Західні донори дивуються, чому вони нашу культуру розвивають, а ми самі - ні, - директор Маріупольської книжкової толоки

Розпитаємо гендиректора Толоки Ігоря Гармаша.

Михайло Кукін: Чому цей фестиваль назвали «толока»? В моєму розумінні толока – це таке генеральне прибирання.

Ігор Гармаш: Це щось таке схоже. Це давня українська традиція, коли люди збиралися і не за гроші, а задля хорошої справи, задля добра робили хорошу справу. І книжкова справа – це теж хороша справа.

Михайло Кукін: Це таке книжкове прибирання і відновлення?

Ігор Гармаш: Так, це розбудова. Ми знаємо, що першопричиною будь-якого конфлікту, в тому числі, військового, є недостатній рівень культури. Ще у 2014-му році, коли все тільки починалося, ми думали про це. І у 2015-му році ми запустили перший святковий стартап – Запорізька книжкова толока, і ми вразили світ, тому що почали ламати стереотипи, адже Запоріжжя теж сприймають як промислове місто, де немає місця культурі. Але якщо на такому полі, де «немає місця культурі», подібне існує і розвивається, значить щось у цьому є. Тому ми вирішили розширювати географію. Зараз Маріуполь, а попереду – вся лінія фронту. Ми вважаємо, що тут потрібно розвивати культуру, ми допомагаємо людям розвинути свою творчість, а для нас першоджерело – це завжди книга.

В Маріуполь нам вдалося привезти понад 30 видавництв. Ніколи в житті Маріуполь не бачив такої кількості

Михайло Кукін: Які це будуть міста?

Ігор Гармаш: Зараз оговорюється Слов’янськ та Сєвєродонецьк, але це можуть бути і інші міста, де це буде нагальне. Просто ми маємо розуміти – є стереотип, що люди не читають українською, їм це непотрібно, а нам вдалося його переломити, і цей успішний досвід потрібно розвивати, тому що потреба в цьому є шалена. Наприклад, в Маріуполь нам вдалося привезти понад 30 видавництв. Ніколи в житті Маріуполь не бачив такої кількості. Нам вдалося привезти понад 200 митців, такої навали Маріуполь теж жодного разу не бачив. Нам вдалося залучити десь 200 волонтерів, які потім продовжити цю ідею. І до нас протягом цих двох днів завітало приблизно три тисячі відвідувачів, а в Запоріжжі їх було 12 тисяч. Це досить непогані показники як для тих міст, щодо яких є стереотип промислових, некультурних міст.

Михайло Кукін: На які гроші існують ці заходи?

Ігор Гармаш: Ми чудово розуміємо, що ці заходи соціальні, а соціальний захід передбачає запрошення людей безкоштовно. Тому все, що відбувається на території фестивалю, безкоштовне для людей. І це величезна вартість оренди, електрики, техніки, логістичних послуг тощо, яка коштує за мільйони гривень.

Михайло Кукін: Хто їх виділив?

Ігор Гармаш: Звичайно, донори.

Михайло Кукін: А держава?

Ігор Гармаш: Питання, чому нашій владі не потрібна підтримка нашої культури, залишається риторичним. Держава – такий неповороткий динозавр, і звичайним громадським активістам легше знаходити гроші на подібні заходи. Проте безкінечно просити в різних організацій гроші, коли є свої бюджети, неможливо. І вони рано чи пізно ставлять питання: «Як же так: ми вашу культуру розвиваємо, а ви самі – ні!». Це дивно для них і нелогічно.  

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.