«Громадське радіо»
15 жовтня Венеціанська комісія оприлюднила висновки щодо двох законопроектів щодо мирних зібрань громадян, але не схвалила їх прийняття.
Мова йде про законопроекти, автором однією з яких був Григорій Немиря. Цей законопроект, на думку експертів, Венеціанська комісія признала більш репресивним, а другий альтернативний законопроект, поданий Ігорем Луценком, — занадто ліберальним.
У студії «Громадського радіо» керівник проектів Венеціанської комісії Сергій Ткаченко
24 жовтня у нас в гостях був експерт правозахисної коаліції «Ні — поліцейській державі», колишній юрист Національної поліції Михайло Каменєв, який дав свій коментар про зміни в законодавство щодо мирних зібрань.
Мені дивно чути кліше, що Венеціанська комісія зробила висновки, що один із законопроектів є репресивним, а інший – ліберальним
Сергій Стуканов: В нас є 39 стаття Конституції, яка дозволяє громадянам України брати участь в мирних зібраннях. Чи потрібен нам, з вашої точки зору, окремий закон?
Сергій Ткаченко: Висновок щодо цих законопроектів Венеціанська комісія був підготовлений спільно з експертами ОБСЄ. Він був підготовлений на запит спікера ВР Андрія Парубія.
Мені дивно чути кліше, що Венеціанська комісія зробила висновки, що один із законопроектів є репресивним, а інший — ліберальним. Якщо ви почитаєте сам висновок, то таких кліше ви там не побачите.
Про що говорить Венеціанська комісія? Що обидва проекти закону, представлені до оцінки, в цілому відповідають міжнародним принципам і стандартам. В документі йдеться, що їх можна розглядати як крок на шляху до прийняття спеціального закону в цій сфері за умови подальшого вдосконалення. Тому що Венеціанська комісія дійсно надала певні рекомендації щодо вдосконалення законопроектів.
Венеціанська комісія рекомендує і далі працювати над виробленням спеціального законодавства щодо мирних зібрань
Олександр Близнюк: Що це за рекомендації?
Сергій Ткаченко: Вони стосуються більше процедурних моментів врегулювання відповідальності за організацію і проведення мирних зібрань, щодо строків, але це більше процедурні моменти. Тому що Венеціанська комісія говорить, що на базі одного з цих законопроектів далі можна розробляти спеціальний закон, який би регулював свободу мирних зібрань в Україні.
Також хочу зауважити, що Венеціанська комісія — це дорадчий орган, тобто держава не обов’язково повинна приймати той чи інший проект закону.
Але з іншого боку експерти цієї комісії — це найбільш відомі правники в галузі конституційного, виборчого права, які надають свої висновки на основі напрацьованого європейського досвіду.
Венеціанська комісія рекомендує продовжувати напрацювання цього закону. І це думка не тільки цієї комісії. Парламентська Асамблея Ради Європи навесні цього року також висловлювала стурбованість, що Україна і певні інші країни Ради Європи не мають спеціального закону, який би регулював процедуру мирних зібрань.
Протягом багатьох років органи місцевого самоврядування в рамках процедурної невизначеності регулювання мирних зібрань наповнювала своїми рішеннями і трактовками це законодавство. А на справді, демократія — це процедура. Якщо у вас є право і ви не знаєте, як їм скористатися, то це право залишається просто абстракцією. Коли ми чітко знаємо процедуру і сферу відповідальності кожної сторони, наприклад, за що відповідає влада, за що відповідає поліція, яку відповідальність несуть організатори мирних зібрань, в який спосіб подається повідомлення про проведення, які існують обмеження з боку суддів, то це захищає права і свободи громадян.
Сергій Стуканов: Що пропонувалося вдосконалити в цих законопроектах?
Сергій Ткаченко: Більша частина рекомендацій, яка була надана в цьому висновку, стосується процедурних питань. Частина з них посилається на попередні висновки, які давала Венеціанська комісія у 2009 році. Але так чи інакше Венеціанська комісія рекомендує і далі працювати над виробленням спеціального законодавства щодо мирних зібрань.
Олександр Близнюк: Що ви скажете тим, хто пропагує ідею захистити мирні зібрання в Україні?
Сергій Ткаченко: Якщо ми зараз рухаємось в європейському напрямку, і в нас розвиваються демократичні норми, то продовжувати сталість досвіду, коли в нас немає окремого закону, а тільки норма Конституції і широка рамка для трактовки, не має сенсу. Відсутність процедури як раз і породжує певні маніпуляції.