«Громадське радіо»
Андрея Халупа співпрацює або співпрацювала з виданнями Huffington Post, The Daily Beast, TIME і Forbes. Також вона пише книжки.
Зокрема ми говоритимемо про Orwell and The Refugees: The Untold Story of Animal Farm – в перекладі це «Орвелл і біженці: невідома історія Скотоферми». Тут вжито назву «Скотоферми», але у цієї книжки Орвелла є немаленька історія укранських перекладів, і ще принаймні кілька назв – «Скотоферма», «Колгосп тварин» чи «Ферма “Рай для тварин».
Але розпочнеми з іншої теми, а саме з корупції. Ми говоримо з Андреєю Халупою в Україні наприкінці липня після того, як вона приїхала з Праги, де модерувала «Форум про викорінення корупції і сприяння економічному зростанню в Україні».
Кожен раз, коли ви даєте чи берете хабар, ви кажете «Слава Януковичу!»
Кирило Лукеренко: Отже, чому Європа і Сполучені Штати, чому вони переймаються проблемою корупції в Україні і чому українська корупція стала міжнародною проблемою?
Андрея Халупа: Це доволі очевидно, чому Європа та Сполучені Штати так хвилюються з приводу корупції в Україні – адже це дуже серйозна проблема, це ще одна війна України. Корупція так само збиткова для України, як і Путін. На жаль, війна, російське вторгнення затьмарило так само важливу війну, війну з корупцією. І це на всіх рівнях, це, звичайно, в уряді тут, в Києві, і в керівництві по всій країні, а також, очевидно, у великому і малому бізнесі. Це просто глибока радянська гниль. Україна однак має дуже довгу історію новаторської країни, країни відкритого суспільства. Корупція, з якою вам зараз доводиться жити – це в великій мірі продукт десятиліть радянської брутальності, це через Маркса і Леніна, через це вам доводиться жити в суспільстві, яке потребує серйозного лікування. І це серйозне лікування має початись з протистояння корупційній кризі.
Кирило Лукеренко: Ви особисто відчували корупцію у цій краіні?
Андрея Халупа: Я відчувала корупцію в Україні, але я повинна сказати, що корупція, яку я відчувала тут, якщо чесно, є приблизно такою ж, як корупція, яку я бачила, коли була туристкою на Південному узбережжі Маямі. З мого досвіду це не було так відчутно, проте коли я говорю з людьми в Європі чи в Нью-Йорку, які не є українцями, але які відвідували Україну, вони розповідають мені відповідні історії.
Україна така чудова країна і Сполучені Штати та Європа беруть активну участь в допомозі українцям в уряді протистояти цій кризі і усвідомити, що все це неправильно, ви не можете просто зробити корупцію більш витонченою, ви не можете просто зробити невеличкі дрібні зміни, ви повинні досягти ядра проблеми.
Один з варіантів, який, на мою думку, цьому уряду було б цікаво спробувати – запустити енергійну медіа кампанію реклами на радіо, телебаченні, на біл-бордах по всій країні, яка б говорила, що сказати “ні” корупції це ваш патріотичний обов’язок.
Кожен раз, коли ви берете участь у хабарництві, це те саме, що сказати “Слава Януковичу!”.
Причиною, чому цей варіант має бути використаний є те, що це працювало в Америці під час Другої світової, коли американці не хотіли платити їхні податки, а державі потрібно було, аби їй платили податки, адже вона була в стані війни. Тож у них була реклама, яка говорила, що долучитись до військової економіки, купити облігації США – це ваш патріотичний обов’язок. І це спрацювало, це стало чимось, чим почали пишатись. Ці плакати, що закликали купляти облігації США стали класикою, зараз вони в музеях.
Тож держава має запустити дуже енергійну кампанію… куди б ти не йшов, ти бачиш плакат, на якому написано “Ні корупції! Якщо ти даєш хабаря, ти говориш Слава Януковичу!”
Кирило Лукеренко: У вас немає особистого досвіду масштабної корупції тут в Україні, але що про неї говорять люди, які мали такий довід, яких ви можливо зустрічали під час «Форуму про викорінення корупції і сприяння економічному зростанню в Україні»?
А.Х.: – Я не можу говорити безпосередньо про конференцію, бо вона була закритою і не записувалась. Але з усього того, що я прочитала і з усіх розмов, з моїх особистих джерел незалежних від конференції, стає доволі очевидно, що компанії, коли приїжджають сюди, мають справу із сплатою хабарів, які є ціною ведення бізнесу. І уряду це добре відомо. Тут все залежить від того, кого ти знаєш, не що ти знаєш, не від того наскільки ти конкурентоспроможний.
Це, знаєте, ніби з якої банди ти, з ким ти ріс. І є стільки прикладів цьому. Наприклад, чому ваш прем’єр міністр Яценюк затримував проходження законопроекту про 3G? Це дуже цікаве питання, чи не так? Я знаю, що 3G був прийнятий, але ж з початку було певне перешкоджання з боку вашого прем’єр- міністра.
Потрібна чистка радянської трухлявини
Кирило Лукеренко: Крім тісної взаємодії з мас-медіа, які інші поради стосовно боротьби з корупцією ви можливо чули від фахівців під час ваших відвідин конференції у Празі?
Андрея Халупа: Я не можу коментувати саму конференцію, але можу сказати, що від початку мого перебування в Україні, я мала багато дискусій з приводу корупції з групою різних членів уряду та бізнесменів тут, у Києві. І тут є певні дебати: чи треба звільняти всіх підряд і дати їм можливість повернутись на їхні посади, пройшовши тест, який би з’ясовував чи достатньо вони кваліфіковані для своєї роботи.
Найголовніша проблема з корупцією в Україні – це державні службовці, що сидять без діла увесь день, нічого не роблять, їх так багато, дуже високий рівень бюрократії, так багато міністерств, управлінь в державі, в яких немає ніякої потреби. У багатьох галузях так важко, аби основна робота була зроблена, тож я думаю, що сама суть проблеми – це державні службовці, “середня ланка”, як ми називаємо їх в США, люди, що знаходяться між міністрами і людьми, виборцями.
Одже, існують певні дискусії з приводу того, чи повинні ми спалити увесь будинок і відбудувати його з нуля, а чи зробити стратегічні скорочення, стратегічну перевірку. І просто працювати з підготовленими міністрами, досвідченими менеджерами різних міністерств, які б перевіряли власні управління і вирішували, хто йде, а хто залишається. Але повинна бути велика чистка системи, адже є стільки радянської трухлявини.
Кирило Лукеренко: Є люди, які пропонують просто замінити прокурорів і керівників міліції на імпортованих з Європи і Америки прокурорів і керівників міліції. Що ви думаєте з цього приводу?
Андрея Халупа: Я думаю це прекрасна ідея – залучати іноземні таланти. Ви повинні розуміти, що маєте справу з дуже травмованим народом. Україна пережила найжахливішу брутальність за часів Радянського Союзу, найжахливішу! Україна пережила величезну брутальність під час Другої світової війни. Ви маєте справу з сильно травмованим народом. Тому ви маєте людей з владою у бізнесі, в державних структурах тут, в Україні, які не знають як керувати командою, як заохочувати інновації, взаємообмін ідеями, як запроваджувати ідеї, що рухають бізнес в Західній Європі та США, у них немає цього західного способу мислення.
Подивіться на економіку Америки сьогодні, подивіться як в Америки все добре, Америка унікальна в цьому відношенні. Я можу стати будь ким, якщо буду достатньо працювати, я можу бути тим, ким я мріяла бути, це суто американське. І наш уряд просуває ідею відкритого мислення, ґрунт для мислення, громадянин – це основа, індивід – це основа. Ти тяжко працюєш, ти йдеш своїм шляхом, ти б’єшся, якщо ти зазнав невдачі, це знак честі, ти обмінюєшся ідеями, найкращими ідеями. Інновації, інновації, інновації.
Радянський Союз відмовляв вам у вивченні цих ідей десятиліттями; система освіти, яка є зараз в Україні наслідує радянську модель освіти. В Радянському Союзі ваші студенти звертались до підручників, які були пропагандистськими і просто коротко викладали те, що було написано в підручниках. Їх не вчили як аналізувати, як ставити підручник під сумнів.
В США дітей вчать кидати виклики і обговорювати ідеї, дискутувати один з одним, виграє краща ідея. Отже, необхідно залучати іноземні кадри і намагатись вживляти базову підготовку.
У вас безліч талантів, тут, в Україні, це прекрасна країна, люди прекрасні, прекрасний дух, вони просто повинні бути навчені відкритості, інноваційності, обміну і підтримці один одного.
Родинний досвід і «Скотоферма» Орвелла
Кирило Лукеренко: Коли ви говорите про моральну травму, що українці пережили минулого століття, чи ви маєте на увазі предмет вашого дослідження, вашої книжки – «Орвелл і біженці: невідома історія «Скотоферми»? Лише кілька слів про цю книжку і взагалі чому так вийшло, що ви її написали?
Андрея Халупа: До написання моєї книжки мене надихала історія мого діда, який був з Донбасу і який пройшов крізь усі події, які алегорізовано виклав Орвелл у “Скотофермі”. Мій дід був свідком російської революції, коли він був маленьким хлопчиком, він виживав під час Сталінського геноциду/голодомору. Він був заарештований будучи молодим чоловіком і батьком маленького хлопчика, він був доправлений в місцевий відділ НКВС.
Вони намагались змусити його підписати зізнання, звинувачували його в спробі скинути режим, в спробі очолити анти революцію проти людей. Дід думав, що він єдиний, кого звинуватили, і що він не та людина, і він відмовився підписати зізнання. Вони катували його там приблизно рік, він дивом вижив у в’язниці, а потім почалась Друга світова. Тобто усі ті події, які вмістив Орвелл в свою гостру антирадянську сатиру. Історія мого діда ідеально підходила. Тож я розповіла його історію й історію Овелла, розповіла про те, як Орвелл почав цікавитись тим, що відбувалось в Радянському Союзі, про його проникливий розум і вміння читати крізь радянську пропаганду, яка була загальноприйнятою в його часи, пропаганду, яку приймали світові лідери.
Це було до часів Інтернету; коли журналісти могли бути куплені в Москві, таким журналістам як Валтер Дюранті могли дарувати розкішне життя в Москві, а натомість в своїх газетах вони публікували те ж, що і радянська утопія. І увесь світ, включаючи світових лідерів та інші ЗМІ вірили їм. Тому що у нас було лише кілька голосів з можливістю поширювати інформацію, тепер у нас є Інтернет. Отже, я писала про Орвелла і цензуру та несприйняття, з якими він воював, аби отримати правду звідти. І ця історія, є, звичайно, дуже на часі, коли ми говоримо про сьогоднішню кризу.
Кирило Лукеренко: Але як це було переплетено з долею вашого власного діда? Ви згадуєте Вашого діда і Орвелла, а я не бачу жодного зв’язку?
Андрея Халупа: О, тут є зв’язок, зв’язок доволі простий. Українські біженці сидять в таборах для біженців у Німеччині, у них з’явилось перше видання “Скотоферми” Орвелла, як тільки воно вийшло. І Орвелл був французьким письменником [мати і родичі по материнській лінії Орвелла були французами – К.Л.], він не був всесвітньо відомим, він був дуже бідним, за крок від смерті, і ось він отримує листа з табору для біженців, що був написаний молодим українцем, в якому той запитує “Хто Ви і звідки Ви знаєте, через що ми пройшли?”
Орвелл і українські біженці почали листування, завдяки якому вони зробили український переклад “Скотоферми”, десятки копій були роздруковані і розповсюджені в українських таборах часів Другої світової. І коли настав час для сім’ї мого діда емігрувати в Нью Йорк – вони могли взяти лише те, що змогли б нести власноруч і вони захопили з собою примірник «Скотоферми» Джорджа Орвелла українською. І як тільки мій дід дістався Нью Йорка, він витратив ті невеликі заощадження, які мав, аби відкрити українську друкарню, бо усвідомлював силу ідеї.
Тож він та його друзі організовувались проти Радянського Союзу, щоб розповісти людям, що ж насправді там відбувалось.
Кирило Лукеренко: Це дійсно є дивовижна історія. Чи ви повертаєтесь до цієї теми, теми тих темних часів. Над чим ви працюєте зараз?
Андрея Халупа: Я написала кіносценарій про Ґарета Джоунса, молодого валійського журналіста, який мав сміливість втекти з Москви. Журналістам заборонялось покидати Москву без супроводу КДБ…
Кирило Лукеренко: Тобто виходить, що не всі вони насолоджувались тими привілеями, які вони мали у Москві?
Андрея Халупа: Більшість із них насолоджувались! Це були високі кола, так вони і жили: дорогі вечірки, жінки, наркотики, їжа, яку вони захочуть. На щастя для нас, Ґарет не пив, тому йому було надзвичайно нудно в Москві. Він хотів великої історії, яка б дала поштовх його кар’єрі. Тож він їде потягом в Україну, він тікає, стрибає з потяга, оглядається навколо, і він шокований тим, що бачить.
Люди, що вижили після голодомору розповідають йому свої історії, він покидає Радянський Союз, одразу ж після повернення на Захід влаштовує прес-конференцію і шокує світ своїми відкриттям. Людина влаштувала голод, вбивши мільйони людей в Україні.
Кирило Лукеренко: Це дуже добре відома історія в Україні, це є у шкільних підручниках. Але наскільки про це знають на Заході?
Андрея Халупа: Ні, на Заході це, на жаль, невідомо. І досі це мало відомо.
Дісней-Голодомор
Кирило Лукеренко: І ви збираєтесь написати…
Андрея Халупа: Так, я маю кіносценарій про Ґарета Джоунса. Це молодий чоловік, який кидає виклик державі, аби дізнатись правду, дізнатись що ж насправді відбувається за залізною завісою. І, на жаль, Ґарет був вбитий, деякі дослідженні доводять, що це було КДБ. Але я показую в моєму кіносценарії, що правда стає відомою, коли цей французький письменник у Лондоні на ім’я Орвелл об’єднує статті Ґарета і відкриває правду через свою “Скотоферму”.
Тож ви бачите, що мій кіносценарій має щасливий кінець, з цими українськими біженцями, які розповсюджують “Скотоферму”. І глядачі знають, що правда врешті-решт розкриється. Саме так Орвелл дізнався, що насправді відбувалось. Це сталось завдяки таким журналістам як Ґарет Джоунс, який втратив своє життя, розкриваючи правду. Орвелл ніколи не відвідував Радянський Союз, як ще він міг дізнатись?
Тож кіносценарій насправді сексі, привабливий, політичний трилер. Тут голод є таємницею, що розкривається. Це повинен бути фільм для вечірніх побачень, це не іще один депресивний фільм про Голодомор. Ми не намагаємось сказати, що Росія погана – “подивіться, що зробила Росія!”. Ми не намагаємось пригнічувати публіку, ми намагаємось схвилювати глядачів, розважити їх цим молодим сексуальним хлопцем і потім ми маємо цей щасливий кінець (з Орвеллом).
Тож це справді те, що я називаю Дісней-Голодомором. Це один з тих фільмів, на який дружина потягне свого чоловіка у п’ятничний вечір, тому що вони хочуть розважитись і ненадовго втекти з власних життів.
Кирило Лукеренко: Ви думаєте, що українські дослідники-історики зустрінуть цю роботу оплесками?
Андрея Халупа: Ну, я думаю, що зроблю їхню роботу значно легшою, інформуючи звичайну [світову] аудиторію, що голод дійсно був. Бо, на жаль, всі, хто читали мій сценарій: продюсери, дистриб’ютори та інші, вони приходили і питали чи справді це справді сталось?
Україна: вирватись із похмурого кола
Кирило Лукеренко: Ви вірите в те, що Україна, яка, як думають деякі, просто створена для того, щоби подавати світові сумні уроки – корупція, Голодомор, нинішня війна, Друга світова війна – ви вірите в те, що Україна здатна вирватись із цього замкненого похмурого кола?
Андрея Халупа: Безумовно! Людина, яка вчить історію, стає більш оптимістичною. Сотня років в контексті людської історії є доволі коротким періодом. Якщо подивитись на усю українську історію, у ній було більше гарних моментів, ніж похмурих. Звичайно, тяжко бути у темному періоді, але ж ми рухаємося у бік Ренесансу. Українці дуже гнучкі, вони дуже творчі, дуже завзяті, і в них є історія створення Ренесансів.
Якщо подивитись на табір біженців (де народились обоє моїх батьків), там створювали витвори мистецтва, галереї, бібліотеки, у них були інтелектуальні конференції, на яких виступали головні мислителі з різних таборів. Мій дід робив постановки Шекспіра українською у таборі біженців [в Німеччині], він був директором театру табору. Отже, українці навіть у таборі біженців створюють культурний Ренесанс. Це наш дух, ви бачили це на Майдані.
Уже після цієї розмови Андрея Халупа, американська журналістка з українським корінням, розказала, що її книжка «Орвелл і біженці: невідома історія «Скотоферми» уже перекладена українською мовою, і зараз ведуться переговори з видавництвами, що могли би її видати в Україні.