуміли, що воєнна медицина як така зовсім не існувала в Україні, вона дуже швидко пройшла етап становлення. Як ви оцінюєте нинішній стан воєнної медицини в Україні?

Ірина Гук: До остаточної «перемоги», звісно, ще дуже далеко, але дуже багато «зрад» вже також позаду. Звичайно, у мене ще залишається дуже багато питань до профільного відомства. Наприклад, чому особовий склад досі не вчиться масово на полігонах користуватися елементарними засобами надання собі першої допомоги, чому наші аптечки, які є в Збройних силах, нагадують аптечку давніх часів.

Анастасія Багаліка: Хоча вже є аптечка, затверджена і Міністерством оборони, і Міністерством охорони здоров’я, яку розробили за стандартами НАТО.

Ірина Гук: На жаль, реальність трошки інша. В цих аптечках немає нормальних турнікетів, кровоспинних засобів, декомпресійних голок, назофарингальних трубок, і бійці навіть не знають, що з ними робити. Це все переважно, на жаль, тримається на плечах волонтерів: є команди інструкторів, які приїжджають на полігони, і за кошти волонтерів тренують людей. Спецпризначенці або розвідка самі нам пишуть, щоб ми організували їм такі тренінги і доукомплектували аптечки. Так само не вистачає медиків і санінструкторів по військових підрозділах.