Законопроекти про колаборацію: пробачити всіх?

Коментує в нашій студії журналістка, блогерка Лариса Волошина, яка була присутня на цій дискусії.

Лариса Денисенко: Що говорили спікери на дискусійному клубі і чи дійшли ви якоїсь усталеної думки?

Лариса Волошина: В нас є зараз кілька законопроектів, які обговорюються, і вони геть різні. Є закон, авторами якого є Левус, Висоцький і Дмитро Тимчук, про запобігання колаборації в органах державної влади. До нього як альтернативний вже заявлено законопроект пані Веселової про впровадження норм українського права в українському законодавстві – це 49-та Конвенція про захист прав людей на окупованих територіях. І є третій законопроект, над яким зараз працює колишній народний депутат Андрій Сенченко, який разом з суддями Верховного Суду розробляє закон про прощення. Це три різні закони. Але чомусь склалася така думка, що вони суперечать одне одному. Тому коли представлялися на дискусії ці закони, спочатку було певне непорозуміння, навіть почалася суперечка, і тільки потім ми дійшли висновку, що вони взагалі про різні площини.  

Мене зацікавив законопроект про очищення державної влади від колаборації. Треба розуміти, що цей закон не про Донбас, він про певні державні посади, які є в наші країні. Це, наприклад, судді, органи місцевої влади, виборчі посади, ті, хто зараз долучені до державної таємниці, ті, хто працюють на секретних підприємствах. І для таких категорій осіб авторами закону пропонується впровадити додаткову комісію, тобто додатковий фільтр. Фактично, йдеться про Громадську раду доброчесності, яка має дослідити цих людей на прояви колаборації. Ми пам’ятаємо, що пан Єжов, який працював перекладачем у прем’єр-міністра Гройсмана і який був заарештований за шпигунство, насправді не приховував своїх поглядів, він писав про це у Фейсбуці, але його не можна було притягти до відповідальності.

Другий закон – Андрія Сенченка про прощення. В нас є 110 та 111 стаття про посягання на державний суверенітет і державну зраду. Проте сталася така історія, що сьогодні під цю статтю, згідно з висновками прокуратури, підпадає до мільйона людей на окупованих територіях. Це велика небезпека. Якщо ми говоримо про посягання на суверенітет, то це свідома робота по підриву державного суверенітету, заклики. Якщо це державна зрада, то це робота в органах на іншу державу. Тоді давайте подивимося: зараз в Криму будуть проходити вибори президента Путіна. Кримські люди, бабусі, які ще обирали Кучму, зараз подаються на участь у виборчих комісіях. Вони підпадають під 111-т статтю – державна зрада. Ці люди, насправді, не усвідомлюють, що  відбувається, і шкоди від них ніякої. І вони виключені з тої амністії, яку надає міжнародне законодавство тим, хто співпрацює з примусу, так звані жертви війни. Жертви війни – це ті, хто не міг не співпрацювати, бо інакше це коштувало б їм життя. А цим бабусям нічого не коштує. А їм за державну зраду світить покарання від 12 років з конфіскацією майна. Порівняємо: Аксенов і бабуся з територіальної комісії, і для них одна стаття. Так не має бути.

Ще один приклад. На окупованих територіях до окупації МЧС був підрозділом, який належав до армії. Це люди, які давали присягу, це люди, які носять погони. Але ж пожежник – це фахова робота, не можна найняти тракториста бути пожежником. І їм також світить державна зрада – від 12-ти років. Так теж не може бути.

Тому Сенченко пропонує взяти ці два закони – про державну зраду і порушення територіальної цілісності – і градуювати ступінь провини. Щоб ті, хто брав участь у державних комісіях, не несли за це кримінальної відповідальності.

Ця пропозиція про прощення викликає велике непорозуміння, що начебто ми виводимо з-під покарання злочинців. Це не так. Проте ми маємо зрозуміти, що ми не можемо посадити мільйон людей, більшість з яких нічого такого не зробили. Але й пробачити всіх ми теж не можемо. Ми не маємо пробачати тих, хто скористався окупацією, зробив собі кар’єру, статки, хто виконує забаганки окупаційної влади. І це важливо.

Про це, до речі, говорить закон Веселової, щоб, наприклад, вивести навіть комбатантів з-під відповідальності. А це вже дуже небезпечно. Я поясню на прикладі фашистської Німеччини. Процес винищення євреїв. Це ж була ціла машина, де, наприклад, хтось відправляв вагони, тобто відповідав за логістику, а отже, людина розуміла, кого і навіщо вона відправляє.  Але ж він – залізничник. І чи менше він винний, ніж той, хто віддавав наказ? Чи ніж той, хто відкривав газ? Але ж на Нюрнберзькому суді очільники нацистського режиму намагалися сховатися за масовістю ситуації. Сьогодні ті, хто привів окупацію на наш землю, теж намагаються сховатися за тими бабусями і пожежниками. Якщо їм це вдасться, завтра вони будуть намагатися сховатися від злочинів проти людяності. Тому тут потрібно бути дуже виваженим. А закон Веселової пропонує закрити всі слідства. З цього закону виходить, що злочинцями є ті, хто вчинив масові та зухвалі злочини, тобто ті, кого має розглядати міжнародний трибунал. Це Путін, Шойгу, Плотницький з Захарченком. Всі інші виводяться з-під відповідальності. Крім того, там пропонуються закрити слідства, які вже зараз ведуться. Там прописано, що мають бути пробачені ті, хто вчинив злочини, які прописані в нашому Карному кодексі. Тому мене б хотілося почути від пані Веселової пояснення. Бо мені здається, що якщо ми порушимо принцип міжнародного права, де є невідворотність покарання за вчинений злочин, ми ризикуємо знищити всю нашу правову систему.