«Громадське радіо»
Дмитро Тузов: Як Ви ставитесь до закону про конфіскацію? Коли почнуть працювати його норми?
Олена Сотник: Поки що це всього лише законопроект, прийнятий тільки в другому читанні.
Дмитро Тузов: Венеціанська комісія негативно на нього відреагувала?
Олена Сотник: Є висновки кількох міжнародних інституцій: Єврокомісії, ОБСЄ, Ради Європи. Автори законопроекту хотіли зробити політичний хід під гаслами: «Будемо забирати гроші в Януковича і повертати в бюджет», — але добре, що здоровий глузд європейців іноді зупиняє популістичні неправові методи, що застосовуються в наших парламентських стінах.
Євгенія Гончарук: Серед авторів першої редакції закону був Єгор Соболєв та інші народні депутати — всі були задоволені законом. Але згодом в нього було внесено певні правки — чому?
Олена Сотник: Єгора Соболєва серед авторів не було, а були здебільшого представники «Народного фронту». Основна проблема, на думку європейців, полягає в тому, що дійсно в деяких країнах світу практикується досудова конфіскація, але ми забуваємо, що це за країни.
Першою з них стала Великобританія, у якої за плечима триста років розвитку взірцевої правової системи. Литва спробувала запровадити такий інструмент, але там досі не було прийнято жодного судового рішення, яке б призвело до конфіскації і не було скасоване вищими інстанціями. Європейці вважають, що до цього потрібно йти поступово.
Зовсім недавно було прийняте спеціальне законодавство щодо заочного осудження — то чому не було винесено вироки Азарову, Януковичу, Клименку, і згідно цих вироків не конфісковано їх майно? Але Генпрокуратура з якихось причин не працювала, не назбирала доказів, а тепер вирішила ad hoc прийняти закон, який би без жодних доказів дозволяв відбирати майно.
Чим це загрожує? По-перше, люди, в яких це майно відберуть, можуть звернутися до ЄСПЛ і наша держава буде зобов’язана не тільки повернути їм все це, а ще й заплатити компенсацію; найстрашніше те, що в нас ніколи не буде можливості їх засудити і забрати це майно як награбоване. Фактично створюється схема легалізації цього майна, а не його повернення в бюджет. По-друге, в законі не зазначено, куди безпосередньо має потрапляти конфісковане майно. Незрозуміло, куди їх мають перепродавати і хто на цьому заробить.
Євгенія Гончарук: Прем’єр-міністр неодноразово говорив про те, що ми за рахунок цих коштів зможемо компенсувати частину зовнішнього боргу. Про які суми йдеться?
Олена Сотник: В основному мова йде про 1 млрд 300 млн доларів євробондів. Якщо ми приймемо цей закон у такому вигляді, як зараз, і суд винесе рішення про те, щоб стягнути євробонди, то вони потраплять на рахунок мінфіну. Але після цього, щоб отримати за них живі кошти, ці євробонди виставлять на повторний перепродаж. Питання в тому, за якою ціною їх продадуть? Я майже впевнена, що 40-50% від номіналу. Ось так хтось заробить приблизно 50% від 1 млрд 300 млн доларів.
Дмитро Тузов: Хто це може бути?
Олена Сотник: Та структура, яка їх викупить. Проконтролювати, хто це буде, ми не зможемо, хіба що потім дізнаємось, яку суму за них було отримано.
Дмитро Тузов: Ці папери можуть продати з таким серйозним дисконтом?
Олена Сотник: Нам можуть заявити, що в Україні дефолт, і її боргові зобов’язання не коштують 100% від номіналу.
Дмитро Тузов: Генпрокуратура Шокіна не працювала, а процес призначення нового Генпрокурора може розтягнутися в часі. Кримінальні справи проти Януковича і його команди зайшли в глухий кут?
Олена Сотник: Ми запропонували Генпрокуратурі законним шляхом через інструмент заочного засудження винести вироки, нам з цього приводу заявили: єдина перешкода в тому, що по закону обвинувачувані особи повинні перебувати в міжнародному розшуку. А наші колишні високопосадовці періодично зникають з баз даних міжнародного розшуку, останній випадок — ситуація з Юрієм Іванющенком.
Стосовно того ж Януковича європейці нам відповіли, що це політичне переслідування, адже доказів його незаконних дій щодо збагачення немає, тому він не може знаходитися в міжнародному розшуку. Очевидні речі, які мають всі ознаки злочинних дій чомусь ігноруються Генпрокуратурою. А щодо незначних речей заводять кримінальні провадження. Це слугує для того, щоб створити видимість роботи в очах суспільства, а не для реальних кримінальних справ, які були б доведені до суду. Ми запропонували змінити в законі «міжнародний розшук» на «національний розшук» (в якому вони всі перебувають), але на це ніхто не реагує.
Дмитро Тузов: Хто проштовхує закон про спецконфіскацію?
Олена Сотник: Іван Вінник від БПП, Сергій Пашинський, Тетяна Чорновол. Співавторів багато.
Євгенія Гончарук: Чим вони аргументують свою позицію?
Олена Сотник: Вони стверджують, що, оскільки за два роки нічого не було зроблено, політики мають взяти на себе відповідальність за бездіяльність Генпрокуратури і винести такий закон, а під нього виконати обіцяне людям. Але де будуть ці ініціатори, коли Україні доведеться повертати відібрані кошти та ще й заплатити той самий борг і сума збільшиться вдвічі?
Дмитро Тузов: Ви вважаєте, що закон про досудову конфіскацію не потрібно приймати?
Олена Сотник: Однозначно. Проблема в тому, що не відбулася реформа в Генпрокуратурі й узагалі в системі прокуратури, а суд так і не став справедливим. Прокуратура скаржиться на суди, де справи лежать місяцями; суди скаржаться на прокуратуру, яка неякісно готує справи і проводить розслідування. В результаті громадяни отримують те, що Янукович, Азаров та Іванющенко спокійно можуть їздити по світу і витрачати кошти, які вони в нас вкрали.