Журналісти в маленьких містах бояться піднімати гострі теми, - Лауда

Журналістика маленьких міст – без цензури і замовних матеріалів. В Україні запрацювало Агентство розвитку регіональних медіа, яке буде розвивати сайти локальних видань

Ведучi

Григорій Пирлік

Гостi

Валерія Лауда

Журналісти в маленьких містах бояться піднімати гострі теми, - Лауда
https://static.hromadske.radio/2018/02/hr_kyivdonbass-2018-01-31_galimonik_lauda.mp3
https://static.hromadske.radio/2018/02/hr_kyivdonbass-2018-01-31_galimonik_lauda.mp3
Журналісти в маленьких містах бояться піднімати гострі теми, - Лауда
0:00
/
0:00

Керівник агентства Валерія Лауда розповіла нам подробиці.

Григорій Пирлік: В яких містах вже працюють локальні видання?

Валерія Лауда: Це дев’ять міст: Лиман (Донецька область), Нова Каховка (Херсонська область), Біляєвка (Одеська область), Кременець (Тернопільська область), Калуш (Івано-Франківська), Новоград-Волинський (Житомирська область), Мелітополь (Запорізька область) та Старокостянтинів.

Ідея така, щоб ці міста були з абсолютно різних областей. Ми зробили градацію: взяли маленьке містечко Біляєвка, в якій 17 тисяч населення, і Кропивницький, в якому 250 тисяч, який потім відпав, як проект. Там редакції було важко з нами співпрацювати, адже ми брали найбільш мотивованих. Коли ми приїхали в Кропивницький, виявилося, що їм потрібно працювати в три рази більше, ніж до того вони працювали, і вони були не готові до цього.

Григорій Пирлік: Які навчання ви проводили на своїх тренінгах?

Валерія Лауда: Звісно, ми говорили про журналістські стандарти, тому що з цим дуже тяжко в регіонах. Також багато ми говорили про стилістику текстів, тобто про те, що потрібно відмовитися від лірики і калиновості, яка тягнеться десь ще з радянських часів, і давати адекватну інформацію зрозумілою мовою, щоб читачі читали і не пробиралися крізь потік незрозумілих слів, намагаючись докопатися до сенсу.

Ми написали дуже довгий – на 35 сторінок – список правил, як потрібно робити якісно, як не треба робити.

Далі – як писати, як працювати з фото, відео, як робити інтерв’ю, як працювати з сайтом, як готувати інфографіку, ілюстрації, тобто все те, що має вміти сучасний журналіст, і що часто не використовують в регіонах.

Григорій Пирлік: До нашої розмови приєдналася Галина Халімонік, редаткор сайту Біляєвка Сіті.

Сложно ли было вам придерживаться тех стандартов, о которых вам рассказали на тренингах?

Галина Халімонік: Нет, потому что мы были коммунальной газетой, и мы понимали, что людей это раздражало, что нужно меняться, нужно учиться. И в течение двух лет мы ездили на всякие тренинги, семинары, принимали участие в разнообразнейших проектах, и как-то уже были к началу проекта более подготовленными.

К сожалению, сразу нас в проект не взяли, потому что посчитали, что мы слишком маленькая редакция в маленьком городе, но потом передумали, и я думаю, что мы не подвели наших партнеров.

Григорій Пирлік: Сколько у вас читателей, и сколько человек в редакции?

Галина Халімонік: У нас есть печатная газета, ее тираж колеблется в пределах 1500-1600 экземпляров. И на сегодня у нас на сайте есть 7400 ежемесячных уникальных посетителей. А редакция наша состоит из трех журналистов и одного бухгалтера.

Григорій Пирлік: Чи підтримуєте ви редакції матеріально?

Валерія Лауда: Ні, в них є ментор, який за ними закріплений, він з ними як редактор щодня працює зранку до вечора. В них є дизайнер від нас, який робить цікаві ілюстрації та інфографіку, є програміст, який їм покращує сайт. Але матеріально – ні.

Часто журналісти відмовляються писати на гучні теми, бояться, що це комусь не сподобається,

Григорій Пирлік: Скільки ви їх ще будете підтримувати?

Валерія Лауда: До кінця квітня. Ми почали працювати з ними на початку травня, і на прикінці квітня завершуємо.

Григорій Пирлік: Як сприймають цих журналістів, які почали працювати по-новому, у своїх громадах?

Валерія Лауда: Виявилося не так просто змінюватися. В одній з редакцій є журналіст, який боїться ноутбука, і всі свої статті пише на папері, а потім хтось друкує.

Ще часто відмовляються писати на гучні теми, бояться, що це комусь не сподобається, тому цю пасивність дуже важко долати. Одну з наших журналісту у Ямполі ми просили записати інтерв’ю з керівником військкомату, а потім з директором полового будинку, коли там були проблеми. Вона говорила, що я не можу, адже мені там потім ще народжувати. В результаті дзвонила я або наш редактор і брали інтерв’ю,  тому що ми не живемо в Ямполі, і нам там не народжувати. В маленьких містах саме це найтяжче. 

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.