Закон про амністію 2016 року таврує невинних людей — Матвійчук

Закон про амністію 2016. Кому «пощастить» позбутися тягаря кримінального переслідування за скоєне? Де межа між необхідними діями в умовах проведення АТО та злочинами, за які має наставати невідворотна відповідальність? Які наслідки матиме прийняття цього закону? Про це в ефірі «Громадського радіо» розповідає Олександра Матвійчук — голова правління Центру Громадянських Свобод.

Лариса Денисенко: Якою є логіка законотворця стосовно учасників бойових дій в законі про амністію?

Олександра Матвійчук: Перш за все, зверну увагу на те, що закон про амністію, прийнятий 2016 року, був заветований президентом і відправлений до парламенту з цілою низкою зауважень. Видається, що без врахування цих зауважень вето подолане не буде. У президента ж одна з найбільших фракцій.

Цей закон в такому вигляді не залишиться, його буде змінено. Правова спільнота погодила позицію, що там є ціла низка недоліків. Загалом — це довгоочікуваний закон. Амністія як акт прощення та гуманізму ґрунтується на принципі справедливості. Вже кілька років такі закони не видавались, кілька тисяч людей чекає на амністію. Окрім проблем із учасниками бойових дій, є ще низка проблем у законі.

Є базовий закон про застосування амністії в Україні, він чітко закріплює, що звільняють не від кримінальної відповідальності, а від покарання. Це означає, що проходить розслідування, судовий розгляд, призначається вирок. І людина амністується від відбуття цього вироку. За нею залишаються всі негативні наслідки судимості, просто де-факто покарання вона не відбуває. А цей закон звільняє від цієї процедури. Її просто звільняють від кримінальної відповідальності. Це суперечить базовому закону.

Ірина Славінська: Як саме це виглядає?

Олександра Матвійчук: Це стосується не тільки учасників АТО. Закон містить недобрі стимули. Наприклад, вагітні жінки. Або стимули до корупційних дій — не платити компенсацію, відтягувати з конфіскацією майна. Бо якщо цього не зробили до вступу закону в дію, то ця процедура підпадає під амністію і не виконуватиметься.

Основна проблема із учасниками АТО в тому, що ст.2 не була в початковому варіанті. Тоді якраз почалась риторика про те, що держава переслідує добровольців. Тоді нардепи вирішили дати просту відповідь на дуже складне питання. Це як серед зими прийняти закон, щоб зараз же настало літо. Вони вирішили, що раз неможливо індивідуально розібратись у справах учасників бойових дій, розмежовувати крайню необхідність і умисел, то треба амністувати всіх. І тепер невинні люди тавруються, вони тепер амністовані. Але амністія дається винним у злочині. З іншого боку, мародери теж підпадуть під дію закону.

Лариса Денисенко: Чому депутати запустили такий механізм?

Олександра Матвійчук: Наведу приклад. Адвокатка із Донецька Тетяна Матяш захищає бійців, що виконували наказ по відновленню правопорядку у щойно звільнених від бойовиків містах. Поліція на той момент не діяла там, прокурорів не було. Тому бійці були змушені затримувати людей, щоб відвернути більш тяжкі злочини. КПК це дозволяє, але з обов’язковим переданням затриманого повноважним органам. Але на той момент найближче знаходились лише два працівники СБУ, і то в Ізюмі. Тому бійці кілька днів утримували цих людей. І при цьому не було побиття чи катувань, які ніяк не виправдовуються. І от через два роки проти них порушують справу. Але це була крайня необхідність. Звичайно, в таких випадках не виправдовується тривале утримання людей, катування, приховування їх від державних органів.

Ірина Славінська: Є великий ризик безкарності для людей із бойовим досвідом, особливо після повернення з фронту. Також крайня необхідність — не зовсім точне визначення.

Олександра Матвійчук: Це один із наслідків цього закону. Тетяна Матяш, наприклад, категорично проти того, щоб люди, що вчиняли тяжкі злочини у зоні бойових дій, мародерили, крали, потрапили під цю амністію. Бо ця практика може перейти в інші регіони після повернення. Тут є ще й невидимі ризики: мародерство не можна амністувати, наприклад, але такі люди можуть потрапити під дію закону. Також не зазначено, що злочини, за які амністують, мають бути вчинені в зоні АТО. Тому тут можна отримати статус учасника бойових дій — і бути амністованим.

Лариса Денисенко: Як це виглядатиме процедурно? Поліція не оформлюватиме протокол після затримання?

Олександра Матвійчук: Ні. Там є певний часовий проміжок. Тут не виключають розслідування і судовий розгляд. Але в законі чітко не закріплено різницю між амністією від покарання і амністією від кримінальної відповідальності.

Лариса Денисенко: Чи стосується цей закон звільнення фінансової відповідальності, в тому числі і у цивільних справах?

Олександра Матвійчук: Покарання, не пов’язані з позбавленням волі, теж включені. Тут ще й ознаки, за якими підпадають підпадають під амністію, перечислені через кому. І не зрозуміло, чи це все треба зробити, чи достатньо виконати лише один пункт. Це явно принцип юридичної невизначеності, рішення прийматимуть в суді. Тут можна дійти до абсурду, адже в законі зазначено, що стаття стосується тих, хто «перебував» в зоні АТО. Про кого саме йде мова?

Лариса Денисенко: На чому акцентував президент у своїх зауваженнях?

Олександра Матвійчук: Вони явно не повні. Ми погоджуємось з кількома пунктами. Перший — закон потрібен. Другий — пункти закону необхідно виправити ще до вступу в силу. Третій — питання крайньої необхідності, коли люди не є злочинцями. Четвертий — справи бійців розглядаються на звільнених територіях, треба добиватись справедливого розгляду по кожній справі. І ще одне — ті, хто катували, будуть відповідати.

Лариса Денисенко: Чи є можливість вилучити учасників бойових дій з категорії амністованих саме в цьому законі?

Олександра Матвійчук: Найперше треба вносити зміни до базового закону про застосування амністії, де така категорія взагалі не передбачена. Внесення в закон 2016 року суперечитиме базовому. Також потрібно проводити навчання суддям, давати роз’яснення, що таке крайня необхідність. Потрібно створити механізми, щоб найкращі судді, слідчі їхали працювати на звільнені території. І зміна підсудності — щоб такі справи не розглядались заангажованими суддями, слідчими.